Зустріч з онуком

     Ніч. Виблискуючи зорями, вона давно вже укутала схолонувшу землю. Присмерки, вірні її слуги, чорним туманом опустилися і тепер безпечно дрімають під кронами темно-зелених кудлатих дерев. На відміну від них, Елії ніяк не вдавалося заснути. Її думки і без того розбурхали сон, так ще й місяць зійшов на небі і через шибку срібним променем заглядав у вікно. Після розмови з Девідом у неї склалося враження, ніби розмова з ним, шкіру зідрала з тіла живцем. Кожної ночі вона за ним сумувала, у вісні намагалася побачити лице, ні на хвилину вдень не забувала, секундою не жила, в якій не існувало його. А тепер вона сама його відштовхнула, ось чому до ранку заснути так і не змогла.
     – Про що ти постійно думаєш? Що не так? – подаючи сніданок, Дебора Моріс поставила на стіл дві чашки й взяла у руки чайник. – Можеш мені сказати? – налила в них чай й сіла напроти.
    Елія ніби тільки цього й чекала. Вона вже давно відчувала потребу виговоритися, от тільки почати розмову сама не могла.
     – Я не знаю, що відчуваю, – мовила тихо і якось зовсім відчужено. – Вчора він приїхав і я з ним говорила.
    Майже три роки вони жили разом і Дебора Моріс ніколи й ні про що не питала, хоча іноді їй нестерпно сильно кортіло дізнатися історію народження дитини. Але жінка мовчала, адже без дозволу лізти в душу не могла.
      – Таке враження, ніби ти ревнуєш, – хитрий погляд кинула здаля, бо ще не забула, що і сама колись була молода.
    – Ні, я злюся! Якась гра затівається! – Елія запалилася й від обурення встала. – Страшно навіть зізнатися собі, що я думала, коли побачила їх разом!
     Жінка за столом, вижидаючи, мовчала. Її досвід свідчив, що не варто поспішати, краще помовчати і надати можливість виговоритися самій. Такий спосіб іноді діє краще, ніж розпитування.
     – Я не хотіла, щоб він торкався її! Не хотіла аби взагалі стояв поряд неї! – почала ходити зі сторони в сторону, крокуючи, ніби солдат. – Я жадала розлучити пару! Я боюся, що вони не розлучаться ніколи! – ходила й ходила й ніяк не могла зупинитися. – Я повна підозр і ревнощів від того, що може між ними статися! Знаєте як це жахливо? – зупинилася, перевела погляд і запитала знову. – Знаєте?
    – Через це ти вже місяць ходиш хмурна? – жіноча зрілість не побоялася вбивчого погляду, тому рішуче додала. – У вас були довгі відносини?
      Голова у відповідь, заперечуючи, захиталася, а потім Елія ніби згадала щось.
      – А якщо зустрічатися більше двох років, то важко розлучатися? – в очах спалахнув інтерес.
   – Розстатися легко, – рука, що тримала чай, поставила чашку, змахнула зі скатертини неіснуючі кришки й, не поспішаючи, долонею пройшлася по краю столу. – Важко розпочати нові відносини, – заговорила розмірено, підбираючи потрібні слова. – Чим довші були стосунки, тим довше їх забувати.
   – Якщо вони продовжувалися два роки, – уточнюючи інформацію, Елія підсунула стільця й, підібгавши ногу під себе, сіла на нього. – Значить закохатися знову можна тільки через два роки?
     – Залежить від людини. Але, якщо твій партнер був тобі дорогий, процес може розтягтися приблизно стільки ж.
     – Деякі розпочинають новий роман зразу після розриву, – в очах Елії зажевріла ледь вловима надія.
   – Такі відносини довго не триватимуть, – зараз важливо не дати хибних сподівань, тому більш досвідчена жінка продовжила: – Вони порівнюватимуть нову любов зі старою, або постійно згадуватимуть її.
     – Ясно, – від усвідомлення почутого, огонь в очах погас – Схоже, що розставання важка процедура.
    – Так, важка. Тож не чекай марно, – одна пара рук потяглася через стіл і долонями накрила інші руки. – Не закохуйся в нього, якщо він не батько твоєї дитини.
     Очі різко злетіли вгору.
     – А якщо це він?
   І два погляди один до одного прикипіли! І хоча в розмові не прозвучало нічого конкретного й особливого, Дебора Моріс збагнула, що Елія зустріла чоловіка, від якого у неї росте син.
    Й невідомо стільки часу вони отак сиділи би, аби неочікуваний дзвінок. Рінгтон линув із сусідньої кімнати, тому Елія неохоче встала й направилася на приглушений звук. Телефон лежав на ліжку серед розложеної одежі, тому пройшовшись по ложу руками, намацала його й поглядом пробігла по екрану. Номер світився невідомий, але вона недовго вагалася, пальцем провела вгору й відповіла на вхідний дзвінок.
      – Ало.
      – Потрібно поговорити.
     Ступор – це дійсно отупіння, яке виникає при психічних захворюваннях, отруєннях та травматичних ушкодженнях мозку. Саме такий ефект й спричинив голос, що звучав в динаміку стільникового телефону.
     Марго не вартувало великого труда дізнатися потрібен їй номер. Злість налила кров’ю її розлючений погляд, коли вона дізналася, що Девід зник, а разом з ним зникнув і її заклятий ворог.
    – Це ти навмисно влаштував? – вона готова була придушити Стівена за його підступний вчинок. – Тут зовсім інший світ! – від злості обличчя в неї змінило колір. – Він відрізняється від того, де жила вона! – кожне слово цідила крізь міцно стиснуті зуби.
      – І чим же? – вся статура чоловіка, його недбала постава випромінювали абсолютний спокій.
    – Ми роботодавці, а вона співробітник! – це сказала настільки звергнім тоном, що Стівен відчув огиду. – Тут сурові правила. Краще їй знати своє місце!!!
     – І де ж воно?
     – Якомога далі від мене і Девіда!
     – Це твоя ідея сказати йому, що вона мертва, – Стівен дивився на Марго і йому стало її шкода. – Не думав, що ти аж настільки імпульсивна.
     – Краще діяти, ніж тупа бездіяльність!
    – Ти донька впливових батьків. Образиш її ще раз і все можеш втратити через сімейні проблеми, які він влаштує тобі!
    – Ти погрожуєш?
    – Попереджаю.
    – Не потрібно мене захищати, краще облегши мій труд і дай її номер.
   – Якщо берешся за щось, – Стівен потягнувся до простягнутих рук. – То роби це ретельно, – увів потрібний номер і повернув телефон. – А краще за все – думай! – увігнув голову і пішов, лишивши Марго у тяжкому роздум’ї.
      Всю ніч Марго не спала, а на ранок таке вигадала новий план.
   – 35 Бокс-стрит, Бруклін. Через дві годин в «Milk and Roses», – й остільки на іншому боці мовчали, жорстко додала. – І краще тобі поспішити! Ти ж не надієшся ні на що? – навмисне кинула виклик, який безвідмовно спрацював.
     Кав’ярня «Milk and Roses» – це визначна пам'ятка Грінпойнта. Вдень вона працює як кафе, а вночі – як ресторан у італійському стилі. Його сільський та романтичний інтер'єр нагадує стару бібліотеку, зі стінами із книг, лампами та яскраво-червоними диванами. Елія увійшла всередину через двері, які увиті лозою зеленого винограду, і під вікном, у дальньому кутку затишної зали, відразу очима наткнулася на Марго, яка у свою чергу тупилася на неї, попиваючи червоне вино.
     – Ти ж усвідомлюєш, що для тебе він не досяжний? – почала без будь-яких передмов, як тільки Елія сіла напроти.
     У відповідь співрозмовниця мовчала, до них підійшов офіціант і вона замовила собі каву з подвійною порцією вершків.
     – Лише для цього мене позвала? – зрештою заговорила і погляд її не випромінював страху.
   – Ти хочеш щоб він мене покинув ? – блондинка не здавалася. – Цьому не статися! – відхилилася назад й нахабно стала посміхатися. – Назначена дата нашого весілля!   
   – Навіщо ти це кажеш? – Елія відчула як всередині стиснулося все. – Навряд, чи хочеш кинути мені букет? – мовила спокійно, долаючи тремор в голосі.
    – Для того, щоб ти проснулася! Ти знову помилилася, як і тоді, коли думала, що безкарно зазіхатимеш на моє! – зняла ногу з ноги й потягнулася. – Гадаєш, Девід стане твоїм? – нахилилася так, що майже пополам зігнулася.
      – Так між вами щось є? – ревність Елії не вдавалося приборкати.
      – Ми живемо разом! – Марго тріумфувала. – І його батько хоче весілля! – говорила, смакуючи кожне слово. – Ми зустрічаємося уже майже три роки! Проводимо разом багато часу! Ми не бажаємо розлучатися!!!
     Далі вона затихла, не поспішаючи закинула ногу за ногу, й знову відкинулася назад.
    – А ти знаєш? Девід не любить триматися за руки, – прищурившись, защебетала, як співучий птах. – Боїться, що від його холодних рук мені також стане холодно! А ще, він мало спить, – посмішкою вже почала відверто знущатися. – Але, коли я гладжу його по голові, він швидко засинає.
   – Мені обов’язково знати це? – вираз обличчя виражав байдужість, приховуючи душевний біль. – Мені ця інформація не потрібна.
  – Ти не мала довгих відносин? Вірно? – Марго відчепитися не могла. – В довгих відносинах трапляється всяке! Ви сваритеся, миритеся, зближуєтеся і віддаляєтеся. А потім знову зближуєтеся, – їй хотілося повного морального знищення. – Ми так легко не розстанемся! І нехай він відволікається ненадовго, зрештою завжди повертається до мене сам! – сказала це таким тоном, ніби це вже є не заперечний факт.
      – Я бачу ти тривожишся, – і ніщо не видавало справжній стан. – Адже ти кажеш стільки не потрібних слів!
    – Він і вночі був зі мною! – кинувши між очі слова, зробила глоток вина й прискіпливим поглядом подивилася поверх бокалу. – Елія, не довіряй чоловікам. Девід також чоловік!
     – Тобі не час додому? – таке відверте знущання до біса вже набридало. – Здається ти напилася!
     – Подзвони йому, – Марго різко оживилася, ніби цього тільки і чекала. – Скажи, що я п’яна й не можу сісти за кермо.
    – Я викличу тобі шофера, – Елія не збиралася вплутуватися в жодні інтриги. – Де твоя машина?
   – Тобі не цікаво, приїде він за мною, якщо ти скажеш йому, що я тут? – в очікуванні відповіді, аж підтягнулася вся.
    Елія навіть не усвідомила, що щойно проковтнула закинутий гачок, тому завагалася. Їй і дійсно стало цікаво, чи приїде Девід? Адже по суті, для неї його вчинок стане лакмусовим індикатором істинних його відносин до Марго. Ось через що вона зателефонувала і, не вдаючись в подробиці розповіла, що з ними сталося обома.
     На іншому боці її уважно слухали, а коли дослухали до кінця, то сухо запитали:
    – Де ти зараз?
  Далі вони чекали й, не криючись, кидали погляди на двері здаля. Обидві більше не розмовляли. Кожен з них прагнув перемогти й отримати вигоду для себе. От тільки Елія зрештою не перемогла.
    – Ти приїхав, – вона повністю в ньому розчарувалася. – Забери її.
    – Що сталося? – Девід по черзі дивився то на неї, то на Марго, яка на столі лежала «п’яна». – Дивно, що ви випивали разом.
   – Вона мене позвала, – головою покосилася й, не стримавшись, тихо засміялася. – У мене вибору не було, – заговорила вже сміливо, адже не боялася, що її співрозмовниця встряне в їх діалог. – Вона наговорила мені всяких дурниць, а потім напилася.
   – Яких дурниць? – чоловік не знав як вчинити, аби захистити дівчину, яка стоїть перед ним, тому вигляд мав розгублений.
    – Яких я не хотіла знати!
    – Щоб вона не сказала, не звертай уваги.
  – Як не звертати? – очі підняла догори і вони заблищали. – Ти знаєш, про що я думала, коли подзвонила тобі?
   – Поговоримо потім, – і потягнувся аби доторкнутися до її щоки.
   – Ніяких потім! – одним лише помахом руки Елія зупинила всі його благі наміри. – Мені пора! – рішуче повернулася і пішла, лишаючи позаду Девіда.
   Він ще довго стояв й безпорадно дивився на двері пустими очима. Елія змінилася. В ній надломилося щось і через це у нього більше не лишалося вибору. Тож, якщо йому і дійсно хочеться створити сім’ю, в цьому вона вже не допоможе. «Що ж між ними сталося?» Лише тепер його погляд впав на Марго. В будь-якому випадку він не може її зараз тут зоставити. Ще й в такому стані! Тому підійшов, обійняв за плечі й допоміг піднятися. Ноги у дівчини запліталися, приходилося міцно тримати її за талію. А у свою чергу Марго вміло вдавала із себе п’яну. Прихиливши голову до грудей, вона всім тілом припала до нього, всіляко намагаючись якомога довше побути в обіймах чоловіка, якого до нестями кохала. І Девіду нічого не лишалося. Теж обіймав, поки вів її до машини. Потім він поміг їй сісти в авто, обійшов його позаду й, поки сідав за кермо, його супутниця уже міцно «спала».
   Зашелестівши колесами, автомобіль легенько рушив. Він ще трохи покривуляв між кварталами, а потім, не поспішаючи, повернув й виїхав на широку швидкісну трасу, де змішався з автомобільним транспортом й безслідно зник в нескінченному потоці червоних габаритних вогнів.
     В салоні тихо звучала музика. Слухаючи її, Девід управляв авто й не міг втямити, як так вийшло, що всі його плани рухнули? Чому гральні шахи на його життєві дошці вистоїлися так, що попри всі відчайдушні намагання, йому все рівно прийдеться одружитися на жінці, яку не бажав? І це не заради себе, а за для процвітання бізнесу! Саме те, чого більше всього прагнув уникнути!!! «Що пішло не так?» Копирсаючись у пам’яті, потроху почало з’являтися відчуття, що як тільки він бачив вихід, так той, ніби за чиїмсь наказом, зникав, як зникає пісок, просочуючись крізь пальці з розкритої долоні. І це не перебільшення й не хвороблива уява! Його Елія могла спасти, але доля її заховала. А коли показала знов, між ними уже повстали інші перешкоди. Вони, як щільний частокіл, який від часу вже пустив міцні корені й не підпускав до себе, перегороджуючи путь прохожому неприступною стіною.
      – Чому ми тут? – Марго мляво заворушилася й зробила вид, що прокинулася щойно.
      – Ти проснулася? – Девід давно вже припаркував авто й незворушно сидів в салоні.
      – Ми могли поїхати до тебе.
    – Не зрозумій неправильно, – він продовжував сидіти й дивитися кудись через лобове скло. – Я приїхав сказати тобі, не зустрічайся більше з нею.
       – Ти такий злий!
     – Ти теж можеш розізлитися. Я готовий до твого гніву! – зрештою перевів погляд й подивився на дівчину, яка сиділа біля нього. – Я одружуся з тобою, тому можеш вибрати дату.
      – Чим більше ти піклуєшся про неї, тим більше шкодиш, – Марго не побоялася і дійсно розізлилася. – Все що ти можеш зробити, так це відпустити її.
     – Не лізь в мої справи, – і щелепи в нього стиснулися й жовна повиступали. – Займайся своїми!
     – Тобі час відпустити всі мислі про неї, – дівчина вся дрижала, хоча голос мала спокійний.
    – Марго!!! – від усвідомлення супротиву, аж голос погрубшав. – Я заручився з тобою по волі батька, але це не значить, що ти можеш вмішуватися в мої справи. Не забувай, що ти обіцяла!
    – Звичайно, я виконуватиму роль твоєї дружини, але…
   – Ніяких але! Просто через те, що у мене крім батька нікого немає і ти подобаєшся йому, ти зараз моя наречена, – Девід трохи більше повернувся, аби стало видніше його серйозні наміри. – Між нами чітка угода. Окрім неї між нами більшого нічого не буде!
  – Невже я можу грати тільки роль нареченої? – жіночна сутність не здавалася і вперше запротестувала. – Невже не можу розраховувати на щось більше?
     – Якщо ти порушиш нашу домовленість, угоду буде скасовано.
    – Не можу повірити, що вона тобі настільки подобається! Якщо президент дізнається, ти ж знаєш на що він спроможний!
     – Ти погрожуєш мені?
   І тут Марго злякалася. Вона ще ніколи не бачити, щоб аж настільки разюче змінилося обличчя людини: підборіддя закам’яніло, ніздрі розширилися, очі почорніли і в них вона побачила своє перелякане лице.
     – Чому вона й досі у твоєму серці? – відчайдушно крикнула, намагаючись врятувати себе. – Що в ній є такого, чого не маю я? – і остільки їй не хотілося чути відповідь, відчинила дверцята й поспіхом покинула салон.
     Марго не озираючись швидко віддалялася, а Девід дивився їй в слід, поглядом проводжаючи гордо виправлену спину.
    «Вона ж не надіється ні на що!?» Вже у спальні, готуючись до сну, дівчина підійшла до консольного столика і заглянула в люстерко. «Девіда я їй не віддам!» Марго сіла на м’який пуф, з верхньої шухляди дістала ватний диск, капнула на нього декілька крапель ароматної олії і почала протирати обличчя, ретельно знімаючи макіяж. Дивлячись на власне відображення, вона поступово запалялася. На підсвідомому рівні у неї з’явилися відчуття, що від Елії лине якась непояснима загроза. І її навіть не могли заспокоїти слова Девіда, який обіцяв одружитися. Вона ж не знала, що саме в цей час він навіть говорив про це і товаришу.
     – Ти справді збираєшся на ній одружитися? – Те Хо дивився на пониклу голову, на повний стакан віскі і його долали сумніви.
      – А що? – Девід зробив пару жадних ковтків і лише після них зміг розслабити спину.
    – Чесно кажучи не очікував, що підеш на злиття зі сім’єю Вілсонів, – в голосі звучала недовіра, яку Пак не приховав.
     На це зауваження Девід лише хмикнув, адже в такі події не вірив і сам.
    – Ти ж знаєш, Елія не має сім’ї, – Те Хо почав говорити обережно, йому хотілося перевірити, що насправді відчуває друг. – На таких не одружуються, – і хоча він стояв від нього за декілька кроків, від прискіпливого погляду не вислизнуло те, як Девід знову напрігся увесь. – Одружуватися потрібно тільки на родовитих. Таких, як Марго.
     – Те Хо!!! – кулаки свідомо стиснулися. – Ти єдиний мій друг! – і їх насилу вдалося стримати. – Але зараз ти перетнув межу.
   – Тоді чому не женишся на ній?! – в бідолашного аж зуби засвербіли, адже вже встиг уявити прицільний удар на своїй щелепі.
    – Одружитися на ній? – Девід ще більше запалявся. – На дівчині, якій я не потрібен? – а потім він різко поник і якось весь осунувся.
    Шкода, що Марго не чула цієї розмови, тому стишитися не могла. Передчуття тривоги кліщами вчепилися в горло і душили її. Їй нізащо не заспокоїтися, аж поки на шлюбному контракті вона не побачить штамп. А для цього необхідно перестрахуватися, ось чому рішила діяти і наступного ж дня зустрілася з батьком Девіда і майбутньому тестю розповіла про всі свої кривди.
      Потираючи пальцями гладко вибриту бороду, Уільям Браун уважно слухав дівчину і визнавав, що для зустрічі з Елією Еванс настав слушний час. Поки вона тихо сиділа й не завдавала клопоту, він міг ще якось миритися з її присутністю. Але зараз мусив визнати, що саме її існування вносить смуту у відносини між Девідом і Марго. Внутрішньо чоловік її вже зневажав. І хоча на перший погляд дівчина, яка служила в місії ООН, не була схожою на мисливицю за багатством, тепер з цього приводу у нього виникали сумніви, бо інакше, навіщо вона постійно вмішується? Навіщо своєю нібито ненавмисною появою принижує Марго й каламутить душу Девіду? Ось чому, навіть не поснідавши, Уільям Браун, гнаний емоціями, викликав своє авто і шоферу продиктував адресу, яку він вже давно розвідав.
     – Мені не потрібно пояснювати чому я тут? – він вже сидів у скромно мебльовані вітальні й зверхнім поглядом дивився на дівчину, яка, зчепивши пальці у міцний замок, стояла перед ним, ніби десь провинилася.
     Зараз, вперше побачивши Елію не на фото, батьку стали більш зрозуміліші синові почуття. Дівчина мала доволі принадну зовнішність, яка мимоволі манила до себе. Її чисте гладке лице осяювалося боязкою посмішкою, від якої віяло настільки вираженою незахищеністю, що він аж здригнувся сам. А ярко-розові пухкі вуста! Для чоловіків вони мали особливо одурманливу силу! Уїльям Браун і сам з неприхованим замилуванням любувався ними. А очі!!! В них світилася добра душа.
       – Причина, по якій я досі не втручався, це те, що чекав, коли Девід сам припинить все.
   І хоча чоловік не представився, Елія відразу збагнула хто до неї завітав. Батько і син мали неперевершену схожість!
      – Говоріть прямо, сер.
    – Вірно. Ти справді вродлива, – не зважаючи на суровий тон співрозмовниці, Уільям мав на меті спокійно поговорити. – Не дивно, що цей паршивець вертиться біля тебе.
      – Я нікого насильно не тримаю, – перейшла в наступ, адже їй не сподобався навмисне дружній тон.
     – Ти досить розумна! – чоловік усвідомив, що дівчина здогадалася про його справжні наміри, тому заговорив доволі прямо: – Мені відомо, що ти виросла в бідності. Окрім того ти сирота. І невідомо хто твої батьки і яке потомство піде від тебе.
       Останні слова спричинили ефект жорстокого ляпаса. Від огиди Елія аж зблідла вся.
      – Не потрібно нервувати! – незважаючи ні на що, чоловік продовжував: – Я стежив за вами. Девід мій єдиний спадкоємець! Поряд з ним не повинна знаходитися жінка низького походження. На щастя ти не створювала проблем, але майбутньою господинею корпорації і нашої сім’ї ти не можеш стати.
    Дивне почуття охопило Елію. Появилися слабкість, розчарування й безсилля, які в свою чергу перемішалися з незадоволенням, ворожістю та зневагою повною презирства. А образа ще й породила відчуття несправедливості.
     – Ти можеш очорнити його. Розумієш про що я? – слова вилітати і їх не вдавалося зупинити. – Моєю невісткою стане Марго. І Девід не заперечує! Ти всього лиш іграшка в його руках, тож не має сенсу продовжувати ваш гріховний роман.
    – Не хвилюйтеся, – Елія огидою просякла вся. – Я більше ніколи не зустрінуся з вашим сином, – через силу видавила з себе слова.
    – Чудово!!! – задовольнившись результатом, чоловік почав вставати, спираючись на декоративну трость, яку для важності захопив з собою. – Схоже ти усвідомила все! – не поспішаючи, з важним видом він відхилив піджак і з внутрішнього карману дістав конверт. – Тут десять тисяч доларів. Якщо ваші відносини дійшли до кінця, тоді візьми ці гроші!
      – Мені вони не потрібні, – холодністю в голосі можна було б заморозити.
    – Я захоплююся твоєю стійкістю, але ти впевнена, що не візьмеш? – чоловік стояв, простягаючи конверт. – Я бачив багато таких дівчат! Вдають із себе недоторканих, аби згодом виманити ще більше грошей.
      – Візьми їх! – Дебора Моріс стояла в порозі, міцно тримаючи за руку дитя. – І кинь йому в лице!!!
    Обоє різко смикнулися і повернулися разом. Жоден з них навіть не підозрював, що їхню розмову слухають і до того ж давно.
    – Невже нахабству не має меж? – жінка, зовнішність якої нагадувала гувернантку старих часів, переступила поріг і важко підійшла до непроханого гостя. – Прийти в мій дім і ображати мою дитину?
      Уільям Браун, чоловік перед волею якого завжди схиляють голову, зараз мовчав, потупивши ниць голову. І річ не в тому, що він розгубився або зніяковів, а в тому, що весь його погляд прикипів до малого хлоп’я, яке в свою чергу знизу тупилося на нього.
        – Елія не сирота!
       Деборі Моріс не відразу вдалося пригадати зустріч з цим чоловіком, але згадавши її, вибачити собі не могла, що люб’язно тоді віднеслася до нього. Їй аж дурно стало від усвідомлення, що благословляла молодят. А зараз, судячи з того, що відбувається, мимоволі збагнула, що благословення те впало на голову чоловіка, від якого Елія родила маля.
     – І не вам судити кого народить вона! – й на доказ сказаного, потягла до себе дитя, гордо демонструючи її потомство.
       І хоча сутність чоловіка в принципі не здатна правильно й швидко реагувати на непередбачувані обставини, від усвідомлення яких, людський організм приходить в ступор, в Уільяма Брауна ні на йоту не виникло сумніву, чий перед ним стоїть син! Фактично він бачив перед собою своє внуча, про якого марив уже багато років, але осмислити справжність подій його мозок був неспроможний. Усвідомлення того, що цей малюк, з до болю знайомими очима, народився поза шлюбом, повергли його в справжній шок. В буквальному сенсі слова він роздвоївся. Звичайно, як будь-який інший чоловік, він повинен радіти, от тільки нажаль він не простолюдин, а президент корпорації, якій потрібен спадкоємець, що народжений в законному шлюбі. А ця дитина лише накличе купу проблем. І в той же час він шкодував, що це дитя, плоть від його плоті, приречений жити під покровом небуття, адже саме його існування, вже несе загрозу.
      – Значить цей хлопчик, незаконно народжений син, – з досадою й глибоким розчаруванням в голосі мовили чоловічі вуста.
      – Це не повинно вас хвилювати.
     – Чому? – очі піднялися догори і він продовжив: – Це Девіда син, – і по його інтонації не вдавалось розгадати, питання чи твердження це.
    – Він тільки мій! – від обурення Елія знайшла в собі силу. – Й до вашого сина не має жодного відношення!
       – Ти навмисне хочеш його приховати?
     – Я не стану більше повторювати, – зараз Елія відчула, що здатна будь на що, лише б захистити сина від ображення.
     – Але він мій внук, про існування якого я вже знаю! – очі опустилися й почали буравити дитя, від якого неможливо було відірватися.
      – Девід, – Елія нахилилася й прошепотіла. – Відведи бабулю до своєї кімнати.
      І мати навіть не помітила, що ім’я її сина глибоко укололо чоловіка в серце.
     – Я вже повторювала! – провівши обох, повернулася й чітко відчеканила слова: – Мій син не має до вас жодного відношення!!!
     – Дитина не повинна створювати проблем.
     – Він називатиме батьком іншого чоловіка, тож не хвилюйтеся, сер.
     – Байстрюк нам не потрібен. В майбутньому від них лише одні проблеми.
     Це було сказано таким неясним тоном, що Уільям Браун сам не збагнув, погроза це чи спасіння для дитини.
    – Досить вже! – кулаки несвідомо стиснулися й Елія зробила на зустріч крок. – Покиньте дім, а інакше, я можу вас вдарити, – їй таки не вдалося запобігти, аби не почути принизливі слова.
    – Вам потрібні гроші, – Уільям Браун підняв руку догори, попереджаючи обурення. – Перш за все подумай про дитину й за нього рішення не приймай, – відхилив полу й знову поліз до карману. – В майбутньому я оплачу йому освіту, але зараз прийми чек.
     – Мені від вас нічого не потрібно! – Елія ледь стримати себе змогла. – Я обіцяю, що ні Девід, ні ви більше нас не побачите! – голос у неї тремтів, адже від безсилля хотілося плакати.
   Літній чоловік гідно оцінив намагання молодої матері захистити себе і дитину, тому вже не сперечаючись мовчки направився до дверей.
    – Він пустий, – банківський бланк поклав на тумбі перед виходом. – Тож суму впиши сама, – і, не озираючись, зрештою зникнув і сам.