Державна реєстрація шлюбу

      Остін Говард теж не зводив з обох очей. Його погляд блукав від чоловіка до молодої жінки, а потім опускався вниз до надрукованого тексту. Познайомитися з Девідом йому довелося вже на базі, але і без додаткового збору інформації доволі стало ясно, що чоловік за сусіднім столиком – птиця високого рівня польоту. Тож така безвідповідальність для нього виглядала дивною. Як можна так безоглядно підписати настільки сумнівний контракт?! Невже можна довіряти особі, з якою мало знайомий? Навіть власній дружині не варто довіряти настільки безгранично! Хто дасть гарантії, що ця дівчина через пів року поведе себе порядно й не обдере його як липку? Тим паче, що всі умови, викладені в контракті, спонукатимуть її саме до таких дій. На своєму віку йому довелося побачити немало ганебних процесів по розірванню шлюбу. Це зараз між ними любов й благодать, мабуть обоє думають, що кохатимуть одне одного до скону віку. Але життя може викинути колінце й на зміну глибокій сердечній прихильності прийде жорстока неприязнь. І тоді розлучення стане надзвичайно болісним, а судові позови затягнуться на довгі роки. Тому, аби в майбутньому уникнути подібних ситуацій, краще перестрахуватися й обговорити все заздалегідь, а не підписувати такий безглуздий документ.
        – Те Хо, – своє питання наважився адресувати приятелю. – Невже ти не усвідомлюєш?
        – Що саме? – інтуїтивно Пак уже здогадувався, про що йдеться.
        – Якщо вона забажає забрати весь статок, їй ні що не перешкоджатиме.
     – Не забере, – він і дійсно у цьому був переконаний, адже у дітей, які жили не маючи свого, не настільки сильно розвинуте почуття власності, ніж у тих, хто ріс у розкоші в повноцінних родинах. Тай Девід, якщо вже так і станеться, найме найкращих своїх адвокатів, тож сказаним не переймався.
     – Звідки така впевненість? – відверта недалекоглядність вражала. – Навіть, якщо це буде лише фіктивний шлюб, тут не має жодного обмеження щодо суми грошової виплати й жодним словом не обумовлено про розподіл майна. Як тільки ці двоє поставлять підписи, все чим володіє твій друг, автоматично стане спільною власністю. Він до цього готовий?
       – Не переймайся з цього приводу.
     Хоча Остін Говард намагався говорити якомога тихіше, повз гострий слух Девіда не прошмигнуло жодного слова, сказаного тихим тоном.
       – Просто хорошо зроби свою справу. Підготуй необхідні папери, аби по приходу ми лише поставили дату та підпис, – і цими словами розмову було завершено.
     Разом з Те Хо Девід вийшов надвір й зупинився на верхній сходинці. Як тільки за їхніми спинами зачинилися двері, все навкруги них затихло. Вечір. Вдалечині, за невисокими спорудами, на безхмарному горизонті сходив великий повний місяць. Чисте свіже повітря поволі повертало бадьорість й розвіювало неприємний осад, що утворився після раптової втечі Елії. Прохолода ночі потроху остуджувала гарячу голову, а нічна благодать й широта простору надавали очам блиску й енергії гордовитій поставі, яка на темному фоні ореолом обкутувала високий бюст. Здавалося б уже, що все буде добре, от тільки темні тіні, падаючи на землю, пробуджували якісь неясні відчуття. Мабуть сама зустріч зі смертю не страшила б так сильно, як невідомість, навіяна словами про небажання зустрічі.
      – Щось не так, – від передчуття чогось неминучого, аж похололо у грудях. – Ходімо вже, – і широко крокуючи, Девід прослідував мимо, навіть не підозрюючи, що за ним наглядають.
    Обмацуючи шершаві стіни подушечками пальців, Елія стояла у вузькому провулку й із-за рогу поглядом проводжала широку спину. При одній лише думці, що вона знайшла собі пару, у неї виникало відчуття, буцімто її ноги відриваються від землі, розправляються спутані крила й тіло стрімко злітає ввись у високі хмари. Але думка про узаконення фіктивних стосунків, ніби зголоднілий яструб, наздоганяє її і вона, раненою птицею, каменем летить донизу.
       «Коли я в нього закохалася? І чому?» Елія дивилася в ніч й не могла розгледіти відповіді на власне питання. Зараз вона вже точно знала, що віддала своє серце перш, ніж усвідомила це. Дівчина у непросвітні тьмі, сперлась на стіну й безпомічно глянула в небо. Їй не відомо, кому хотілося адресувати свої слова, але відчайдушно бажала, аби її хоча б хтось почув. «Якщо я не скаржуся, то це не значить, що не страждаю. А якщо не плачу, то не значить, що не болить, – її очі дивились на зоряне небо, а губи неспинно шептали. – Я хочу сміятися з ним і бути поряд настільки довго, настільки це можливо». Одинока, тендітна постать помалу сповзла донизу й руками охопила коліна. «Я знаю, він не любить мене й використовує зараз, але все рівно я не хочу, аби він уїжджав. І не бажаю цього фіктивного шлюбу, – погляд різко злетів угору. – Будь-ласка, не рань мене ще більше!» Ці останні слова дівчина відправила богу, а потім потупилася в землю. Ось через що вона не помітила, як двері кав’ярні відчинилися і на порозі з’явився чоловік.
     Остін Говард покинув задушливе приміщення, вийшов на свіже повітря й в нерішучості почав топтатися на одному місці. Запхавши руки у глибокі кармани, він дивився в темноту, намагаючись відігнати думки, що оскаженілим галопом скакали в заклопотаній голові. Тихий прохолодний вітерець остуджував його розчервонілі щоки. Прислухаючись до невидимого шарудіння ночі, чоловік гадав, як правильніше вчинити. Поки зволікав, рішив закурити. Вогник від запальнички, на коротку мить вихопив з темноти загострені риси обличчя. Пак ясно дав усвідомити, що про його делікатну послугу не повинна дізнатися жодна жива душа. І спочатку він з цим згодився, але зараз у нього виникли зовсім інші почуття. Як будь-якому смертному, йому теж хотілося поліпшити своє службове становище. А хто може зробити це краще, ніж дочка бригадного генерала? Ні для кого не секрет, що в її наміри входить як найшвидше вийти заміж за Брауна. Але, якщо через день той і справді ожениться, то планам бідолашної дівчини ніколи не здійсниться. А його й тим паче!
       За ради справедливості треба сказати, що ніч Говард провів в тривожних роздумах та нескінченних ваганнях. От тільки на ранок, прийнявши остаточне рішення, він вирушив на пошуки Марго. Принаймні йому потрібно про все розказати. Навряд чи їй вдасться хоч чимось завадити, тож він нічим не ризикне, а у нього з'явиться шанс увійти в довіру й завдяки цьому прокласти шлях до ешелонів вищої влади. Служити йому ще цілих чотири роки, тому краще загодя потурбуватися про власне майбутнє, якщо в руки попав такий шанс.
   Підійшовши до прочинених дверей, Остін обережно заглянув в щілину. Сонце достатньо вже піднялось, аби його промені без перешкод пробралися крізь спущені жалюзі й вузькими смужками відбилися на землі. Трішки нахилившись в сторону, він побачив Марго, яка сиділа за письмовим столом й старанно щось писала. Її голова настільки низько схилилася, що майже зникла за високим стосом паперів. І тим не менш чоловіку вдалося розгледіти настільки молодо й свіжо вона виглядає. Дівчина, ніби сам ранок! Тому, лише налюбувавшись її ніжною красою, він чемно постукав.
       – Заходьте, – не відволікаючись від письма, надала дозволу увійти.
       – Вибачаюсь за ранній візит, але у мене нагальна справа.
      Впізнавши голос, Марго внутрішньо вся зіщулилася. В присутності цього чоловіка вона почувалася некомфортно. Його масний погляд, буцімто обмацував і роздягав її, через що й виникало почуття, ніби гола.
      – І яка? – відложивши ручку, переключила увагу.
      – Вірніше не справа, а скоріш за все зайшов за порадою.
      У німому питанні брови білявки піднялися вгору.
     – На моїй практиці мені вперше доведеться реєструвати шлюб, – почав абсолютно байдужим тоном, хоча внутрішньо аж тремтів від збудження. – Може, як прекрасній половині людства, вам краще відомо завдяки чому можна скрасити церемонію, аби наречена не відчувала буденність?
      – Весілля? – здавалося її здивуванню не розгледіти меж. – У нас на базі?
      – Так.
      – Але хто одружується? – видно, що дівчину по-справжньому роздирав інтерес.
      – Не впевнений, що маю право розголошувати тайну.
     – Та перестаньте! – Марго ні на мить не сумнівалася – їй вдасться почути правду, для цього ж цей чоловік і зайшов. – Я ні кому не розповім. Це можу пообіцяти.
     – Ну, знаєте, – Остін Говард відверто почав вже підлещуватися. – Це не така уже велика таємниця. Просто молодята не бажають, аби дізналися, що їхній статус змінився.
     – І хто ж ця загадкова парочка? – в передчутті чогось «смачного» посмішка дівчини поширшала. – Я не помітила, щоб у нас хтось почав зустрічатися.
   – Дивно, – чоловік не погребував відкрито збрехати. – А мені здається, вони навпаки навіть не намагалися це приховувати.
     – Так хто ж одружується?!
     Остін навмисне мовчав, підігріваючи інтерес, а потім байдуже мовив.
     – Не знаю, чи знайомі ви з Елією Еванс.
     Марго раптом відчула неспокій і те, як щось невидиме перевернуло всі нутрощі всередині.
     – Так ось завтра вона й бере шлюб з Девідом Брауном.
     Як страждає людський організм від враження електричним струмом дівчина відчула на власній шкірі. Він викликав настільки сильний біль, що руки знерухомилися, дихання утруднилося, потім настав параліч серця, а згодом прийшла і смерть. Так-так!!! Це не перебільшення, в буквальному сенсі цього слова Марго відчула, що й справді померає.
      – Але це неможливо! – голос майже зірвався на крик.
      – Чому? – потішаючись, що влучив в ціль, Говард показав здивованість. – Цілком можливо й досить реально.
      – І це законно? – вона ніколи не вникала в суть того, як саме укладається шлюб за межами країни, хоча неодноразово чула про такі випадки.
    – Так. І тут не має нічого надприродного, – зі знаючим видом почав роз’яснювати. – Особи, які бажають зареєструвати шлюб, подають письмову заяву. Відповідно до неї складається «Акт цивільного стану». Ставиться два підписи. А вже на основі акту робиться «Актовий запис про шлюб». Потім він реєструється в «Книзі реєстрації шлюбу», таким чином пройшовши обов’язкову державну реєстрацію. І все! Ці двоє – законне подружжя.
   Стан пригніченості, розгубленості, розлад життєво важливих функцій організму, викликаний порушенням нервово-рефлекторної діяльності внаслідок психічної травми – все це Марго відчувала на собі, адже із-за сильного душевного болю у неї розвинувся шок.
        – А якщо хтось не з’явиться на церемонію? – не зважаючи на важкий стан, мозок запрацював, ніби поршні в двигуні внутрішнього згорання. – Що тоді?
    – Якщо державна реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про державну реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.
     А це значить, за будь-яку ціну, навіть ціною власного життя, їй треба завадити проведенню церемонії. Що для цього потрібно? Дівчина поки що не знала, але судячи з того, як сильно насупилися брови, а погляд став цілеспрямованішим, стало цілком зрозуміло, що вона знайде вихід з цієї ситуації. От тільки сонце на заході вже пустило по обрію рожевий туман, а їй так і не вдалося бодай щось придумати. Девіда у неї не вийшло відправити раніше визначеного строку. Виявляється, він не має права покинути межі гарнізону перш, ніж закінчиться строк дії його контракту. Покопирсавшись у відповідних наказах, вона вияснила, що він також не може й затримуватися, йому доведеться сісти у гелікоптер в чітко зазначений час й покинути країну. Елію їй теж не вдалося позбутися. Її, хоч убий! Бо інакше ніяк не здихати.
       Від безсоння й втоми, після ночі без сну, на обличчі Марго засіли чорні тіні. Послаблення сил виявилося настільки сильним, що брало верх над усім тілом. Дівчина, на якій ідеально сиділа військова форма, насилу переставляла ноги й, хитаючись через безсилля, йшла на командний пункт. Що саме тягло її туди, вона не знала. Мабуть, як колись в дитинстві, їй просто хотілося побути біля свого тата. Його рука ляже їй на голову і тоді вона зможе заплакати. Жалість до себе, викликана його любов’ю, змусить піднятися клубок й разом зі слізьми покинути груди. Але чим ближче підходила Марго до його робочого кабінету, тим більше відчувала якесь незвичне пожвавлення. Оглядаючись на метушню в коридорі, вона підійшла до дверей командуючого і, не постукавши, тихенько зайшла всередину. Її присутність навіть не помітили. Троє чоловіків, на чолі з батьком, низько зігнувшись над столом, уважно розглядали карту. Прислухаючись до їх розмови, мозок швидко збагнув: зараз готується виїзд і на підготовку рейду відводиться рівно година.
       – Ти прийшла? – лише після того, як Робер Вілсон лишився один, він помітив свою дитину.
       – Що сталося?
       – Терміновий виїзд.
       – Це я чула. А куди?
       – На північний схід.
       – Навіщо так далеко? – збудження батька передалося і їй.
       – Тому що саме там помітили сліди ІДІЛ.
       Щоб попередити будь-яке подальше розпитування, чоловік в генеральських пагонах швидко додав:
      – Необхідно ліквідувати одного з його лідерів, – і хоча Марго – це донька, в якій він душі не чаїть, та краще б зараз вона пішла. – Тож не заважай і йди.
         Але навпаки, та навіть з місця не зрушила, адже випадково впіймала шанс, що тепер врятує її.
         – На таке важливе завдання необхідно послати найкваліфікованіших фахівців.
         – Це навіть не обговорюється.
    – Тоді відішли найкращого свого стрілка, – від збудження Марго аж трясло. – Настільки я усвідомлюю, прямого бою бажано уникнути. А це значить, що прибрати потрібно по-тихому.
     Роберт Вілсон майже не дослухався до доньчиних слів, спокійно копирсався в паперах, а як знайшов те, що шукав, потягнув руку до телефона й закляк, наче паралізований.
        – Відправ Елію Еванс. Краще за неї ніхто не справиться, – саме ці слова його й зупинили.
      Поверх лінз вузьких окулярів чоловік зрілого віку з під насуплених брів зморено глянув на доволі привабливу молоду дівчину. Він вже здогадався, що Марго досі довідалася про одруження Девіда, і тепер шукає привід завадити його весіллю. Але за цих обставинах, що так неблагополучно склалися, він нічим вже не міг допомогти.
       – І не дивись на мене так! – її голос виражав нетерпіння. – Ти сам схиляв голову перед її талантом снайпера! Й не раз визнавав, що кращої за неї не знайти.
       – Не можу.
       – Чому?
       – Це небезпечно.
      Марго пильніше придивилася до батька й раптова здогадка тонким списом наскрізь пронизала її юну плоть.
       – Ти знав!?
     Чоловік мовчав. Так, йому дійсно відомо, що Девід одружується. По-перше, така визначна подія в принципі не могла пройти мимо нього. В його обов’язки входить саме те, що необхідно знати про всі події, які відбуваються на базі. А по-друге, вчора увечері Девід сам прийшов й офіційно повідомив про своє одруження. А що він міг вдіяти в даній ситуації? І яким чином перешкодив би? Цей молодик і йому подобався. Тож не дивно, що й донька, як дика кішка, вчепилася в нього. Він розумів почуття Марго і в той же час не мав права на будь-кого тиснути. Тай претензій ніяких не пред’явити! Жодним чином Девід не давав хибної надії. Він не винен, що його кохають. Тому, незважаючи на те, що бригадний генерал і сам був би радий бачити свого підлеглого в ролі сина, ні як батько, ні як командир, не знаходив права вказувати, що Девіду робити. І хай би як не було шкода своєї дитини, це особисте право кожного, з ким і коли одружуватися.
       – Совість не дозволяє ризикувати життям дівчини.
      – Так зараз ти стверджуєш, що життя чоловіка менш цінне? – Марго раптом здалося, що найрідніша людина по іншу сторону барикади.
      – Я не це маю на увазі.
   – Ні, саме це! – у ній народжувалася злість через його нерозуміння. – Чого ти боїшся? Вона військовослужбовець, як і будь хто з тих, кого ти відішлеш! Яке маєш право оберігати її життя, а на небезпеку наражати інших?
      У цих словах були присутні залізна логіка, немала доля жорстокої правди, а також прослизнув й неприхований докір. Для успішного проведення операції саме так і вчинив би справжній командир. Але зараз, нажаль, бригадний генерал Роберт Вілсон виступає ще й в ролі батька Марго. А це саме те, що заважає йому діяти, як зазвичай. Троє його спецпризначенців вирушать на північний схід країни. Гелікоптери залишать їх в безпечному місці, але до пункту призначення прийдеться добиратися декілька кілометрів по кам’янистій місцевості й ніким не поміченими під схроном гірського рельєфу. Необхідно підібратися якомога ближче, аби одним влучним пострілом ліквідувати одного з лідерів терористичної організації, який за даними спец розвідки готує теракт в одній з країн Європи. А потім швидко відійти в безпечне місце, звідки і прийдеться їх забирати. Внутрішньо чоловік вже роздвоївся. Підсвідомо, як командир, він усвідомлював, що сержант Еванс, як найкраще підходить для виконання саме такого складного завдання, а як батько доньки, якій подобається чоловік, що одружується на іншій, руки в нього зв’язані. Якщо відправити Елію, то Девід запідозрить підступ, а йому не хотілося аби той подумав, що зроблено все навмисно. Ніколи в житті Роберт Вілсон не дозволить собі скористатися службовим становищем за ради власних інтересів. Про це мало хто знав, але це усвідомлювала Марго.
    – Думай не тільки про те, що скажуть, – дівчина вирішила не відступати й домогтися свого незаперечними аргументами. – Перш за все подумай про місію, яку неможливо не виконати, – остільки батько мовчав, донька продовжила тиснути. – Не забувай, що від твого рішення залежатимуть людські життя. Стількох плануєш відправити?
       – Трьох.
   – Принаймні уже два життя із трьох зараз залежать від тебе. Готовий взяти на себе таку відповідальність?
      І камінь влучив в ціль, бо чоловік так глянув на доньку, що поглядом зміг би убити. Нарешті у неї вийшло домогтися свого й розізлити батька. А це значить, що вона на вірному шляху. Він вже усвідомлює її правоту, але поки-що не готовий визнати.
       – Коли вони повинні повернутися? – почала діяти, поки той не оговтався.
       – Сьогодні о півночі. Під покровом ночі їх легше забирати.
       – Ну, от! Девід відлітає завтра о півдні, тож часу у них вистачить.
     Хоч і не все гладко складалося, та поки краще відсунути неприємний момент, а потім, коли Елія покине базу, вона знайде час й подумає, як ще завадити реєстрації цього клятого шлюбу.
       – Ти ж усвідомлюєш, якщо не влучити в ціль з єдиного пострілу, то за ними влаштують полювання? – ніяк не могла заспокоїтися й продовжувала заохочувати. – І це стане рівносильно вбивству.
      – А якщо ситуація вийде з під контролю? – батько намагався напоумити дитину. – В такій ситуації дівчина стане тягарем. Ти хоч осмислюєш, як саме з неї познущаються?
    – Тату, що з тобою? – Марго панікувала. – Невже весілля важливіше за місію? – вона майже втрачала самоконтроль. – За ради нього ти ладен послати хлопців на смерть?
        Роберт Вілсон мовчав, за те донька його не затихала.
     – Ти ж мій тато! Ти завжди повен бути на моїй стороні! Хіба ти не розумієш? Якщо Девід зараз одружиться, то мені ніколи не вийти за нього заміж!
       – Але ж він не кохає тебе! – в останнє зробив спробу привести дитя до тями.
       – А мені все рівно! Єдине, чого я прагну, так це бути поряд з ним, – рясним дощем сльози бризнули зі смарагдових очей. – Тут війна! Вчини, як командир. І ніхто не посміє дорікнути! Навіть сам Девід.
     Серце батька здригнулося й наміри остаточно рухнули. Звичайно, він намагатиметься навести незаперечний аргумент для свого непростого рішення, але глибоко в душі Роберт Вілсон знав, що поступає підло, тому що безапеляційно покорився доньці. І в той же час він визнавав, що вговорити його не коштувало важкого труда, адже сам коливався на терезах сумнівів. Єдина крапля у вигляді доччиних сліз й миттєво прийшлося прийняти її сторону.
        – Якщо хтось дізнається про наш зговір, нам не уникнути біди.
        – Зараз це не важливо. Просто прибери її.
        – А далі що?
        – А далі треба відрядити Девіда так, щоб вони ніколи не зустрілися.
     – Це не так вже легко й зробити. Занадто багато людей доведеться задіяти, аби організувати достроковий їх виліт.
        – Але ж ти зможеш? – в її очах батько прочитав відчай, благання, страх та надію.
       Він знав, ступивши на слизьку доріжку, потрібно йти по ній до кінця. І хоча від наказу, що надавав підлеглому, з’явився присмак жовчі на язику, Роберт Вілсон прийняв остаточне рішення й наказав включити в бойовий наказ військовослужбовця – сержанта Елію Еванс.
   Елія навіть не підозрювала, що всі її сумніви, безкінечні споглядання за стрілками настінного годинника в скорому майбутньому стануть для неї абсолютно марними. Дівчина по-справжньому намагалася привести у спокій думки й завершити квартальний звіт, що другий день поспіль не вдається здвинути з мертвого місця. При одному лише вспомині, що опівдні у неї весілля, в буквальному сенсі слова вона відчувала бездонну пустоту всередині. А ще постійно приходилося схиляти голову, аби приховати від колег свою незвичну знервованість. І чим ближче наближався час до запланованої зустрічі, тим стрімкіше втрачалася її хвалебна холоднокровність. Ковзаючи по екрану монітора неуважним поглядом, Елія прийняла рішення вийти надвір й трохи заспокоїтися.
     Вийшовши на свіже повітря, вона високо підняла руку над головою. Палаючі іскри сонця сипалися з висоти, сліплячи очі. Небо було настільки чисте, що простір навколо, навіть само повітря набуло якоїсь особливої глибокої синяви. Не знаючи, що робити, дівчина потопталася на одному місці, а потім безцільно рушила вилицею між невисоких будівель. Та варто було їй лиш відійти, як наполегливий окрик помічника чергового зупинив її.
       – Мем!!!
      Елія спинилася й різко обернулася.
   – Мем, вас викликають на пункт управління, – молодий чоловік швидко відновив дихання й продовжив. – Готується терміновий виліт і ви в складі цього екіпажу.
      Першої миті дівчина стояла повністю приголомшена почутим.
      – Стільки в мене часу на збори? – мозок потроху почав прокидатися.
      – Не має жодної зайвої хвилини.
      – Тоді ступай, а я відлучуся на мить й швидко наздожену.
     В умі вона підрахувала, що їй вистачить і пари хвилин, аби добігти до Девіда, попередити його про відрядження й наздогнати чергового, аби вже разом з ним зайти на пункт управління.
     – Мені шкода, але у нас дійсно обмаль часу, – пройшовши інструктаж, військовослужбовець не наважувався порушити дані йому чіткі розпорядження. – Вам негайно потрібно прослідувати за мною для отримання бойової зброї й амуніції.
       – Але я відлучуся лиш на мить, – зробила ще одну спробу настояти на своєму.
      – Ви наважитеся порушити наказ й затримати виліт? – військовий, що знаходився під присягою, не міг повірити в таку відверту непокору.
       Елія відвела очі й подивилася поперед себе вже абсолютно чужим розгубленим поглядом.
      – Ні, – і на її обличчі заграла якась загадкова журлива посмішка. – Але я була б не проти, аби мною скористалися, – тільки тепер, коли доля кинула жереб, прийшло чітке усвідомлення того, що їй і самій хочеться вийти заміж.
      – Ви про що? – чоловік, який стояв напроти, ніяк не міг збагнути почуте.
     – Зараз це навіть не варто уваги, – дівчина обернулася й обізвалася винуватим тихим голосом. – Саме так і повинно статися.
    На безлюдній вулиці стояло двоє, а поміж притихлих будівель, заховавшись, камуфльованим привидом до стіни припала Марго, будучи готовою в будь-яку мить вступити в розмову. В її очах проглядали настороженість, обережність й лукавство. Вона не могла дозволити собі не контролювати ситуацію й не могла беззастережно довіряти помічнику чергового, якого мало знала і який нещодавно з’явився на базі. За будь-що їй потрібно завадити зустрічі Елії з Девідом, ось чому їй довелося стежити. Але, як тільки ці двоє спішним кроком направилися в бік пункту управління, дівочі побоювання стали абсолютно марними. Провівши Елію зневажливим поглядом, вона вирушила на пошуки Девіда. Про точне місце їхньої зустрічі Марго не відала, але підключивши логічне мислення, впевнено направилася в сторону штабу. І вже скоро виявилося, що дівчина не помилялася.
     Девід стояв на верхній сходинці і, як заведений, постійно поглядав на ручний годинник. Його могутня гордовита постава красномовно виражала неприховане нетерпіння. Навіть із потаємної схованки вдавалося розгледіти настільки сильна стурбованість залягла на виразному вродливому обличчі чоловіка. Але дівчині до того зараз було байдуже. І нехай вона пуста бездушна людина, по-іншому поступити теж не могла, адже діяла за ради власного майбутнього. Марго не відала стільки часу мине, коли Девід вирішить рушити на пошуки Елії, тому стояла й нервувалася. Попри всю свою відчайдушну браваду зараз у неї не вистачить сміливості перегородити йому путь. Сама її поява наштовхне його на її ж причетність до раптового зникнення Елії. А цього допускати аж ніяк не бажано, через це й молилася, й благала бога аби гелікоптери якомога скоріше злетіли.
      І ось довгоочікувана мить настала. Перший сильний порив вітру доніс до людських вух надривний шум повітряних гвинтів. Майже одночасно Девід і Марго повернули голови, прислухаючись до злагодженої роботи лопотів.
    – Що це? – слухаючи звуки, які швидко змінювалися за частотою та силою, Те Хо вийшов з напівтемного приміщення.
       – Злітають гелікоптери, – голос Девіда виражав непевне судження.
       – А хіба сьогодні є виліт?
      – Не знаю, – і піднявши руку, в черговий раз глянув на годинник. – Але мені це не подобається, – й остільки Елія запізнювалася він вирушив на її розшуки.
    Марго настільки різко зірвалася з місця, що зашпортнулася і раз таки впала. Але вона прудко звелася на ноги й наполоханою ланню гунула у вузький провулок й присіла між двох валунів, що доречно там лежали. Виглядаючи із-за гладкого каменю, перелякане дівчисько продовжило своє спостереження. Ледь подавшись наперед, Девід швидко прослідував мимо, не зводячи погляду з напрямку, з якого доносився гул мотору. Шум, як магніт, манив й водночас насторожував. І чим дужче той посилювався, тим сильнішою ставала тривога. Що з ним не так? Поки він не міг розгадати. Але швидко все збагнув, коли взрів винувате обличчя командуючого, яке той швидко заховав.
       – Вибач, друже, та по-іншому ніяк, – Роберт Вілсон заговорив, коли кроки за спиною стишилися.
    – Навіщо ти так? – Девід не відривав погляду від гелікоптера, що набравши висоту, відлітав, перетворюючись на живу комаху.
        – У мене не знайшлося іншого вибору.
        – Роберт, – Девід позвав по імені, адже зараз вони стояли на одинці, та й їхні відносини давно вже перетнули межі дозволеного. – Ти ж знав, що у мене весілля! – тембр голосу не виявляв поваги.
     – Знав, – набравшись сміливості, поважний чоловік повернувся й глянув в очі співрозмовнику. – Хочу, аби і ти дещо усвідомив, – голос звучав міцніше сталі. – Я не мав жодного наміру перешкоджати твоїй реєстрації. Але тут, синку, війна й перед мною стоїть задача…
       – Так! Саме війна! – Девід не мав наміру слухати до кінця. – І на ній вбивають! Невже окрім цієї тендітної дівчини більше ніхто не справиться?
        – Ніхто! І ти про це знаєш!
        Така конкретна й несподівано чітка відповідь трохи спантеличила.
      – Твоє весілля не скасоване. Воно всього лиш перенесено, – відчуваючи провину, Роберт Вілсон трохи стишився. – Сьогодні опівночі вона повернеться і завтра вранці перед вильотом ти встигнеш одружитися.
       – Куди ти її відправив?
     Шість років, проведених в Сирії, для Девіда не минули дарма. Незважаючи на злість й відверте несприйняття правоти командуючого, глибоку в душі він визнавав, що, як командир, той мав повне право прийняти будь-яке остаточне рішення. Й керувався він з урахуванням всіх вимог й обставин. В цьому Девід був абсолютно впевненим. Особисті обставини не повинні перешкоджати службі й слугувати причиною для маніпуляцій з приводу прийняття рішення. Всі без винятку знаходяться під присягою, тож ніхто не має права не виконати наказ, чи піддати сумніву його правомірність. Це Девід також визнавав. Але попри здоровий глузд й незаперечні доводи розуму, він надіявся, що Роберт, знаючи про його весілля, заради нього зробить виключення із непорушних правил. Така простодушна наївність військового зараз найбільше й дратувала.
      – Девід, – старший за віком чоловік не знав, як м’якіше висловитися. – В тебе скінчився контракт, тож віднині це вже не твоя справа.
      Від почутих слів, аж жовна під вилицями повиступали.
   – Ти пошкодуєш, якщо з нею щось станеться, – пальці на руках стиснулися, демонструючи співрозмовнику, мов зі сталі вилитий, міцний кулак.
      – Ти погрожуєш мені?
      – Так, погрожую, – Девід зробив крок вперед й пильно глянув у вічі. – Тому уважно слухай, – його очі стали кольору зіниць. – Краще нікому не стояти на моєму шляху.
     Не зважаючи на відверту злобу, обличчя Девіда виражало стан сильного душевного болю, а ще безнадійності та страшної безвиході. Те Хо стояв осторонь, не маючи наміру заважати розмові двох розгніваних чоловіків. От тільки зараз, дивлячись на товариша, його не покидало передчуття, що до цього всього може бути причетна сама Марго. Ці відчуття виявилися настільки явними, що мимоволі він обернувся навколо себе, методично вишукуючи по закутках приховану постать дівчини. Й хоча таку обставину, як розкриття місця переховування одного з лідерів ІДІЛ, загодя не можливо придумати, ця ситуація все рівно підсвідомо викликала сумніви. Якщо дівчина в цьому й справді задіяна, то їй не врятуватися від праведного гніву спадкоємця корпорації. І внутрішньо Те Хо її вже жалів.
     А в гелікоптері, спершись спиною на фюзеляж, Елія з усіх сил намагалася заспокоїтися й не слухати пустотливі балачки військових, що сиділи напроти та по обидва боки від неї. Важкий бронежилет, каска на голові, підсумок на ремені, патронташ на грудях та масивний рюкзак на спині, а ще гвинтівка з оптичним прицілом, яка смиренно лежала на колінах, повністю перешкоджали вільному руху тіла. Але, незважаючи на таку незручність, за будь-що хотілося відволіктися від сумних думок. Тому, повернувшись до ілюмінатора, вона заглянула в нього й мовчки споглядала пейзаж, що плавно пропливав мимо.