Глава 10. Хронологія життя

Її життя – це десять десятиліть, кожне зі своїм запахом, кольором та смаком. Сто років – чималий термін. А на її долю випало стільки всього...

Її дитинство та юність були щасливими та «смачними». Справді щасливе життя існує лише в дитинстві; все інше — це розплата за задоволення, пережите в дитинстві.

- Я згадую своє дитинство і розумію, що все наше життя – це, по суті, варіація на тему дитинства. Тоді мені подобалося все, що мені подобається сьогодні. Просто я тільки зараз починаю розуміти все те, про що мріяла у дитинстві та юності. А тоді я мріяла так багато, що просто не вистачало часу і можливостей втілити все це в реальність.

- Я планувала своє життя по-другому, але все склалося зовсім інакше. Ми всі залежимо від обставин. Часто ми беззахисні перед ними. Ось чому я не пливу проти течії, але й не пливу за нею. Я займаюся серфінгом. Є течія, і я просто використовую її, щоб рухатися вперед.

1910-1920-ті роки. Нове століття. Перша світова війна. Втрата коханого чоловіка, туга, безнадійність. Європою подорожував «привид» Карла Маркса. Розпадалися імперії. Політичні потрясіння, спричинені наслідками Першої світової війни, призвели до виникнення та розвитку нових страшних ідеологій: комунізму, фашизму та нацизму. Революції жадали крові та нищили все і всіх у своєму вихорі. Володимир Ленін заявив: «Хто був нічим, той стане всім», «Кожна куховарка здатна правити державою», «Ліс рубають – тріски летять». Такими були гасла правлячої комуністичної та більшовицької «еліти».

Світ навколо вирував, занурюючись у епоху технологій та конкуренції. Населення світу зростало з безпрецедентною швидкістю. А життя окремої людини втрачало свою цінність...

1930-1950-ті заподіяли багато болю, фізичних та душевних втрат. Держава суворо контролювала засоби масової інформації, мистецтво, науку та освіту. Будь-яка критика режиму чи альтернативних поглядів жорстоко придушувалася. Люди гинули за свої переконання. В результаті більшість жила з внутрішнім конфліктом: публічно вони демонстрували лояльність, а в приватному житті критикувала систему та були цинічними.

Життя жінки в СРСР було також сповнене протиріч. Офіційно радянська влада проголосила гендерну рівність та активно залучала жінок до виробництва, науки та політики. Однак на практиці жінки несли на собі подвійне навантаження, стикаючись з низкою специфічних побутових, кар'єрних та соціальних тягарів.

На відміну від багатьох західних країн, у СРСР працювати було не просто бажаним, а обов'язковим. Безробіття вважалося недопустимим. У представників влади безробітна жінка викликала запитання.

Все навантаження з видобутку продуктів, приготування їжі, прання, виховання дітей та господарювання лягало на жінку. Після 8 години роботи на державу жінка приступала до "другої зміни": походи по чергах у магазинах у пошуках продуктів, добуванні дефіциту (а дефіцитом було все) через друзів та знайомих. Жінки проводили години у чергах та громадському транспорті, переповненому людьми, у випарах поту, тютюнових та алкогольних дихань, стоячи з тяжкими сумками в руках. Після цього потрібно було забрати маленьку дитину з ясел, садка чи школи, дістатися додому та приступити до «третьої зміни»: господарювання, перевірка та приготування уроків із дитиною.

Часто в яслах і дитячих садках не вистачало місць для всіх дітей. Це змушувало жінок брати тривалу неоплачувану відпустку для догляду за дітьми або покладатися на допомогу бабусь. Матеріальна підтримка матерів була мізерною, що збільшувало фінансове навантаження на сім'ї.

Система охорони здоров'я була доступною, але не завжди якісною та чуйною. Через відсутність контрацептивів аборт залишався найпоширенішим способом контролю за народжуваністю, що мало серйозні наслідки для здоров'я. Умови в пологових будинках часто були спартанськими, а персонал міг бути грубим та байдужим з причин дуже низької заробітної плати.

Ідеальна радянська жінка повинна була бути відмінним працівником, зразковою матір'ю, мати багато дітей, вести зразкове господарство і при цьому не бути надто "західною" (тобто вільною) або "егоїстичною"(тобто піклуватися про себе). Громадська думка часто засуджувала жінок, які не відповідали ідеалам “радянської матері та працівниці”.

— Бідолашні радянські жінки, — подумала Стара, заплющивши очі. — Цей важкий хрест не минув і моїх дочок та онучок. Дісталося ще багато й мені. Але найважче було спостерігати, що радянська влада виховувала з дітей: безбожників та фанатиків...

Дітей інтегрували в соціальні структури з раннього віку та прищеплювали ідеологічні цінності. Теоретично, суспільство повинно було підтримувати сім'ї у вихованні дітей. Однак на практиці це часто означало, що школи та суспільство чинили додатковий тиск на батьків, якщо дитина «погано» поводилася або вчилася.

Проблема алкоголізму серед українських чоловіків була поширена російськими переселенцями та "начальством". Актуальним було російське гасло: "не п'є, значить зрадить". Не одне питання не вирішувалось без "пляшки". Це посилювало домашнє навантаження та фінансове та психологічне становище, оскільки вся відповідальність за сім'ю та побут лягала на жінку.

Хоча розлучення були поширеним явищем, суспільство, яке орієнтувалося на «радянську модель сім'ї, найкращу сім'ю у світі», активно їх не схвалювало. Жінку, яка вирішувала розлучитися, викликали до партійного комітету та змушували продовжувати своє жалюгідне існування. Однак, така практика мала й свої позитивні сторони. Жінка, доведена до відчаю чоловіком-п'яницею, теж зверталася по допомогу до парткому. В даному випадку ідейно-політично «оброблявся» її чоловік. Матері-одиначки часто стикалися з труднощами, оскільки й без того мізерні аліменти від колишніх чоловіків часто були нерегулярними. Установи соціального забезпечення ще перебували на початковій стадії розвитку.

Загалом, тягар життя жінки в СРСР полягав у постійному лавіруванні між вимогами держави (брати участь у «трудовій боротьбі») та невиконаними обіцянками держави (забезпечувати засоби до існування та надавати рівну підтримку у вихованні дітей).