Глава 8. Інші умови життя

Багато років поспіль Розалія заробляла на свій шматок хліба перекладами технічної літератури для промислових підприємств. Вона рахувалася службовицею у міністерстві важкої та машинобудівної промисловості. Там її дуже цінували. Перекладачів літератури хватало, але справлятися зі складними технічними текстами, та ще й на декількох мовах могли тільки одиниці. Тому заробляла вона непогано.

Крім того вона мала багато приватних учнів. Ця нелегальна діяльність, зрештою, було заборонена державою, то му вона не брала за уроки грошей. Але позбутися цих учнів не було ніякої змоги. Діти та онуки її друзів, друзі її дітей та онуків — всі товклися щоденно в їхній хаті та просили про допомогу. Розалію винагороджували за допомогу їжею, яку увесь цей кагал одразу ж і споживав з великим апетитом.

Чому їжею? Тому що на полицях радянських продуктових магазинів завжди був дефіцит тих чи інших товарів. Та й ті, що були у наявності, часто не відповідали потрібній якості.

Тут потрібно пояснити ще одну особливість радянського життя. За соціалізму «все належало народу». «Що належить народу, те належить і мені» — так виникли розкрадачі соціалістичної власності. Їх просто називали «несунами». Несун — це працівник, який крав сировину, запчастини, ліки, засоби гігієни та продукти харчування зі свого робочого місця. До тих, хто не крав, ставилися з підозрою, боячись, що вони можуть донести владі. Люди крали з фабрик і підприємств, з їдалень і харчових підприємств, з будівельних майданчиків і лікарень.

У їхньому місті було багато підприємств харчової промисловості, тому родина Розалії була завжди забезпечена якісними вершками, овочами і фруктами, шоколадом і тістечками, м’ясом та рибою, олією та маслом тощо. Це завжди робилося таємно, бо було небезпечно, хоча всі про це знали.

- Боже милосердний, прости мені цей гріх, бо ж сказано „не кради!“. Але ж я не крала, мені платили за працю... Хто його розбере... І який приклад я подавала... Думаю, мої рідні були більше пристосовані до «соціалістичного реалізму», а тому краще розбиралися в питаннях радянської моралі...

- Особистий приклад – один із найкращих методів переконання і, мабуть, єдиний справді ефективний. Я поважаю великого мислителя, вченого та людину Альберта Швейцера, який протягом усього свого життя був взірцем переконань та кредо. У 1913 році він втілив свій план у життя, вирушив до Африки та заснував «Лікарню джунглів» у Габоні, де самовіддано працював до самої смерті. Лише дуже рідкісна порода людей має сміливість зробити це.

- Я не заснувала лікарні, але душу гріє надія, що я встановила Кодекс порядності і людяності в своїй родині за жахливих умов непорядності, нелюдяності та антисоціальності навкруги.

Що таке соціальне та антисоціальне?

Вбити одну людину — означає стати вбивцею та бути покараним. Вбити мільйони — означає стати героєм та увійти в історію. Вкрасти щось дрібне — означає стати злодієм та бути покараним. Вкрасти мільйони та тим самим загнати мільйони у бідність — означає стати олігархом та отримати всесвітню славу.

Друзі Розалії з дорадянської інтелігенції проголошували анафему авангарду та сучасній моралі:

- 20-те століття – це століття варварства, як грубого, як-от руйнування пам'ятників на цвинтарях чи побиття іноземців, так і витонченого, як-от підміна справжньої культури так званою поп-культурою чи культурою споживання. Остання зрештою повертається до першого, тобто до повторного руйнування людських цінностей – матеріальних, інтелектуальних та моральних – тільки на іншому рівні. Ця суміш високої культури, масової культури та варварства доводить людство до божевілля і не залишає місця для справжнього розуміння. Боротьба між автентичністю та модою, між вишуканістю та утилітарністю актуальна як ніколи.

- Античність — це епоха синтезу, що охоплює багато давніх культур, заснованих на еллінських засадах. Для Європи, та й для решти світу, який пішов європейським шляхом розвитку, вона служить ідеальною історичною точкою відліку. Античність зберігає своє значення як неперевершена культурна модель і служить невичерпним джерелом інтелектуального оновлення.

- Модерн призводить до повсюдної дурості…

- Проблема сучасного авангарду полягає в тому, що багато талановитих молодих людей просто не мають належної підготовки і не хочуть вчитися малювати. Десятки років роботи над полотном? Рембрандт1, Дюрер2? Ні, неможливо, цьому ж необхідно присвятити все життя! Їм потрібний успіх тут і зараз, негайно. Коли вони випадково почують, наприклад, щось від Хокусаї3 або Ван Гога4, вони жахаються. Ні, краще експериментувати: десь намазати щось гидке, десь побігати голим, десь влаштувати рекламний скандальчик – ось ти вже й «зірка».

- Постмодернізм руйнує всі межі між високою культурою та масовою культурою. Це породжує такі явища, як культура споживання, культура насильства, культура вживання наркотиків… Культурна революція в Китаї… Під час церковної служби чи вистави дзвонить мобільний телефон. На сцені, що нагадує нафтопереробний завод, на унітазі сидить голий Ромео... Отже, більше немає різниці між добром і злом, розумом і дурістю. Більше немає потреби у високій культурі.

- Людство не усвідомлює, що втрата культури призводить до втрати краси та величі, що є найбільшою втратою людства.

- Коли всі характерні ознаки живопису видалені, залишилося видалити і сам живопис.

- Не буває форми та змісту окремо. Поняття перетворення сенсу. Сплав певних думок, спочатку знайомих людині, які в сукупності змушують її або вперше замислитися над чимось, або побачити раніше осмислене іншими очима, осмислити інакше.

- У сучасному світі культура праці все більше замінюється культурою споживання. Відбувається переоцінка цінностей: людина живе не лише працею, оскільки вона не є самоціллю, а засобом для досягнення інших життєвих цілей.

- У часи кризи наполеглива праця втрачає свою справжню цінність у сприйнятті громадськості та зводиться до формального виконання зобов'язань. Праця як творчий вираз та джерело радості залишається прерогативою невеликого кола професіоналів.