Глава 1. Тут і там

На вулиці вже було помітно як закінчується літо. Але не дивлячись на все це – місто все ще перебувало в літньому настрої. Діти з батьками прогулювались містом, пари ходили по парках, сиділи в ресторанах і в кафе. І дивлячись на таке, було важко повірити, що завтра вже настане перший день осені.

Літо так швидко промайнуло. Подумала дівчина, завершаючи черговий концерт. Після гучних оплесків, посміхаючись, вона повернулась до гримерки, сподіваючись, що хоч там ненадовго знайде спокій. Хто ж знав, що один сюрприз, який стався незадовго до цього, «порадує» її.

 В гримерці, після концерту.

Дівчина сиділа біля вікна, допиваючи чашку чаю, яка вже встигла охолонути. В цей час до гримерки зайшов Зорегляд, тримаючи в руках документи і розглядаючи їх. Як тільки двері зачинились, він звернувся до дівчини, прибираючи документи подалі.

- Твій концерт сьогодні пройшов на всі сто! Вітаю! – радісно вимовив Зорегляд, підходячи до дівчини.

- Дякую, Зореглядчику. – холодно відповіла, навіть не поглянув на друга.

- Що сталося? Ти зазвичай радієш після виступу. А сьогодні наче дощову хмаринку десь підчепила. – занепокоєно питав Зорегляд, дивлячись на дівчину.

- Нічого страшного. Просто втомилася. Цей тиждень був дуже насичений. До того ж поки складеш всі іспити, теж важкувато. – все ще холодно промовляла дівчина, дивлячись у вікно скляним поглядом.

- До речі, - підстрибнув хлопець і, радісний, простягнув дівчині конверт, - Мирослава, сьогодні Вам не варто журитись. Бо нарешті прийшов лист! Ви пройшли! – не в змозі стримати радощі, вигукнув хлопець, але побачив у відповідь poker-face, трішки стих. – Що знову не так? Дай мені сюди ту хмару, я її зачиню в кімнаті Дем’яна. Бо він сьогодні те і робить, що приколюється над всіма. Потрібно йому якось відплатити.

- Я б краще цього не робила. Бо він точно цього не оцінить. До того ж ці результати прийшли ще в електронному вигляді, тому я дізналась ще перед виступом.

- А чого ти тоді така дивна. – замислився, - Може через те, що тебе взяли в нове кіно? – радісно спитав Зорегляд, дивлячись на дівчину.

- Що?

Після цього питання Мирослави, Зорегляд опустив руки і тяжко зітхнув. Він вирішив що якщо і це не підніме настрій, то вже напевно нічого.

- Пам’ятаєш, ти проходила кастинг?

- Так…

- Так от! Тебе взяли на головну роль! В тебе завтра перший день зйомок! Чого ж ти не радієш? – вже не витримав вигукнув хлопець, не в змозі зрозуміти подругу. Я тут перед нею витанцьовую, а все наче коту під хвіст.

- Як тобі це пояснити…

Провернув в руках телефон, дівчина відкрила останнє СМС і простягнула телефон хлопцю. Той взяв і швидко пробігся по повідомленню очима. Те що він прочитав, заставило його завмерти, наче він покрився кригою. Дивлячись на подругу очима по п’ять копійок, він тремтячим голосом вимовив:

- Він повертається?

- Так… Мій нічний кошмар, від якого я тікаю вже стільки років, з завтрашнього дня буде в місті. До того ж в мене завтра перший день в коледжі! Точніше в Мирослави. Потім в мене, Мелашки, концерт вечором, а також мене чекають, точніше Маргариту, в танцювальному залі, після навчання. А в ночі в мене, точніше в Марти, ще три замовлення. Мені потрібно щось зробити з тими комп’ютерами, які так і сипляться на голову, після того, як мій сайт став популярним.

Намагаючись спокійно казати, дівчина сильніше стиснула свій кулон і дивлячись на Зорегляда, майже прошепотіла на останок.

- Цей чоловік не має побачити мої життя.

- Зрозумів. Не дурак, був би дураком - не зрозумів би. Добре. Припустимо, що з «Мелашкою»… Я якось зможу домовитись з продюсерами і поки твої концерти призупинять. Но от зйомки вже ніяк. Тут вибач, але тобі доведеться на них бути присутньою. Я максимум зроблю, щоб ти з ним не перетиналась, але якщо що, то тут вже я безсилий.

- Дякую тобі, Зореглядчику. Якби не ти, то нічого б цього не було. Тільки завдяки тобі, я змогла здійснити всі свої мрії! – промовила Мирослава обіймаючи друга.

- Це тобі дякую, бо тільки тоді коли ти в мене з’явилась, я зміг побачити сенс життя. – обіймаючи дівчину у відповідь, прошепотів Зорегляд, розуміючи, що вона каже про нього тільки як про друга.

З того дня Мирославу очікувало багато сюрпризів, про які вона навіть не здогадується. Багато випробувань. І найголовніше – неминуча зустріч, яка її спостерігала на кожному кроці. Намагаючись втекти, від свого найбільшого страху, дівчина все більше наближала час до того, як її потаємні життя сплетуться в одне єдине і стане для всіх цілим.

Але зараз, Мирослава ідучи по коридорам коледжу, намагалась триматись від усіх осторонь. Чуючи голоси, які так і вимовляють ім’я її другого життя, вона намагалась з усіх сил не повернутись і тому йшла із заплющеними очима. Але з заплющеними очима далеко не підеш, от і вона не змогла. Вже через хвилину вона зіткнулась з хлопцем.

- Вибачте! – промовила дівчина, швидко відступив назад.

- Нічого страшного. Ви не забились?

- Ні, - почервоніла, але одразу зробила серйозне лице. – Вибачте, що врізалась у Вас, я замислилась і не побачила куди йду.

- Як я вже казав, нічого страшного. До речі, - подивився в бік аудиторії. – Вам не сюди?

- Точно…. – промовила, дивлячись на номер. Як чудово, що вона тут неподалік. А то йти ще далі чуючи про Мелашку вже стало страшнувато. – Дякую, а то я би пройшла і не помітила.

- Я так і зрозумів.

- А звідки Ви дізнались, що мені в цю аудиторію?

- Мій співрозмовник, - вказав рукою на хлопця, що стояв позаду. – Він тут вже давно навчається і знає всіх поіменно. А таку чарівну дівчину, як Ви, важко було б забути. Тому він і сказав, що Ви скоріш за все новенькі. І так, до слова, я теж. Мене звати – Владислав. А Вас як?

- Мирослава. Приємно познайомитись. – ховаючи очі вимовила дівчина, думаючи, що їй не завадив би тут Зорегляд.