Розділ 4. Зрілість. Трагічні зміни в житті

Розалія прокинулась від дотику ласкавих сонячних променів. Кімната була залита матовим жовтим світлом. Від світла сторінки книг на столі здавалися коричневими, ніби вкриті шаром воску. Дівчина час-від-часу поглядала на небо. Воно було бездоганно синє, без жодної хмаринки. За вікном духмяніла липа, буяли різноквіттям клумби, гули бджоли, пурхали метелики. І що то за красу створив Господь!

За народними прикметами дощик на весілля обіцяв щасливий довголітній шлюб. Не біда, що немає хоча б маленького дощику. Це все забобони! Вони із коханим Едвардом житимуть довго, щасливо та помруть в один день!

Розалія полинула в передвесільні турботи, гомоніла з подругами.

– Ти ж дивись, стань першою на рушник, тоді будеш в хаті господинею, – радила одна.

– А ти нам розповіси про першу шлюбну ніч? – полум'яніла щічками від цікавості і сорому подруга.

Інші взялися співати весільних обрядових пісень.

Розалія і Едвард мали вінчатися в костелі по католицькому обряду, але весілля мало відбутися за правилом, як висловився її любий татусь, «збірної солянки», тому що гості будуть дуже різноманітні: поляки і українці, гуцули і німці, русини і мадяри, євреї і вірмени, татари і караїми, навіть ассирійці. І вся ця «збірна солянка» мешкала у Львові, ділила місто на свої території, торгувала, шила, пекла, працювала в майстернях та на фабриках, дружила, товаришувала, любилась, гучно справляла разом весілля та сумувала разом за померлими.

Розалія мала теж різноманітних подруг: тут були і українські та польські подруги по інституту, єврейські та вірменські товаришки з кола ділових партнерів батька, русинки та гуцулки з часів незабутніх вакацій у Карпатах, мадяри та румуни з товариського кола брата Лео, дочки маминих подруг. Але всі ці дівчатка були «певного кола і рівня», за виразом няньки Касі, яка дуже пишалася службою у «високих панів», а згодом стала членом родини. Ще й до сьогодні переказуються смішні випадки з приводу її імені. Малі діти не вимовляли «Кася», а казали «кака». Бідна дівчина губилася часом, бо не розуміла, чого хоче дитина, коли верещить «кака»: чи до неї на ручки, чи каші, чи какати.

Батьки Розалії були завзяті католики, цінували сімейні та родинні традиції, але мали прогресивні погляди на багато речей. Вони цінували людські відносини, не визнавали антисемітизму, чи переслідувань на національною належністю, але, разом з тим, не терпіли панібратства. Стосунки між людьми різних національностей та верств мали бути достойними. Крапка. Такими були батьки і таким був Львів. Під слово честі вершилися великі справи і видавалися величезні гроші.

Львів було засновано 1256 року. Засновник Львова король Данило назвав місто на честь свого сина князя Лева Даниловича. Покровителем Львова є Святий Юрій (Георгій) Змієборець. ​На його честь названо головну святиню Галичини та Львова — Архікатедральний Собор Святого Юра. Протягом століть місто зазнало багатьох змін уряду та режимів. Воно перетворювалося зі столиці галицьких князів на католицький анклав у складі Руського королівства1, з торгового центру з Магдебурзьким правом2 на центр Галицької православної митрополії, зі столиці Західноукраїнської Народної Республіки на польське повітове місто, а з центру Східної Галичини в складі Української РСР на обласне місто в незалежній Україні.

Вузькі, звивисті вулички, надокучливі трамваї, люди, що неквапливо прогулюються старою, зношеною бруківкою між віковими деревами… Все це Львів. Тут жили, працювали, народжували дітей і завершували своє життя тисячі людей різних віросповідань і національностей. Усе старе місто Львова схоже на музей. Майже кожна будівля є архітектурною чи історичною пам'яткою, що розповідає історію якоїсь події чи відомої людини. Таємниці приховані всюди. Шерех часу, верстви епохи. Будинки – портрети часу. У Львові варто пам’ятати ще про одну річ — каву. Адже всю колишню Австрійську імперію навчив кавувати саме львів’янин, український шляхтич і перекладач, Юрій Франц Кульчицький гербу Сас (1640-1694).

Але повернімося до нашої нареченої, тобто до молодят.

Вони подорожували. Їхали луками, долинами, горами, лісами, вздовж річок та озер. Робили зупинки, насолоджувалися природою. А природа Галичини справді вражала. Велич Карпатського гірського хребта змушувала затамовувати подих. Реліктові ліси та стрункі смереки, кришталеві річки та озера, розмаїття рослин, тварин та птахів, дурм’яні луки — все це було неможливо висловити простими людськими словами. Творець — понад усіх земних митців.

— Знаєш, люба, тут за кожним поворотом на нас чекає щось незвичайне, — зазначив Едвард. — Я десь і колись прочитав чудові слова, щось на кшталт: «Природа подібна до жінки, яка любить маскуватися, яка відкриває ту чи іншу частину свого тіла через одяг, виправдовуючи тим самим надію наполегливих шанувальників врешті-решт впізнати її».

— Поглянь на маленьку працьовиту бджілку, яка невпинно перелітає з квітки на квітку. Пурхаючи навколо, вона розповідає своїм сестрам, яка квітка пахне найкраще. Подивись на кішку-маму, як зворушливо вона дбає про своїх милих кошенят. Безсумнівно, тварини також здатні спілкуватися, любити та виявляти співчуття, — задумливо промовила Розалія.

— Коли світить сонце, ми відчуваємо радість. Сонячний ранок набагато приємніший за дощовий чи морозний. Нам одразу хочеться встати раніше, щось зробити, спланувати багато справ. Коли йде дощ, багато людей відчувають смуток або хвилювання. Дехто звертається до творчості: пише картини, вірші чи створює інші шедеври.

— Цікаво, що кожна пора року асоціюється із певним кольором: Літо – зелене. Воно пахне травою та літніми грозами, фруктами та овочами, річкою та небом. Осінь – помаранчева. Вона пахне гарячим чаєм, пледом та шарудінням листя під ногами. Кожен переживає осінь по-своєму – хтось відчуває байдужість чи апатію, інші радість чи ентузіазм. Осінь заворожує своєю таємничістю. Зима біла. Все здається особливо чарівним. Хоча все лише одного кольору, цей білий іноді ніби переливається сотнями відтінків. Сніг блищить, виблискує, хрумтить під ногами, приносить сміх і радість. Взимку кожен кролик веде щоденник. Він пише на снігу лапками: де він був, що робив, куди ходив. Весна… Весну не можна визначити одним кольором. Вода ллється каламутними струмками по червоній глині. Стара, жовта трава лежить купами. Але який же аромат поширює масна чорна рілля! Проліски біліють у лісі, квіти на лузі жовтіють, берези зеленіють першими бруньками. Навесні природа особливо прекрасна, бо вона прокидається, повертається до життя.