Запрошення в ресторан

     Порив вітру налетів як ураган. Небо швидко накривала хмара, бузковий відтінок якої віщував про скоре наближення сильної грози. Елія покинула будівлю й різко зупинилася на віялоподібних сходах. Такої мокви давно їй не доводилося бачити! Вона стояла на верхній сходинці і в умі прикидала, що доки добіжить до дороги, то швидше за все промокне. Ось чому її рука впевнено розкрила зонтик, а ноги швидко подріботіли. І поки Девід нагорі збирався з силами аби розплющити очі, то таксі, в яке вона з розгону сіла, вже безслідно зникло за горизонтом.
     Телефонний дзвінок від Дебори Моріс змусив Елію поквапитися. Збираючись додому, вона на ходу ще зателефонувала Стівену і тепер, сидячи на задньому сидінні авто, мчала Мангеттеном в сторону дому. Цей довгий і вузький острів – один із п’яти районів Нью-Йорку – завжди її манив. Вона навмисне шукала тут квартиру, бо саме Мангеттен славиться бетонними каньйонами й незрівнянним силуетом міста, що і робить його відомим в усьому світі! Не зважаючи на так би мовити кам’яні джунглі, район з висоти пташиного польоту виглядає ніби сітка. За традицією вважається, що цей клаптик суші витягнувся з півночі на південь, його вулиці направлені зі сходу на захід, а авеню з півночі на південь. Завдяки цьому орієнтуватися у місті достатньо легко, адже вулиці пронумеровані і нумерація їх зростає по мірі просування на північ. Нижній Мангеттен є найстарішою частиною міста, а також фінансовою столицею країни, якщо не всього світу, що дозволяє підвищити процент працевлаштування, яким Елія і скористалася. Окрім цього, фінансовий квартал повен вражаючих будівель кінця дев’ятнадцятого століття, які нарівні межують з надзвичайними хмарочосами сучасності. Район Трайбека рясніє модними ресторанами, Сохо став прикладом джентрифікації, а Чайна-таун показує себе з найкращої сторони під час святкування італійських свят, а особливо такого як день Святого Януарія. На острові знаходяться Центральний парк, Рокфеллер-центр, музей Гуггенхайма, культові райони, такі як Гарлем, Верхній Іст-Сайд, Таймз-скуер и Грініч-вілідж. У Нью-Йорку є чим зайнятися і є на що подивитися, але саме Мангеттен уособлює в собі все місто, а нерідко і всю Америку. Елія закохалася у нього ще підлітком, коли вперше приїхала на метро і пройшлася по ньому пішки. От тільки не зважаючи на свою юнацьку закоханість і квартиру, яку вдалося придбала в південному районі острова, вона продовжувала жити в передмісті.
    Будиночок місіс Моріс розташувався у затишному районі за межею міста. З усіх сторін він був огороджений невисоким парканом, за яким на передній галявинці попід вікнами все літо і осінь цвіли квіти. Жінці в немолодому віці важко вже витримати шум й темп великого міста, а граючись з Девідом на задньому дворику, вона отримувала давно омріяний і довгоочікуваний спокій. День за днем, споглядаючи таку ідилію, Елія так і не наважилася переїхати. І не зважаючи на те, що цей район віддалений від мегаполіса, тут досить розвинутий доступ до всієї інфраструктури, що і дозволяє без зайвих перешкод вчасно добиратися до місця роботи. А ще, що не менш важливо, тут високий рівень безпеки і рейтинг шкіл. Через пару років Девід підросте і піде в дитсадочок, і це стане ще одним вагомим аргументом і надалі не переїжджати в місто.
     Поки Елія блукала в думках, споглядаючи звичні пейзажі за вікном, Таксі помалу в’їхало у заміське поселення. Під тихий шум коліс воно докотило до перехрестя і повернуло на вузеньку вуличку. Одноповерхові будинки стояли один біля одно виключно в рівний ряд по обидві сторони від дороги. Кожен з них мав окремий вхід та невеликі садові діляночки. І у кожному дворику мався окремий гараж й місце на вулиці для паркування. Як тільки авто завернуло, так Елія відразу помітила, що автомобіль Стівена вже припаркований. На душі аж полегшало. Тепер не варто хвилюватися, адже він поряд, а це значить, що з Девідом нічого не станеться.
     В дім вона зайшла тихо. Вітальня м’яких тонів, де біля каміну полюбляв грати син, незвично стояла пустою. Ніхто не кинувся на зустріч і не заключив її в обійми. Від незвичності, Елія аж голову в плечі ввігнула, так сильно не вистачало їй пухлих рученят на шиї. Не роздягаючись, вона пішла далі. Біля зачиненої кімнати постояла мить і тихо прочинила двері. У дитячій не світилося, але відблиски яскравої заграви від нічника кидали на стіни й стелю смужки різнокольорових тіней. Девід не спав, сонно лежав у ліжку, а по обидва боки від нього, спершись на коліна, сиділо двоє.
       – Що з ним? – на ходу скидаючи жакет, підійшла до сина.
       – Ма-ма! – почувши рідний голос, Девід простяг рученята і захникав.
        – Ш-ш-ш!!! – поклала його собі на плече, обняла і поколисала.
        – Ангіна, – Дебора Моріс встала, відсунула штори і впустила в кімнату трохи вечірнього сяйва.
        – Не варто хвилюватися, температура вже спала, – Стівен встав і собі.
        – Спасибі, – Елія глянула йому у вічі і посміхнулась. – Щоб я без тебе робила?!
     – Ну, ви тут поговоріть, а я на кухню, – жінка не зволікала й швидко пішла до порогу. – Скоро покличу вечеряти, – вийшла з кімнати й щільно зачинила за собою двері.                      
     Вона навмисне ретирувалася, бо жодного разу не упускала шансу лишити їх на одинці. І хоча жінка стара, і давно вже любила, а добре ще пам’ятає, як і в неї очі горіли, коли дивилися на коханого. Їх затягувало поволокою, такою ж як і у Стівена, адже він дивився на Елію з тією ж ніжністю своїми великими очима з під довгих вій.
     Елія мало про себе розповідала. Одвічна скритність дівчини не дозволяла заглянути їй в душу без її на те згоди. Але жінка не наполягала, просто насолоджувалася спокійним життям, прожитим з нею та її сином поряд. Хто є батьком Девіда вона навіть не сумнівалася. Однозначно якийсь військовий! Шкода тільки, що той виявився мерзотником, бо в противному випадку не дозволив би сину рости сиротою. І що цей негідник не Стівен, вона відразу збагнула, як тільки взріла його на своєму порозі. Високий, смуглявий, він стояв перед нею з відкритим обличчям! В його кремезній поставі, у відвертому погляді прослизало щось таке, що викликало довіру. Цей вродливий чоловік в одну мить повністю покорив її серце.
     Між Елією і Стівеном ніколи не переривалися зв’язки. Після останнього розставання вони часто обмінювалися листами, ділилися в них новинами і таким чином знали про життя один одного. Тому не дивно, що по поверненню в Штати Стівен знав де її знайти. Його неймовірно тішило те, що Дебора Моріс, з якою він був ще не знайомий, надала притулок Елії і дбала про неї до і після пологів. В душі він безмірно дякував жінці, бо нездоланна упертість подруги не дозволяла їй прийняти від нього допомогу, ні як від товариша, ні в будь-якому іншому статусі. Єдине, що його засмучувало тоді і донині, так це те, що жити Елія й надалі збиралась в Нью-Йорку, хоча він планував змінити штат проживання разом із нею. Одначе план його провалився! Йому приходилося утішатися лише тим, що Нью-Йорк – місто, в якому проживає людей більше восьми мільйонів. Тож навряд чи Елія з Девідом пересічеться, адже вони птиці різної величини і висоти польоту. А ще, для більшої переконаності, він зібрав про нього відомості, стежив за ним, аби тримати їх на достойній відстані. І це на щастя легко вдавалося, адже Девід не був медійною особистістю, не вів світське життя, навпаки він доволі скритно жив і з тіні впливав на коливання економіки в країні.
      – Я ніколи не питала про твоє минуле, – провівши гостя з дому, Дебора Моріс повернулася і почала змітати зі столу кришки. – Ти кохала батька своєї дитини? – ніби ненароком почала тиху розмову.
     Від несподіванки Елія почервоніла й перестала гратися з Девідом, який сидів у неї на колінах.
   – Що полонило твоє серце, що ти не можеш полюбити нікого? – жінка відклала прибирання і опустилася на стілець напроти неї. – Любов завжди має велике значення, – говорила тихо, розмірено аби кожне вимовлено слово глибоко проникло у підсвідомість. – Але й інші речі важливі.
      – Я знаю.
      – То в чому річ? – оживилася, адже слова, сказані нею, не сприйнялися в штики.
     – Надіюся, що скоро зможу його забути і більше не страждатиму від любові, – це єдине, що вона змогла сказати у своє виправдання.
      – Не гріх страждати від любові.
      Елія різко підняла повіки догори й світ знову побачив очі чорного, агатового кольору.
      – Надіюся ти не споріднена з ним душа, тож не відмовиш Стівену.
    В буквальному сенсі слова дівчина закам’яніла. І хоча Стівен так і не зізнався їй тоді, вона вже напевне знає, що з його сторони багаторічне знайомство з нею переросло в щось значно більше, ніж звичайна дружба. Тож робити вигляд зараз, що не усвідомлює про що йдеться, принаймні виглядає безглуздо.
      – Але я не кохаю його!
      – Я знаю. Та це і не побачення, а всього лиш вечеря.
      – Він єдиний хто дає мені почуття сім’ї і втрачати це я не хочу!
   – Така довга залежність від тих стосунків не дасть тобі повноцінного щастя, – немолода жінка розуміла, яке сум’яття коїться в душі молодої жінки. – Стосунків не має, і вони не розвинуться, – усьому такому безладді винна тільки любов! – Зрештою це зруйнує тебе, виснажить й зробить твоє життя порожнім, а особистість нікчемною.
      І остільки одна зі співрозмовниць мовчала, інша, не зволікаючи, продовжила:
      – Полиши минуле. Рухайся далі. Тай Девід росте без батька.
      Елія не відповідала.
    – І ти не повинна так боятися! – Дебора Моріс тріумфувала, адже настала мить витягти козир з рукава. – Стівен і нас запросив з Девідом на вечерю, – тепер їй точно не відмовлять. – І моя мрія здійсниться!
     – Ви зараз про що?
     – Все життя марила повечеряти в «Masa»!
     Елія відчула, буцімто її хто ударив.
     – Найдорожчий ресторан на Мангеттені! Ти про це знала?
     Дівчина не знала, що відповісти. Просто стояла і, як маятником, несвідомо хитала головою. Вона не хотіла туди йти, і в той же час її роздирав інтерес, адже саме в «Masa» її запрошував Девід. Від вспоминів на очі накотила сльоза, а в думках сплив його образ і те, як він, присівши на одне коліно, затягував їй шнурки.
     – Зрозумій, я не примушую тебе, – жінка не на жарт перелякалася. – Просто прошу, подивися на Стівена іншими очима, – говорила тихо, намагаючись не образити. – Може він дасть не тільки відчуття сім’ї, а сам нею стане!?
      Вогка ганчірка, що постійно змітала кришки, якіх давно вже не існувало, зависла в повітрі і жінка, в очікуванні відповіді, потягнулася наперед, перегнувшись у спині.
      – Попереднє замовлення столика щонайменше за місяць. Що передати мені?
     Елії більше не вагалася. Їй так сильно зажадалося побачити, чого саме позбавило її життя, що вона згодилася. І хоча вона страшилася, що розчарується, що знову відчує, як в грудях нестерпно болить, все одно від тепер не змінить свого рішення.
     А саме в цей час в центрі Мангеттену Те Хо ходив по колу, відмовляючись власним вухам вірити.
    – Ти точно підеш на побачення?
  – Побачення? – Девід сидів за столом в робочому кабінеті і до неподобства спокійним видом перекладав якісь листи. – Нажаль це день мого заручення, – і так, ніби нічого не сталося, відкинувся на спинку шкіряного крісла. – Не впади!
    – Мені і дійсно краще десь примоститися, – і чоловік розкосими очима пошукав місце, де можна зручніше усістися. – Не знущайся і розкажи!
   – А не має чого розказувати! – Девід з розгону хлопнув себе по колінах. – Я пообіцяв батьку одружитися, – сперся на ноги й енергійно встав. – Той в свою чергу швидко переговорив з Робертом. Вони все обговорили. І ось! Ву-а-ля!!! – ніби на арені, демонстративно розвів руками. – Гості запрошені і на мене чекають заручини!
     «А ось це вже істерика! І до того ж тиха!» – Пак принишкло сидів у кріслі, боячись поворушитися. – «Краще б він кричав.»
    Девід і справді вже як місяць приховує свій пригнічений стан. Емоційне напруження виявилося настільки сильним, що часом фізично його відчував. Тіло зводило судомою, дихання прискорювалося, а серце в грудях колотилося так, що лоб і руки від поту ставали мокрими.
      – Нарешті Марго домоглася свого, – Те Хо відчув легкий укол ревності. – Мабуть на сьомому небі від щастя!
      І Девіда знудило при вспомині слів, якими він пропонував їй вийти за нього заміж:
      – Ти ніколи не станеш зі мною щасливою, – це те, з чого почав. – Всі твої біди стануться через мене.
   – Все гаразд, – Марго вже від батька дізналася про наміри Девіда на ній одружитися, тому перебувала під повною владою ейфорії. – Не варто за мене хвилюватися.
   – Якщо ми одружимося, то на одинці зможемо бути щасливими, але разом, частіше за все страждатимемо.
     Переплітаючись поглядами, вони стояли один на проти одного в цьому ж кабінеті і говорили без жодної тіні на романтизм. В стороннього могло б скластися враження, ніби вони обговорюють деталі ділової угоди. Їхнє побачення аж ніяк не нагадувало зізнання в почуттях закоханих. Але так почувався лише один із двох. Марго, на відміну від Девіда, всім тілом тремтіла через відчуття глибокого задоволення й безмежної радості.
       – Усе буде, як ти скажеш, – знизу дивилась очима, в яких горіла любов.
     Від споглядання настільки відвертої ніжності Девіду стало не пособі. Марго його щирий і відданий друг!!! Такі як вона зустрічаються хіба що раз на все життя! І то не кожному!
     – Ми можемо бути одружені, але я не твій чоловік. І не стану ним ніколи! Ти отримаєш моє прізвище, але ти мені не дружина і нею не станеш. Я потурбуюся про твої матеріальні потреби, – дивився їй в очі, аби вона знала, що принесе їй заміжжя.
     – Мені нічого не треба! – у відповідь Марго говорила тихо, боячись наполохати Девіда. – Я лише хочу бути поряд з тобою, – і в цьому вона була відверта.
      – Доля жорстока річ, – чоловік усвідомлював їхню приреченість. – І через це я сильно злюся.
      – Так не завжди буде. Моїх почуттів на обох вистачить.
      – Чого це звучить ніби зізнання?
     – Бо воно так і є! – Марго раптом відчула, що їй життєво необхідно зізнатися. – Я кохаю тебе! – це слушний час, а вона так довго на нього чекала. – З першої нашої зустрічі я закохалася в тебе! – свідомість нашіптувала, що їй доведеться боротися за власне щастя, тож навряд чи вистачить у неї снаги і сміливості ще раз заговорити про нього. – Завжди так було і завжди отак останеться! – сказала с таким поспіхом, ніби це останні її слова.
      – Я не бажаю, аби ти страждала, тому хочу щоб усвідомила: між нами існуватиме домовленість! – Девід зверху дивився на Марго очима, які ще дужче почорніли від зіниць, що розширилися від люті. – Ти отримаєш статус заміжньої жінки, без обмежень користуватимешся всіма благами сім’ї Браунів і житимеш, ні в чому собі не відмовляючи.
   Глибоко в душі чоловік надіявся, що його відверта щирість відлякне гордість Марго. Жодна, поважаюча себе жінка, не погодиться взяти шлюб на подібних умовах! Але зізнання розрушили всі його плани! Тепер вона не відступиться, а це добавить зайвих проблем. Якщо у відносинах любитиме один, то в майбутньому це принесе лише ревність й взаємні звинувачення. Той хто любить, завжди жадатиме отримати кохання взамін. А він не бажає забувати Елію. І не має жодного наміру приносити страждання і Марго. Її безвинна, тендітна натура не витримає подібних тортур! Девід вже почував себе потворою по відношенню до неї.
     – Я постараюся, аби і ти мене покохав, – дівчина хотіла ступити крок, та одним лише поглядом чоловік їй не дозволив.
    – Щоб ти не говорила, мої очі ніколи не побачать тебе, – зробив останню спробу, аби вона передумала.
       – Я народжу тобі сина!
     А ось про це Девід якось не думав! Вірніше, він мріяв мати сина, але на коротку мить випустив з виду, що для цього прийдеться принаймні один раз лягти в ліжко з жінкою, до якої нічого не відчував.
       – Що ж! – уявивши себе з Марго, злість ним заволоділа. – Я не знаю коли і в якій степені ти будеш в моєму серці, але я одружуся з тобою, – процідив крізь міцно стиснуті зуби й сам зробив крок на зустріч. – Ти готова до цього?
       В повній мірі чоловік щойно збагнув, що сам вирив собі яму, в яку не готовий упасти.
       – Мені багато не треба. Лише б ти завжди був поряд!
      Девід довго Паку не відповідав. Після гірких вспоминів принишкло стояв, боячись прямо глянути на товариша.
     – Я поспішив, – не очікувано для себе першим порушив мовчання. – Я не готовий, що вона аж настільки закохана! Гадав, їй лише потрібен статус моєї дружини.
       – Але ти не можеш тепер передумати! Марго не іграшка, якою можна погратися, а потім викинути, як непотріб, – чомусь зараз йому стало її шкода.
       – Знаю.
       – То що намірен робити?
      – Я боюся, – на обличчі Девіда відбилася тривога і він весь якось зсутулився, ніби на плечі звалився важкий камінь. – Як тільки сказав, що одружуюся, так Елія знову в очах повстала.
       Пак, вижидаючи, мовчав.
       – Вірніше зонтик, що їй подарував.
       Девід почав йорзати тілом, усвідомлюючи, настільки безглуздо він зараз виглядав.
      – На одну лише мить заплющив очі, – осмислюючи абсурдність ситуації, почав виправдовуватися. – А коли їх відкрив, то видіння вже зникло.
   Пак Те Хо вперше не знав що відповісти. Він міг уявити, які душевні муки, сумніви, протиріччя терзають чоловічу душу, тому встав, підійшов й, заспокоююче, на плече поклав руку.
      – Ти не можеш більше за неї чіплятися, у тебе також є своє життя.
   – «Всі навкруги твердять одне і те ж! – Девід злегка повернув голову й скоса подивився на товариша. – Але що робити, коли й досі не готовий? Хотів спробувати, а не виходить!»
      Насправді він мовчав, але Те Хо почув його слова так, наче той проговорив їх вголос.
     – Аби ж вона була жива! Ти чекав би на неї, добивався її прихильності, та Елія нежива! Сама смерть розлучила вас. І тут нічого вже не поробиш.
      – Боїшся, що божеволію?
       Остільки Те Хо мовчав, з голови до п’ят Девід зміряв його очима.
      – Ти не з тих, хто на півдорозі зупиняється! Тож краще кажи вже до кінця.
      Пак і дійсно трохи посмілішав.
    – Зараз ти картаєш себе, що не можеш повернути час і змінити минуле. Не боїшся повторення помилок? – знав, що слова розворушать старі рани, а все одно продовжив: – Пройде певний час і ти так само шкодуватимеш, що нічого не змінив зараз!
     – А якщо шкодуватиму саме через те, що змінив? Про це ти подумав? – тільки Те Хо Девід міг дозволити подібну зухвалість. – Зараз я і дійсно шкодую, що не врятував життя Елії. Але що ти скажеш, якщо через три роки я так само занапащу життя і Марго?
       – Вона не зможе за тебе постійно чіплятися. У неї також є свої плани.
       – А якщо зможе? – Девід не відступав, він зажадав отримати чесну відповідь.
       – То це стане тільки її вибором!
       Як не дивно, але від таких слів полегшало.
     – Краще жаліти про те, що зробив, – ніби нічого не сталося, Пак продовжив: – Ніж про те, чого не устиг зробити!
      – І все одно, поряд з Марго не виникає відчуття, що у мене є місце, куди хочеться повертатися.
      Усвідомлюючи, що важка розмова добігає до кінця, обоє посміхнулися, розуміючи один одного.
      – А тепер скажи, куди гостей запрошують?
      – В «Маsa».
      – У-у-у! Цілком в стилі Марго!!! Якщо відмічати, то тільки в найдорожчому ресторані!!!
      – А тобі, яке до того діло? – Девід різко встав й почав збиратися, адже давно перевалило за північ. – Гадаєш без тебе не справлюся?
     – Я не пропущу подібного дійства! – Пак теж, не зволікаючи, захопив зі столу телефон, в кармані намацав ключі від автомобіля і находу біля дверей порухом руки вимкнув світло. – Прийду навіть без запрошення! – й наздогнав товариша вже біля ліфта.