Глава 3. Хованки

Місяць потому.

У самому розпалі життя і роботи Мирослава отримує повідомлення від батьків. Це сталося під час зйомок, після чого вони одразу завершились для Мелашки. Сидячи на стільці під час перерви, дівчина ще раз перечитувала СМС, вона була настільки бліда, що всі на майданчику стали перейматись і вже думали викликати швидку. Як тільки повернувся Зорегляд, всі одразу підбігли до нього і попросили його поговорити з Мелашкою. Той побачив стан дівчини вже і сам автоматично простягнув руку до кишені за телефоном, але відмахнув всі страшні події, видихнув і спокійно підійшов до дівчини.

- Миро… - різко замовк і виправився – Мелашко… Що сталося?- намагаючись прибрати тремтіння в голосі, питав хлопець.

- Зорегляд… - підняв очі, дівчина скляним поглядом подивилась на хлопця. Треба було йому ще тоді розповісти... Як тепер бути? Якщо вони приїдуть, то Владислав і Вогнедар будуть взагалі найменшою проблемою. Це вже буде не життя, а суцільні хованки, особливо із сестрами…  

- Що сталось, М…Мелашко? Ти мене лякаєш. – прошепотів хлопець, намагаючись стримати тремтіння. Вона такою не була, коли дізналась, що Вогнедар приїхав. Цікаво, що в них таке сталось… навіщо вона від мене це приховує?

- Нічого. Просто згадала, що Вогнедар мав тобі зателефонувати.

В цю мить хлопець завмер. Він звісно очікував щось таке, але таку швидку зміну емоцій просто пропустити не міг.

- Так… І через це ти така бліда, наче смерть? – більш холодно поцікавився, в надії, що йому це все здалось.

- Ну вибач. – розвів руками, промовила дівчина. Бліда я через інше, але ти цього все одно не знаєш.

 За всі ті роки, що Зорегляд знає дівчину, ніяких розмов за братів і сестер в них не було, до того ж, сімейних фотографій дівчина не мала, бо вважала, що якщо хоч одна десь з’явиться, то вже буде проблемно жити чотирма життями та і своїм особистим також.

Закінчив розмову, вони розійшлись по різним частинам знімального майданчика. Мирослава не хотіла розповідати дійсну причину Зорегляду, так як вважала, що він може її просто покинути. Тому вкотре подивившись на телефон, на секунду прикрила очі. Зореглядчику… Вибач, що між нами існують таємниці. Після таких думок, дівчині здалося, що стіна, яку вона колись вибудувала самостійно стала ще більше і недоступніше.

А Зорегляду від таких таємниць зі сторони дівчини, ставало не пособі, хоча і намагався просто довіритись їй. Але відчував, що то не просто таємниці, а щось більше. Стиснув кулаки, він подивився на Мирославу, намагаючись знайти відповідь в її очах, але вони як були скляні, так такими і залишились. Ти моя скринька. Колись все таки розкажеш, що за таємниці ти ховаєш.

Після зйомок, Мирослава дочекалась поки Зорегляд відійде і попросила у режисера два дні відпочинку, спираючись на сімейні обставини. Той як би не хотів, але все таки погодився. Подякував, Мирослава через СМС повідомила все Зорегляду, в той час як бігла додому.

Ці два дні дівчина провела сам на сам, готуючи свою квартиру до приїзду родичів.  У квартирі все повинно бути ідеально, щоб у будь-який момент можна було вийти з квартири і взагалі там не з’являтись, як це зазвичай і було. Розуміючи, що в квартирі їсти нема чого, Мирославі все ж таки прийшлось вийти на вулицю. Але тільки-но вона це захотіла зробити, як прийшло нове повідомлення від батьків. Вони приїдуть через годину?! Така новина заставила дівчину поїхати в найближчий гіпермаркет і скупитись на візків 30. Бо кожен день ходити в магазин, вона точно не могла собі дозолити.

Через годину родичі Мирослави вже були біля її квартири. А Мирослава тільки під’їхала до будинку. Зустрівшись з ними біля квартири, вони взяли по декілька сумок і зайшли в середину.

- Нащо було так багато купувати? – спитала, поставив сумки на стіл. – відчуття, що я важкою атлетикою займаюсь.

- Остапчику, Юстиночка, Руфіночка, любі мої! Я так за вами скучила. – перевів тему, привіталась Мирослава. Звільняючи руки від важких сумок.

- Мирославонько, ми теж дуже скучили! – одночасно промовили, дивлячись на дівчину і з полегшенням зітхнувши.

- Але нащо ти так багато накупила? Наче роту нагодувати збиралась. – промовила наймолодша, сідаючи на диван.

- Ви на зимові канікули приїхали? – з надією спитала дівчина, ігноруючи питання сестри. Вона не хотіла казати, що взагалі немає їжі в домі і, що стільки покупок лише для того, щоб пустий холодильник заповнити.

- Ні! – щасливо вимовила Юстина, сідаючи за стіл. – Тепер я разом із тобою навчаюсь в одній групі! Батьки все влаштували!

- Як?..

- Бачу, як ти зраділа.. – холодно пробурмотіла Руфіна, сів за стіл і дивлячись на сестер. – Тебе аж перекосило…

- Та ні, я рада! Просто неочікувано… Ну то точно холодець… І як тепер мені поєднувати всі мої житті + брат і сестри. – розбираючи сумки, думала дівчина, а потім все таки спитала і інших, – А що ви? Остапчику, Руфіночко?

- А нас перевели на таку саму спеціальність, тільки в університети цього міста. – радісно промовив Остап.

- Тепер будемо жити в чотирьох. – з кам’яним лицем промовила Руфіна.

Такі новини не дуже порадували Мирославу, але діватись було нікуди. Всі зимові канікули, вона провела зі своїм спеціальним пристроєм, що заміняв її поруч з родиною. Мирослава раділа, що вони не помітили підміну, все таки Марта геній у своїй справі, але була і інша сторона цих успішних зимових канікул в колі родини: раптові розмови не по реплікам під час зйомок, коли дівчина відповідала своїм сестрам будучи «поруч» з ними; раптове переривання танців, на відповіді і нарешті важка робота Марти, що потребувала більше часу.

Хоча дівчині вдавалось якось знизити підозри з боку родини, але такі шалені витівки з боку Мелашки/Марти/Маргарити не могли не насторожувати тих, хто в цей час знаходився біля неї. Особливо насторожували вони Зорегляда, котрий цю поведінку з конкретного дня спостерігав у всіх життях, але на всі його запитання, вона відмахувалась кажучи «Думки в голос».