Одруження

     Уільям Браун сидів на задньому сидінні авто і у нього появилося дивне відчуття, ніби душа розкололася навпіл. Він намірявся лише попередити дівчину, аби та не вмішувалася у відносини між сином та Марго, і трималася від них подалі. А вийшло все не так, як очікував. Її несподівана поява легко може розрушити майбутнє весілля. Тому, як батько, й прагнув приструнити її. От тільки наміри його всі рухнули, коли він дізнався про існування дитини. Тепер чоловік взагалі втратив спокій, адже не знав, як саме зараз діяти. Девід не підозрює про існування свого сина і це є незаперечний факт. Але, що робити йому? «Приховати, чи визнати?» Дозволити, аби його рідна кров існувала в бідності він не міг, і в той же час не міг і визнати дитину. Повернувши очі назад у прожиті минулі віки, що там можна попобачити? А те, що на зміну державній єдності приходило ворогування удільних вождів. Від безперервних особистих чвар і розбрату в боротьбі за владу їхні племена слабшали. А історію не переписати! Народження маленького Девіда в майбутньому теж внесе розлад між родичами і в гонитві за контролем над акціями, корпорація, заснована ще його прадідом, може з легкістю рухнути. Від такої невтішної перспективи, аж зуби стиснулися. На що чекати далі? Чоловік не знав, але зараз достеменно був певен, що майбутній шлюб – це злиття двох великих сімейних компаній, а Елія всього лиш сирота, з якою переспав його син. І рішення прийшло само собою.
      Розбурхавшись злобою і співчуттям, він вже сидів перед каміном, чекаючи на прихід свого сина. Сьогодні середа і саме в цей день, після повернення з Сирії, Девід потроху почав навідуватися до рідного дому, аби зблизитися й налагодити родинні зв'язки.
   – Я хотів поговорити з тобою, – Уільям Браун відважився заговорити лише тоді, коли на сервірованому столику у чайні чашці сину подали чай. – Я сьогодні говорив з дівчиною.
      Девід потягнувся до чаю, а потім різко закляк. Слова намертво паралізували тіло. З якою дівчиною говорив батько, не прозвучало, але без жодних вагань Девід усвідомив, про кого зараз йдеться.
      – Навіщо це тобі? – спокійний настрій розвіявся так само, як з чашки розвіюється «дим», що тонким струменем піднімається помалу вгору.
      – Що таке? Хвилюєшся за неї?
     Чоловік у зручному кріслі відчув себе, ніби на краю крихкого тонкого льоду. Один невірний крок, чи криве слово, і в буквальному сенсі слова він піде під лід, і захлипнеться в темних водах взаємних звинувачень.
    – Вона дуже дорога мені, – зрештою Девід доніс чашку до рота й легенько відсьорбнув ковток ароматного напою. – Від тебе не сховати мої відносини з нею.
   – Хорошо, що ти це знаєш, – відчуваючи, що загроза скандалу пройшла мимо, Уільям Браун розслабився і продовжив: – Мені поки не варто нічого робити, через неї. Просто пам’ятай, хто ти і яке твоє призначення.
      – Я знаю.
    – Девід, – може вперше в житті батько намірився поговорити з сином щиро. – Ця дівчина справді надзвичайно мила! І по темпераменту, красі не уступає Марго! Не дивно, що вона затуманила твою голову! Але тобі потрібна така, як донька сім’ї Вілсон, щоб укріпити свої позиції.
      – Хіба я не заручився з Марго, як ти хотів? – чашку поставив на стіл й ліктями сперся на коліна.
      Відчувши напруження в синовій позі, Уільям Браун примиреним тоном заговорив:
     – Мені вже хочеться сидіти на пенсії й няньчити внучат. Це єдине, що я прошу у тебе!
     Слухаючи батька, Девід мовчав, міцно стискаючи зуби.
      – Що ще ти від мене хочеш?
      – Ця дівчина ні в якому випадку не повинна створювати проблеми у твоїх відносинах з Марго.
      – Я вже дав згоду на одруження!
    – Це добре! – задовольнившись почутим, старший із чоловіків зручніше умостився в кріслі. – На щастя вона виявилася розумною і тому залишить тебе.
      – Це вона так сказала? – вперше за розмову у Девіда по справжньому проявив інтерес.
      – Звичайно! Я дав їй гроші і вона обіцяла, що ніколи не побачить тебе.
      – «Невже за гроші готова забути все, що між нами сталося?»
     – Девід, – насуплені брові на синовому чолі, насторожували. – Не забувай, що ти обіцяв мені, – в голосі появилися повчальні ноти. – Останнє, що потрібно людині, яка стоїть у керма влади, так це бути втягнутим в любовні справи. Ти ж не збираєшся допускати помилки? – й подався наперед аби заглянути сину в очі. – Мені все рівно, які між вами склалися стосунки, але якщо на імідж президента компанії впаде найменша тінь, я готовий власноруч прибрати її з твого життя.
       – Тільки спробу!!! – Девід звівся на ноги, як і не сидів.
      – Тоді чого ти не полюбив іншу?! – не стримавшись, батько накричав на сина, адже два однакових характери водночас уже кипіли. – Тоді ти хоча б міг спати з нею!
       – Я пущу під укіс твою компанію! – погрози, приниження жінки, яку кохав, навіть від батька Девід не збирався слухати.
       – Вона ніхто! – Уільям Браун не уступав. – Я можу її знищити! Ти і сліду не знайдеш.
      І Девід, на диво, не обурився. Він якось різко зсутулився, ніби осунувся весь. Вся ця сварка не мала вже жодного значення.
      – Тобі не варто хвилюватися, – мовив примирено з невичерпним приреченням в голосі. – Це вона відмовила мені, бо інакше я до кінця боровся б за неї.
       – От і добре!
       І батько не зважив на синові почуття. Він зрадів. Звичайно, йому його шкода, але прийняти дівчину в свою сім’ю все одно не може. І навіть якщо у неї син, краще про нього нікому не знати. Навіть не допомагало колишнє визнання, що краще мати живого сина, ніж його надгробний камінь.
      – Тобі ліпше зараз піти, – говорити далі не хотів, щоб не розгнівити знову сина. – І краще більше проводь часу з Марго.
       У відповідь Девід лише мовчки обернувся навколо себе і, не прощаючись з батьком, пішов.
      А в цей час Елія вже декілька разів безцільно обійшла кухню, а потім нерішуче дістала з шухляди ножа і почала кришити ним зелень. В її обов’язки не входило приготування їжі, але сьогодні, аби зайняти думки, їй хотілося самій приготовити вечерю. І коли на сковороді вже зашкварчало, а по кімнаті понісся ледве уловимий запах смаженого, в задньому кармані її джинсів задзеленчало.
      – Ало!? – хоча номер світися невідомий, не замислюючись відповіла на дзвінок.
      – Вибач за зустріч з батьком.
     Елія відсмикнула телефон, ніби він обпік їй вухо. Вона аж ніяк не очікувала почути голос Девіда. Тож, як божевільна, тупилася мить, а потім різко припала до нього.
      – Я повинен був зупинити його.
    Девід навіть не осмислював, що на розвилці доріг не повернув на свій район, а поїхав прямо. Усвідомлення того, що він вже у передмісті, змусило чоловіка виїхати на узбіччя й різко зупинити авто. Відчуваючи, що між батьком і Елією відбулася неприємна розмова, він довго сидів за кермом, спершись на нього лобом. Як йому зараз вчинити? Девід не знав. Лише згодом, набравшись сміливості, дістав телефон і набрав номер, який при останній зустрічі взяв у Стівена.
      – Звідки в тебе мій номер?
     – Забудь все, що він говорив! – ігноруючи питання, продовжував: – Ти більше не будеш одна. Я хочу приїхати до тебе!
      Елія пересмикнулася вся.
     – Не треба, – в її голосі прозвучали настільки непомірні благання і втома, що Девід остовпів й не посмів наполягти.
      – Але чому? – це все, на що вистачило сміливості запитати.
    – Люди осуджують відносини до шлюбу. І в цьому є певний сенс, – Елія говорила тихо. – Вони швидкоплинні, – замовчала на мить, а коли заговорила знову, то голос у неї вже став абсолютно чужий і спокійний. – На відміну від тебе я не настільки досвідчена і сильна, тому давай припинемо все!
   На обох кінцях розмови мовчали. Це була остання спроба Девіда, яку Елія не оцінила й ціленаправлено проігнорувала. Вони втратили свій шанс. Не зважаючи на бажання, не все можна в житті виправити і повернути назад! І Девіду не сила отримати від жінки любов, яка ніколи його не кохала. Тому, не прощаючись, він пальцем провів по екрану й заблокував телефон.
     – Що це таке?
      Дебора Моріс зайшла до кімнати, посеред якої стояв кухонний стіл, і обійшла його по колу.
      – Для вас приготувала вечерю, – скидаючи з себе оціпеніння, Елія в карман заховала свій телефон.
      – Девід вже спить?
      – Заснув сердешний!
      – Тоді поїмо вдвох!
   – Якщо ти готуєш вечерю, значить сталося щось важливе! – вмощуючись за стіл, оцінюючим поглядом жінка роздивлялася приготовлену страву. – Моїй дівчинці так все хорошо вдається! Навіть краще, ніж мені! – взяла в руку вилку і подовбалася в тарілці. – Рідкий жовток! Мені ніколи не вдається правильно приготувати яєчню, – вона раптом насторожилася й підозріло покосилася на свою дитину. – Останній раз, коли ти готувала яйця, ти сказала мені, що ніколи не вийдеш заміж.
       – Просто збіг.
      – Мене не обманиш! – прибор поклала на стіл, а сама відсунулася подалі. – Яйця з рідким жовтком – це дурний знак!!!
       – А хіба ви не раді, що я залишуся з вами?
       – Я не радію, якщо ти з кимось припиняєш відносини.
       – Всі ці роки ви переживали за мене. Хоча я і мовчала, але це не значить, що я не ціную турботу.
       – О ні!!! – слова несподіваної вдячності лякали. – Все, аж настільки погано?!
       – Я вже доросла. Довіртеся мені.
       – Чим більше ти говориш, тим гіршим все здається. Просто вже скажи!!!
       – Я пориваю з Девідом і ми більше не зустрінемся з ним.
       – А як же його син? Ти не скажеш про нього?
       – Про нього дізнався його дід. Ви ж чули, що вийшло з цього!
      – Ти навіть не розглядаєш те, що він відреагує по-другому!? – жінка не здавалася й продовжувала наполягати. – Він же батько його!
    – Зараз він повністю поглинувся в підготовку до весілля. Хто знає, чи за таких обставин йому потрібен син.
        – Ти не подивишся на нього ще раз?
       Дебора Моріс прожила довге життя і розуміла, що стосунки між закоханими, то складна річ, в них не завжди вдається правильно розібратися навіть їм самим.
        – Чому він подобається вам?
        – Мені боляче не тому, що він жениться, а тому, що здається у нього забрали право вибору.
        Елія мовчала. Вона відчувала, що слова навмисне сказані саме для неї.
        – Чому ти уступаєш його? У іншої не має права на його любов!
        – Це я між ними стала, а в нас був лише потяг двох зголоднілих тіл.
     Жінка збагнула, що зараз настала та слушна мить, яку вона так довго чекала. Тому, не зупиняючись, питала знов:
       – Значить ти не кохала його?
       – Це було моє рішення. Мій свідомий вибір. Я хотіла пережить його саме з ним.
       – І тим не менш ти не скажеш йому про маля?
       – Не знаю, як буде краще для нього.
        – Це не важливо. Ти не можеш приховати це.
      – Ви ж знаєте, що бути зі мною йому нелегко. Він тільки-тільки почав звикати до свого життя. Не хочу стати йому перешкодою.
        – Значить зараз мова йде про твої почуття, а не про почуття Девіда?
        На знак згоди дівчина промовчала.
       – Він хоч раз говорив, що буде з тобою?
       – Навіть сьогодні.
       – Він не забув тебе! А ти одинока і одна!
       – Мені не здається це реальністю. Навпаки, все здається холодним і жорстоким.
       – Між вами не просто романтична історія, а замішена любов!
       – Світ не складається із сердечок і роз.
       – Сердечок та роз?! – останні слова визвали роздратованість.
       – Люди гоняться за ілюзією любові, щоб отримати удар в спину і лишитися на повній самоті.
       – Чим він образив тебе?
     – Нічим! – Елія прагнула, щоб її вірно зрозуміли. – Ми просто занадто мало часу провели разом і наші відносини не стали настільки міцними, щоб стерти між нами всі гострі грані.
       – І як мені вдалося виростити таку боягузку!!! – Дебора Моріс не змовчала. – Забудь! З цієї миті мені все одно.
     Не поспішаючи, Елія помалу встала, захопила з собою свого стільця й поставила його напроти жінки, що замінила їй сім’ю. Дівчина сіла, подалась наперед і в свої долоні взяла її руки.
      – Якщо ви перестанете турбуватися про мене, тоді хто? – говорила тихо, дивлячись їй прямо в очі. – Хочете бути, як мої батьки?
    – Я хочу по-довше пожити! – на обличчі жінки горіло тепло. – Ти ж, невдячна дитина, помреш одинокою!
      – Я обіцяю, що більше не засмучу вас. Від нині в амурних справах ваше слово закон. Я вийду заміж за того, хто сподобається вам.
      А потім Елія стріпонулася вся й, схаменувшись, хутко добавила:
      – Окрім Девіда звичайно!
      – А що з ним не так?
      – Нічого! Я не гідна його. Ми не зможемо бути разом.
      – Ніхто цього не знає напевне!
    – Буду чесною з вами. Я не настільки сильно подобаюся йому, аби заради мене він поміняв своє життя.
     – Ти ведеш себе так, ніби ваші любовні справи це кінець світу! Елія, я стара!!! Я не можу бути вічно з тобою! Тобі прийдеться завести свою сім’ю.
     – Я зроблю все, що скажете мені.
    Жінка напроти покосилася й глянула з під лоба. Здавалося, що одним лише поглядом вона хотіла докопатися до дна, аби побачити всю приховану правду.
      – Давайте поїмо, – Елії не сила вже сидіти ніби під мікроскопом, тому прагнула змінити хід розмови.
     – Шкода! Особисто мені Девід сподобався би, але він доля не твоя, – жінка помалу встала й вийшла із-за столу. – Ти краще поїж сама, – повернулася і пішла, лишаючи Елію одну.
     Весілля!!! Для дівчини – це найважливіше свято, бо це є початком нового етапу її життя. І Марго докладала немалих зусиль, аби все пройшло досконало і гладко! Щоб кожна дрібничка була врахована й прийнята до уваги! Вона прагнула влаштувати ідеальний весільний банкет, адже для неї він стане запорукою щасливого подружнього життя. Марго перебувала під повною владою блаженства! Ще й Девід у всьому їй потакав – своєю неучастю втілював в реальність всі її забаганки: дозволив самій вибрати дату і місце проведення церемонії. Дав повне право на організацію весілля, не обмежуючи бюджет.
      Не зважаючи на кропітку та об’ємну роботу, дівчина літала на крилах, з впертою завзятістю долаючи всі перепони! Остільки часу на пошив ексклюзивної сукні катастрофічно не вистачало, Марго замовила вже готове плаття, але придбала вона його в найвідомішого дизайнера, який власноруч на чолі своєї команди підігнав його по її фігурі. Далі, що не менш важливо за образ нареченої, був список гостей. Щоправда і його довелося декілька разів укоротити, адже найти настільки великий зал в принципі було нездійсненно. А Марго хотіла, аби весь світ дізнався, що вона виходить заміж! Щоб жодна жінка більше не могла навіть глянути в бік Девіда! Ось чому їй постійно приходилося з ним зустрічатися й, прихилившись головами, обговорювати список запрошених гостей. Такі зустрічі зігрівали душі, адже вони давали можливість обом усвідомити важливість їхнього шлюбу.
      Таким чином, завдяки агентству й старанням Марго, майже всі організаційні аспекти свята були готові. Щоправда, лишилося ще пару юридичних процедур, але то вже такі формальні дрібниці, що на них ніхто не зважав.
       – Знову ти? – Девід підняв брови, як тільки дівчина появилася на порозі.
     – Знову я! – з абсолютно щасливою посмішкою Марго підійшла до нареченого й ніжно обняла за талію, як тільки той вийшов із-за столу, аби привітатися з нею. – Я скучила за тобою.
      – Але ж зараз я перед тобою, – чоловік зустрічав її з теплом.
      – А я все одно скучаю! – і на доказ сказаного потерлася лицем об сорочку на його грудях.
     – Девід, – двері відчинилися з гуркотом. – Треба поставити підпис, – і в буквальному сенсі слова Те Хо вклякнув на місці з кіпою паперів у руках. – Вибач. Не знав, що ти не сам, – й відчуваючи себе зайвим, різко відступив назад.
      – Не уходь, – неохоче Марго розірвала обійми. – Я на секунду, – їй тут вже нічого робити, адже романтичну мить безцеремонно зіпсовано. – Просто проїздила мимо, тому і зайшла, – й елегантно відкривши сумочку, дістала з неї буклет. – Вибери туроператора, – посміхаючись простягла його Девіду. – Увечері зустрінемся й виберемо курорт.
      Дівчина усвідомлювала, що тепер це вона тут зайва, адже без попередження нанесла візит, тож невдоволеним поглядом одарила Те Хо, посміхнулася Девіду і пішла. Скоро їй представиться необмежена кількість часу, аби насолодитися любовним теплом, яким останнім часом дарує їй Девід. Нарешті вона, пройшовши крізь всі терни, отримає те, про що десятки років мріяла і чекала.
      – Ти дивуєшся, що зі мною таке відбувається? – Девід звернувся до Пака, бо той тупився на нього, ніби одурманений наркотичним зіллям.
      – По-живемо побачимо, – Те Хо сказав це якось абсолютно байдуже і зайшов всередину.
    – Я відтягував цей момент на стільки, на стільки було можливо. Тепер все! – Девіду чомусь не сподобався байдужий тон. – Прийшов і мій час створити сім’ю, родити дітей і вести бізнес.
     – Ти що? Голово об щось стукнувся? – чоловік, що прийшов, поклав документи на стіл й з підозрою глянув на товариша.
     – Можна і так сказати, – ніяковіючи, Девід ховав очі за густими віями. – Моє життя, ні до чого хорошо не привело. Рішив взяти себе в руки.
     – То ти кажеш, що твоє митарство зникне, коли женишся? Так?
     – До того ж цей шлюб вирішить проблеми обох сімей, – Девід говорив, відверто оправдовуючись.
   – Ти прийняв таке рішення, керуючись почуттям обов’язку? – Пак тиснув, бо хотів докопатися до істини. – Не боїшся, що не витримаєш і розрушиш сподівання Марго?
     – Я тільки змирився зі своєю участю, не нападай на мене!
     – А хіба тобі це скаже хтось, дивлячись в очі?
     – Іноді життя само приймає рішення.
     – Невже? – від прискіпливого погляду, очі майже зникли. – Говориш, як політик!
     Обидва чоловіки, як зазвичай, стояли один на проти одного. От тільки Девід вів себе не як господар, скоріше за все він почувався учнем, який, не вивчивши урок, стояв біля дошки перед вимогливим учителем.
      Але Те Хо раптом перехотілося продовжувати розмову. Не йому судити, як вчиняти Девіду. От тільки на лихо, чи на благословення, він вважав себе справжнім товаришем, тому, не зважаючи на ледь відчутний укол ревнощів, попереджуючим тоном сказав:
      – Якщо женишся, то цього разу склади шлюбний контракт.
      – Навіщо? – Девід стрепенувся, ніби нашорошений птах.
     – Щоб не повторювати помилки! Марго – це тобі не Елія! А настільки мені відомо, вони продали частину своїх активів.
      – Вони переподіляють інвестиції за кордон. Ті чутки неправдиві!!!
      – Може і так, – Пак не відступав. – Але це ніяк не міняє суті! Діяти потрібно обережно.
      – Після стількох років знайомства з сім’єю Марго запропонувати шлюбний контракт?
      – Послухай…
      – Те Хо, – Девід впевнено перервав розмову. – Я не хочу стати грубим з тобою, але ця тема закрита для нас обох! – І бачачи розгубленість у того в очах, приречено мовив: – Врешті решт, я рішив жити з Марго. Я довіряю їй і по-іншому не можу.
      Останні слова поставили жирну крапку в їхньому діалозі. Говорити далі вже не було жодного сенсу. Тому Пак повернувся і зашарудів паперами, що приніс. У свою чергу Девід теж не стояв без діла, обійшов стіл по колу, сів за нього і між ними вже запанувала абсолютно ділова атмосфера. А як тільки всі робочі моменти вони узгодили, Те Хо згріб підписані документи і, не зволікаючи, пішов.
    Справи насправді надзвичайно важливі. Тому, поспішаючи, Пак з силою штовхнув двері і ті різко відчинилися. І яким же щирим стало його здивування, коли прямо перед ним повстав секретар. Зі страху дівчина, аж зблідла вся.
      – Не зачепив?
      І хоча Те Хо сам злякався, від його прискіпливого погляду не вислизнуло те, як безглуздо топчеться на місці компетентний робітник. Саме оця зніяковілість й розгублений погляд привернули до себе увагу!
       – Що не так? – очі він уже вп’ялив на конверт. – Що це в тебе?
    – Сер, не знаю як і сказати, – дівчина з полегшенням здихнула, бо в останніх словах, найшла порятунок для себе. – Тут така справа, сер, – і вона простягла білий пакунок. – Може самі глянете?
       Не зважаючи на те, що руки зайняті, Пак відкрив конверт, швидко пробігся очима й помітно зблід.
      – Ти це комусь показувала ще?
      Дівчина заперечуючи похитала головою.
     – Хтось, окрім тебе бачив цей документ?
     – Ні, сер! Його щойно приніс кур’єр.
    – Тоді про нього поки не розказуй нікому, – гойдав ним в повітрі, намагаючись збагнути, що пішло не так. – Мені самому необхідно у цьому розібратися.
    Що саме відчував Те Хо, він не міг збагнути. Але те, що навколо відбувається дещо абсолютно неможливе, це вже є незаперечний факт! І тепер йому тільки лишається віднайти щось подібне до логіки й придати всьому розумний сенс. «А це ж лиш проста процедура, яку необхідно пройти всім!» Ось чому, відклавши всі справи, й гнаний власною відповідальністю, Пак Те Хо кинувся на вихід й, не гаючи часу, поїхав в муніципалітет, аби особисто перевірити інформацію про шлюб. І хоча у нього не малося офіційного права на повторне отримання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану, його впливу і грошей вистачило, аби порушити закон “Про захист персональних даних” й особисто переконатися, що Девід Браун та Елія Еванс майже три роки тому уклали офіційний шлюб.
      «Як таке можливо?» Вже підіймаючись в ліфті, він намагався відновити в пам’яті всі події трирічної давнини. «І як сказати про це Девіду? А як відреагує Марго? Що ж насправді там сталося? І як, врешті-решт, Елія уклала законний шлюб?»
      – Але чого вона мовчить!? – Те Хо навіть не помітив, що останні слова вимовив в слух.
      – З тобою все гаразд? – Девід у холі наткнувся на нього. – Я шукаю тебе скрізь! А ти тут стоїш?
     – Нам потрібно поговорити. Йди за мною і не зволікай! – швидко добавив, бо помітив, що друг вже намірився слухати його прямо зараз.
      – Щось не так з документами? Ти кинув їх, тож я відніс.
      – Заходь!
      Вони вже стояли перед кабінетом, тож Те Хо пропустив Девіда вперед й зачинив за собою двері.
      – Ти не можеш одружитися.
     – Чому? – Девід сів на робоче місце й зручніше відкинувся у кріслі. – Ця дата зайнята вже? – в його голосі не відчувалося хвилювання. – Мені хотілося б п’ятнадцятого.
     – Ти зациклився на цій даті?
   – Не розумію. Є проблема? – і хоча зовні він не проявляв інтерес, всередині вже прокидалася заінтересованість.
        – Ні, проблем не має! – Те Хо замовчав на мить, а потім приречено мовив: – Ти вже одружений!
        – Вибач? – Девід був переконаний, що не все вірно почув.
        – Ти вже одружений!!! – Пак ще раз словами вдарив друга по голові.
        – Це не можливо. Це якась помилка! – в голосі прослизнула абсолютна недовіра.
    – Нічого неможливого! – далі інтонацією Те Хо наголошував на кожному слові. – Є шлюбний контракт, заключений в Сирії три роки назад. Так що вітаю. Ти одружений!
        Девід з глибоким недовір'ям подивився на Пака й заперечливо покрутив головою.
      – Це неправда, – і біль від слів обізвався в серці тяжким сумом. – Рішив познущатися наді мною?
      – Спочатку я теж не повірив. Тому, перед тим як прийти, особисто перевірив.
      Тиша, що запанувала навкруги, обтяжувала.
     – Щось тут не так, – Девід зрештою прийшов до тями. – Ти впевнений в цьому?
     – Потрібно лише вияснити, як це сталося?
     – Тоді, чого вона мовчить?
      Без уточнень Те Хо усвідомив про кого йдеться зараз.
     – Спочатку краще вияснити, що ж відбувалося там насправді? А для цього ліпше поговорити з Марго.
     Девід нічого не слухав. У його свідомості проявився чіткий відбиток, що він офіційно одружений, і тому на обличчі поступово почав проявлятися вираз, який появляється у ситого кота, що вполював здобич.
       – Ні, – зірвався з місця, ніби й не сидів. – Спочатку поговорю з нею!!!
      В чоловічих очах запалахкотіла втіха. Його тіло заполонив стан цілковитого задоволення життям. В ньому появилася млявість, а від відчуття безмежної радості, трохи впалі щоки спалахнули рум’янцем. Але згодом ним також почала заволодівати тривога, адже розум чоловіка не міг усвідомити, яку пастку цього разу готує йому життя. Ось чому не зволікав. Тепер він знав як діяти. Тож нетерпляче тицяв пальцем на кнопку ліфта з номером потрібного йому поверху. І хоча Девід дав собі слово жодного разу не зустрічатися з Елією, зараз він жадав мати крила, аби швидше її побачити, бо на його думку кабіна ліфту, повільно спускаючись, ніби глузує з нього.
        – Що ти робиш?
  Елія верескнула, коли Девід влетів до кімнати, яка доверху напічкана екранами для відеоспостереження, і, не вітаючись, схопив її за руку, смикнув на себе й через довгий коридор поволік за собою на вихід.
       – На нас люди дивляться! – захищаючись, вона почала затулятися долонею .
      Девід не зважав. Широко крокуючи, повноправним господарем тягнув її за собою. Вони вже навіть спустилися на паркінг, а він все так само не відпускав й, міцно тримаючи руку, вів до машини.
      – Нас всі бачать! Що ти витворяєш? – Елія постійно смикалася, намагаючись напоумити чоловіка, який мав вигляд божевільного. – Підуть балачки. Ти ж знаєш!!!
        – Я роблю це так, тому що так треба!
      Зупинившись різко, відчинив дверцята й майже силоміць запхнув дівчину до салону. Сам же швидко обійшов автомобіль позаду й сів за кермо.
       – Куди ми їдемо? Я повинна знаходитися на роботі!
     – Візьмеш відгул! – вже занадто байдуже відповів, вставив ключ й, не зволікаючи, повернув його рукою.
       Елії не лишалося вибору, вона повернулася й, поспішаючи, потяглася до паска безпеки. А як тільки в салоні своєрідно клацнув замок до нього, автомобіль відразу ж рушив.
      Обоє мовчали. Девіду вперто буравило мізки: чому вона не розказала? Що на меті? Яку гру затіває? Елія ж навпаки ні про що не могла доладно мислити. Її загрібала злість! Девід вчинив, як колись! Він ніколи її не слухав. Про наслідки не подумав ні зараз, коли своїм вчинком досі розбурхав плітки, ні тоді, коли, загнавши словами у пастку, змусив погодитися на шлюб з ним. В обидвох випадках лише його інтереси були враховані. Тому у двох головах роїлися різні думки. Але згодом їм таке прийшлося поговорити.
        Колеса виїхали на гравій, пошаруділи трохи й зупинилися недалеко від води.
       – Ти нікого не слухаєш! – Елія дратувалася. – Ти скажеш вже, навіщо ми тут?
       – Марго попросила.
       Від несподіванки дівчина, аж тілом смикнулася.
     – Всі вже знають, що у нас весілля, – Девід почав розмову здаля. – Їй було б соромно, аби в день весілля я її кинув, – говорив і дивився на дівчину так, ніби хотів розібрати її на частини. – Вона просила прикинутися, ніби між нами все гаразд. І я згодився на ній одружитися через тебе.
       – До чого тут я? – дивилася на Девіда, як божевільна, адже від нерозуміння почутого очі постійно й вперто округлялися.
     – Всі вже знають, що ми одружуємося. І все це дуже впливові люди, які осудили б тебе, аби ми з тобою стали парою. Тому я хотів вберегти тебе, аби і надалі ти жила мирно, хоч і без мене.
       – Ти збожеволів? – Елія не жартувала.
      – Ні, зі мною все гаразд, – і на доказ сказаного демонстративно поворушим плечима. – Я думаю, що так стане правильно, якщо я хочу проявити повагу до тебе. Але все це вже не важливо! Я тепер відкрито залишусь з тобою.
       – Це якийсь жарт? – від недовіри лице в дівчини перекосилося. – Чи фрагмент спектаклю якогось?
       – Ні, я абсолютно серйозний! – й очі свої не відвів.
       – Тоді на нас чекають проблеми.
       – В нас уже проблеми!
       – Які? Нас всі засудять! Ти цього хочеш?
      – Навпаки, я повинен знати, що відчуваєш ти, аби уяснити настільки сильному тепер мені потрібно стати!
       В Елії відразу ж звелися докупи брови.
       – Так скажи, що ти відчуваєш?
    – Я почуваюся дивно, – вона теж дивилася йому прямісінько в очі. – Мені шкода тебе. Невже небажання одружитися настільки сильне, що ти втрачаєш розум?
       – Може досить прикидатися? – Девіду почало вже все набридати.
       – Я не прикидаюся.
       – Невже? – в голосі простежувалося роздратування, яке спіймав дівочий слух.
       – Я абсолютно чесна з тобою!
       – Тоді скажи, – він ліктем сперся на кермо й розвернувся ще трохи. – Ти нічого не приховуєш?
     Аж тільки тепер в Елії засіла тривога. «Невже дізнався про сина?» Прищурилась й глянула пильніше на нього. «Не може бути, щоб реагував аж так спокійно!»
     – Що ти маєш на увазі? – спитала настільки обережно, ніби йшла по крихкому льоду.
     – Ну, наприклад… – навмисне паузу потягнув, а потім хитрувато мовив: – Що ми одружені.
   Гробова тиша повністю паралізувала розум. Свідомість не сприйняла слова. Але, коли суть їх зрештою дісталась цілі, дівочі груди випустили з себе короткий істеричний сміх.
      – Вибач?!
      Настільки щирого здивування Девід не очікував, тому розгубився сам.
      – Що сталося в Сирії? Я повинен знати.
    – Це вже неважливо, – і хоча в голові повстали страшні картини, вона не усвідомлювала навіщо ворушити все те тепер.
      – Неважливо? – від нетерпіння чоловік нахилився ще нижче й дихав дівчині вже прямо в лице. – Ми три роки як одружені! І ти кажеш не важливо?
      – Я не розумію тебе! – й перші нотки тривоги проявилися в голосі.
      Девід мовчав, Елія ж нервувалася.
      – Ти зараз серйозно?
      Їй ніхто не відповідав, тому вона запанікувала.
      – Жартуєш надомною?
      – Ні.
       І знову пауза.
      – Тоді не мовчи.
       І Девід її послухав:
       – Ти підписувала документи?
       – Ні!.. – і раптом вона затихла.
    Пам’ять, ніби вулкан, почала прокидатися. Її розплавлена магма заворушилася, намагаючись вирватися на поверхню з обіймів забуття. І виверження те сталося настільки бурхливе, що в Елії до невпізнанності змінилося лице.
       – Що таке? – від нетерпіння Девід заглянув їй у вічі.
      – Я підписала, – і під його поглядом вона знітилася вся. – Я думала, що ти загинув. І щоб заспокоїти душу твою, поставила на них підпис, – мовила вже зовсім тихо.
       – Тобі Стівен сказав, що я помер?
       Два повних блюдця, замість очей, дивилися чоловіку прямо в очі.
       – Ні.
       Елія його не захищала, але й мовчанням образити не могла.
     – Тоді хто? – від тиші в Девіда потемніли очі, підборіддя погрубішало, а жили напнулися, від чого шия стала червоно-синя.
     – Вибач. Можеш ще раз все повторити? – двома пальцями Елія вткнулася собі в скроні й з силою почала їх терти. – Болить голова, – вона й дійсно відчула, як заболів мозок.
       – Що ти зробила з документами?
       Девід не зважав на її біль. Його цікавило одне – яким чином вони слали одружені?
      – Нічого, – не зупиняючись, продовжувала масажувати.
      – Як нічого?
      – Вони просто зникли.
      – Як це зникли?
      – Я залишила їх на столі, а коли повернулася, то не змогла знайти.
      Девід відкинувся назад і почав вже тверезо мислити. «Невже той юнак дотримався слова?»
      – Тобі їх приніс рудоволосий сержант?
      – Джексон, його ім’я!
      – Я не повинен знати його ім’я!
      Навіщо огризнувся, не знав і сам.
      – Судячи з усього, він зробив все, як радив Пак, – далі мовив вже примирливим тоном. – Тепер хоч трохи прояснився алгоритм подій і те, звідки каблучка у тебе.
      – І що тепер?
      – Про що ти зараз? – він повернувся й тіло подав вперед.
     – Ти хоч уявляєш купу проблем, яку ми створили? – у вухах Елії зашуміла кров, а до горла щось підкотило. – В жодному разі не можна допускати скандалу!
     Далі вона уявила заголовки газет, статті в інтернеті, коментарі під ними і побіліла. На все це не вистачить ніяких сил. Журналісти довідаються до всього! Вивернуть навиворіт її життя і життя її сина! І дитя ніхто не пожаліє! Поява законного спадкоємця у світі бізнесу викличе немалу сенсацію. Для репортерів він стане незахищеною здобиччю! І навіть Девіду його захистити не сила.
        – Нам треба розлучитися.
      Елія здатна все витерпіти. Сотні кольких слів, байдужість, неприйняття, осуд, але вона не здатна терпіти той жорстокий шлях, яким прийдеться пройти її сину.
     – Я щойно дізнався, що одружений, а ти вже прагнеш розлучення? – Девід говорив й пожирав її очима.
     – Зачекай! Не все так просто, – вона відчула, що в неї пересохли губи. – Мені багато про що потрібно розповісти, але не зараз, – язиком провела по верхній губі, лишаючи на ній вологу.
      – Я хочу тебе, – чоловік нічого не слухав, він відчував збудження, тому тягнувся до неї. – Ти законна моя дружина!
     – Ти збожеволів! – дві долоні вперлася в груди. – У мене нікого не має! Сама найбільша цінність в моєму житті це те, що дав мені ти, і мені необхідно це захистити!
       – І що це? – на коротку мить в очах чоловіка з’явилась зацікавленість.
       – Зараз я не можу тверезо мислити. І у мене не вистачить, ні сил, ні сміливості тобі розказати!
       – Що ж, це твої проблеми, – і знову в його голосі звучала байдужість.
        – Я хочу розлучення! І я маю на це право.
        – Невже?
        – Я підписала шлюбний контракт! – від роздратованості повисила голос. – Забув?
        – І де ж він?
        Елія промовчала.
      – Ти хоч усвідомлюєш, що ми три роки офіційно одружені? – Девід подався наперед так, що майже носом торкався до неї. – Ти сама підписала документи на шлюб! Я тебе не змушував! – говорив, широко роздуваючи ніздрі. – Тож, якщо ти настільки хоробра, аби вилізти з цієї ями, то я верну тебе назад, заб’ю твій гроб цвяхами, зверху заллю бетоном, щоб ти ніколи не змогла покинути мене, ні у цьому житті, ні в наступному!
      Від почутих слів Елія втратила дар мовлення. Вона аж ніяк не очікувала почути настільки грубо змальовані нерайдужні перспективи.
        – Відвези мене додому, – це все, що вона могла зараз сказати. – Я ні про що не здатна думати.
     І він покосився на неї, почекав мить й покірно завів мотор. Не тільки їй, йому також треба все переосмислити. Його одруження не приховати нині. Тай у нього на це не має потреб! Навпаки, про новий статус слід офіційно повідомити в пресі. От тільки навряд чи Елія зможе витримати настільки потужний удар! Ось чому необхідно обережно діяти.
      – З тобою все гаразд?
     – Ні, зі мною не все в порядку! – відкинувшись назад, Елія розплющила очі. – Я не можу прийняти це!
     – Але це вже сталося.
     – Ми самі влаштували собі пастку. Я розумію все, але мені не витримати натиску.
     – Послухай, – Девід говорив тихо, намагаючись заспокоїти. – Я буду поряд з тобою. Довірся мені.
    – Ти не розумієш! Після розмови з твоїм батьком я усвідомила; я дійсно не та, хто тобі треба! Я не справлюся з той глибою, яка на мене впаде!
      І Елія повернула голову й глянула на Девіда. Її безпорадність проявилася настільки очевидно, що у нього забракло слів, аби хоч якось її заспокоїти.
      – Я сирота. Мені відомий мій соціальний статус. Я завжди відчувала, що ти різнишся від мене. Ти знаєш, я вже читала про тебе, – її слова перервались на мить. – Чому раніше не здогадалась? Хоч би дізналась, що не загинув ти.
       – Я хочу, аби ти дещо знала, – Девід зупинив автомобіль і заглушив мотор.
       – Послухай, ми не можемо бути разом! – Елія не здавалась.
       – Ми законне подружжя! Усвідом вже це ти!!! Тепер ти маєш право на половину всіх моїх активів. Ти заможна жінка!
      – Я не хочу твоїх грошей! Ти прагнув уникнути шлюбу. Там в пустелі ми стояли на одному щаблі, але тепер ти недосяжний для мене.
      Від почутих слів перемкнуло горло. Девід аж ніяк не очікував, що в Елії вистачить снаги так відкрито про це заявити! Мабуть через таку відвертість, йому стало важко, тому заговорив.
      – Невже ти не помічаєш нічого? – його слова настільки сильно просякли втомою, що їх неможливо було слухати. – Я не знаю коли це почалося, але коли я тримаю за руку тебе, то боюся, що вона знову зникне. Більше того, я думаю про те, як змусити тебе залишитися на все життя зі мною.
        – Гадаю нам не варто робити це, – надзвичайно обережно Елія спробувала заперечити.
        – Ти не любиш мене?
        – Не в цьому річ, – вона не могла обманювати, а особливо тоді, коли дивилася йому в очі.
        – Я стану тільки твоїм! Пообіцяй не покидати мене і любити лише мене одного.
        – Я не можу, – в цю мить вона думала про сина.
      – Ей! – Девід аж оторопів від несподіванки. – Ми одружені! Я твій чоловік! Ти що, забула? – слідом прийшло й обурення.
        – Ми обоє змінилися, – невимушено й невинно Елія посміхнулася.
       – Так, змінилися, – Девід теж повеселів, адже ця маленька сварка відбулася між подружжям. – Ти стала сильнішою! А я більше не страшюся дивитися в минуле. Разом нам не має чого боятися. Я завжди залишатимуся з тобою.
      Сидячи в обмеженому просторі салону, Елія раптом збагнула, що Девід дивиться на неї зараз так, як жоден не дивився до цього. В його очах горіли бажання, повага і любов. Він нахилявся, вона ж його не зупиняла. Девід підсунувся ще ближче й долонею торкнувся до її лиця. Серце в грудях скажено затріпотіло. Ніхто і ніколи не торкався до неї настільки ніжно! Тож, поки вона копирсалася у відчуттях, він нахилився й поцілував, лагідно торкаючись вустами об її вуста.
       – Я люблю тебе, моя сирота! – після поцілунку тихо прошепотів на вухо.
    «Моя сирота!» Елію вразили останні слова. Вона усвідомила, що він не насміхається, а виявляє повагу. «Невже двоє дітей з різних світів, яких звела брудна гра долі, найшли один в одному супутників життя?»
    – Вибач, але я зараз не готова, – їй і дійсно необхідний час для усвідомлення, бо все якось навалилось відразу і водночас.
       – Не вибачайся! Коли ти так говориш, то появляється відчуття, що у мене зникає шанс.
       – Гаразд не вибачатимусь, але мені необхідно сказати тобі… – нарешті вона зібралася поговорити з ним, от тільки Девід її перебив й не дослухав.
      – Не кажи нічого! – він злякався її слів, бо на сперечання у нього зараз забракне сил. – Я просто тебе почекаю.
    – Тоді краще відвези мене, – з полегшенням і вона зітхнула, адже у неї теж не вистачить сил зізнатися зараз, що без його відома у неї росте маленький син. – Досить на сьогодні новин, – рішила не наполягати, а згодом поговорити з ним.
      І хоча Девід пропонував підвезти її додому, Елія рішила не ризикувати, тож попросила зупинитися біля метро.
      – Ти впевнена в цьому?
      – Так, зупини.
      Він плавно повернув кермо й зупинився в кінці кварталу. А, як тільки Елія зібралася покинути авто, він схопив її тонкий зап'ясток.
      – Тепер ти моя дружина. Довго чекати вже не зможу. Ми і так згаяли час.
    У відповідь Елія смикнулася вся, звільнила руку й покинула салон, не прощаючись. Девіду лишалося лише одне – з під насуплених брів мовчки проводжати її тендітну фігуру.