Глава 4. Лист

Два місяці потому.

Дівчина вже здала всі екзамени і могла спокійно насолоджуватись відпочинком, хоча було те, що не давало їй розслабитись. Вже за кілька днів мало відбутись її весілля з Вогнедаром, яке вона ніяк не могла оминути.

Місяць тому про нього дізнався Зорегляд і після того моменту його наче підмінили: він став холодний, відповідав коротко і завжди ховав очі, а якщо вдавалось вловити його погляд, то здавалось що от-от і він розірве того, хто до нього підійшов. Дивитись на це було не можливо і серце Мирослави від цього тільки страждало.

Як Мелашка вона намагалась не наближатись до Зорегляда, Маргарита взагалі зникла з його життя, а Марта іноді бувала в полі його зору через те, що він заходив провідати свою сестру і просто на просто ніяк не було можливості уникнути їх зустрічі. Мирослава, як і Маргарита, зникла з життя Зорегляда одразу після того, як Зорегляд «змінився». І хоча їй було важко і не приємно, що за стільки років, вони вперше настільки віддалились, вона не могла поступити інакше. І з кожним днем, як наближалось весілля, вони все більше віддалялись, а Зорегляд ставав все похмурішим.

Мирослава хотіла все виправити, але відмінити весілля не могла і розповісти все Зорегляду також. Вирішив для себе написати листа і попросити Остапа передати його Зорегляду під час весілля, вона сіла за стіл.

Настав день весілля.

Дівчина вже з ранку була готова і просто весь час дивилась на телефон. За декілька годин до виїзду до неї підійшов Остап. Присів поруч, він відчув, що сестра цього не хоче, але і заперечити її вибору він не міг.

- Мирославонько, сонечко моє, ти можеш відповісти мені на одне питання?

- Звісно. – холодно промовила дівчина, пустим поглядом дивлячись у дзеркало. Треба трішки почекати. Якщо все пройде за планом…

- Я не хочу лізти в твоє особисте життя, але чому ти вирішила вийти заміж за Вогнедара? Наскільки я пам’ятаю, він саме той, кого б ти хотіла бачити в останню чергу, а точніше ніколи.

- Остапчику.

Такі слова з боку брата, не могли не зачепити почуття Мирослави. З її очей почали капати сльози прямо на телефон, в якому була відкрита фотографія Зорегляда. Не можу я розповісти їм всього. Вимкнула телефон. Мені його не вистачає.

- Я хотіла б тебе попросити... – дівчина дістала лист, який написала для Зорегляда, і невеличку коробочку, вона вже хотіла віддати Остапу, але щось зупинило її. Якщо все пройде так як потрібно, то я сама віддам це Зорегляду перед церемонією. – Нічого, не зважай.

- Сонечко моє. – він не знайшов слів і просто обійняв дівчину. Як тобі сказати, що Зорегляд ще не приїхав? А може все таки треба почекати …

Сточи вже поруч з нареченим, залишалось лише сказати «так», але щось не давало. Мирослава не встигла побачитись з Зореглядом і це дуже насторожувало. Не знаючи, що відповідати, вона дивилась на гостей і на Вогнедара, міркуючи, що їй робити. Але перед самою відповіддю, наче рятувальне коло, у саму останню хвилину до зали забіг Остап.

- Мирослава. – підбіг і звернувся до гостей. – Я перепрошую, але це надважливо. – повернувся до сестри і прошепотів. – Я знаю, що Зорегляд ще не приїхав і нарешті дізнався через що. Я бачився тільки що з Октавією, сестрою Зорегляда, вона стояла біля дверей. Вона сказала, що Зорегляд через півтори години назавжди улітає з країни. І попросила передати тобі листа від нього.  – простягнув цього листа, він подивився пильно на сестру. – Я знаю, що він тобі потрібен. І якщо не зараз, то можливо вже ніколи.

Дівчина чуючи це, через силу відкрила листа і почала читати, хоча хотіла зірватись з місця і направитись в аеропорт.

«Люба, моя мила, кохана, Мирослава!

Ти можеш, що хочеш про мене думати, але якщо не зараз, то більше взагалі ніколи.

Я кохаю тебе! Кохаю тебе і всі ці твої життя! Ти для мене найважливіша дівчина з усіх! Я кохаю тебе з першого дня нашої зустрічі. Я завжди намагався це сказати, але боявся, що наші стосунки закінчяться.

І от ти вже наречена. Я не встиг. Мені боляче на це дивитись, тому вирішив написати тобі останній лист. Вибач… Я назавжди покидаю тебе.

Я хотів багато тобі сказати особисто, але дізнавшись, що в тебе скоро весілля, не міг вирішити, що мені робити. Я не хотів тебе лякати, але так боляче мені ще ніколи не було. Як я хотів провести весь цей час із тобою, але ці думки були гірше за тортури. Знаєш, Мирославонько, скільки б я не намагався тебе забути, ти все таки залишилась єдиним моїм коханням. І можливо я ніколи не знайду тобі заміни, але і жити біля тебе, вже знаючи, що втратив тебе - я не можу.

Кохання мого життя, Мирославонько! Я бажаю тобі багато щастя!

Пробач і бувай.

Твій найліпший друг, Зорегляд.»

Прочитав ці строчки, Мирославу особливо вразило слово "друг" яке було через силу написано, було видно, що Зорегляд не хотів його писати. Все вирішив, подивилась на свого нареченого, а потім на присутніх гостей, які очікували вже почути «Так» від дівчини. Зітхнула і приклав лист до серця, з посмішкою промовила. Все таки я трішки не встигла… Але все ще є година.

- Ні. Вибач, я не вийду за тебе. Ти можеш робити що завгодно, але я захищу його. Вибачатись за відмову я не збираюсь. – вимовив все впевнено, повернулася до Остапа. – Братику, допоможи доїхати.

- Звісно! – з посмішкою промовив хлопець

Вони разом вибігли з РАГСу і хутчіш направились до аеропорту. Зорегляд в цей час сидів в залі очікування і дивився на час. Вони вже напевно чоловік і дружина… Промайнула думка і хлопець вже думав йти до літаку, але щось зупиняло його. Він хотів побігти до неї, сказати, що кохає її особисто, але час і ці думки, зупиняли його.