Туфлі на каблуку

     Другий день поспіль Те Хо зі свого робочого місця тихцем любується, як поступово змінюється внутрішній світ Девіда. Тепер його поблажлива посмішка демонструвала абсолютний спокій, а прищурений погляд випромінював блиск хижака, гострий нюх якого вловив запах здобичі.
       – Що ти замислив?
     Досконало вивчивши поведінку товариша, Пак розгорнув документ з твердим наміром досконало в ньому розібратися, адже на скору відповідь він навіть не очікував. От тільки не сталося, як гадалося! Девід мовби цього і чекав. Як заведений звівся, подався на перед й двома кулаками уперся у стільницю.
       – Те Хо, я одружуюся!!! – сказав це з таким урочистим видом, ніби всі перешкоди для проведення весілля вже вирішилися.
        – І на кому ж? – тепер настала черга Пака відкинутися на спинку шкіряного крісла.
     – Як на кому!? – брова на засмаглому обличчі вигнулася і, як зазвичай, помалу полізла вгору. – Звичайно, що на Елії!!!
     «Що за маячня!?» Своє запитання Пак задав собі чисто риторично. Він підозрював, про кого йдеться, але все рівно ця зухвала заява боляче різонула слух. Це ж настільки треба бути недолугому, щоб така нісенітниця навідала дурну голову!? І коли він зібрався одружуватися? Через десять діб вони повертаються в Штати. І що за наречену обрав? Дівчину, яка на дух його не виносить? Але тим не менш, схрестивши руки на грудях, уважно приготувався слухати.
       – Ну, і яким же чином, дозволь дізнатися, ти намірен все це влаштувати? – від злорадної посмішки, очі азіата майже зникли.
       – Не знаю, – Девід безпомічно рухнув у крісло. – Але відчуваю, тільки цей шлюб мене спасе.
       – Це все рівно шлюб! Ти впевнений, що знайшов вірне рішення?
       – Принаймні я одружуся на тій, кого сам обрав. І коли я про це думаю, то відчуваю тепло ось тут, – і він безпомічно погладив себе по грудях.
      – Боюся, друже, що в тебе нічого не вийде, – Пак розчарувався, бо найменше, на що він сподівався, то це хоча би почути план.
       – Чому?
       – Твоя біда полягає в тому, що на все це не лишилося часу.
       – Я не відступлюся.
      Очі Девіда загорілися і Те Хо впізнав у них рішучість, яку часто бачив, коли їхні життя межували на грані зі смертю.
       – Я обов’язково доб’юся свого.
       В двері тактовно постукали і їм прийшлося припинити діалог.
       Побачити в руках Марго коробку, яка з усіх сторін обліплена поштовими штемпелями, для них обох стало справжньою несподіванкою. Дівчина не з тих, хто без будь-якої вигоди кому-небуть зробить послугу. Навіть для себе самої вона жодного разу не отримувала поштові відправлення, для неї їх завжди приносив посильний з пошти. Але воно не дивно, що дівчина сама визвалася її доставити. Зовсім випадково їй довелося підгледіти, кому адресована посилка, тож схопилася за можливість під гідним приводом та не викликаючи зайвих підозр, зайти у західний камбуз, де находиться робочий кабінет Девіда.
      – Тобі посилка, – білявка елегантно поставила її перед ним. – Судячи зі штемпеля, прибула зі Штатів.
        Варто лише було кинути на неї побіжний погляд і очі Девіда загорілися. «Як я міг забути про це!?» За повсякденними клопотами він випустив з виду, що пройшло вже вдосталь часу, аби Енді відповів на його прохання. Тепер в його очах горів настільки явний запал, що навіть Пак не витримав.
        – Що там? – випалив, ніби з рушниці стрельнув.
        – Перший крок, до здійснення мрії!
      Відповідь змусила прикипіти до коробки погляди всіх присутніх. Не втрачаючи дорогоцінного часу, Девід обережно її розпакував і виволік з неї пару жіночих туфель. Від побаченого Марго уловила млосне відчуття у шлунку. Якимсь особливим, властивим тільки жінкам, чуттям, вона збагнула, що обуванка ця не для неї, а усвідомлення того, що вона сама, власними руками принесла її сюди, посилив у роті неприємний присмак жовчі, що й спричинило сильний приступ нудоти. Ще й очі стали зрадниками. Як навіжені, вони прикипіли до чорної лакованої шкіри, яка на сонці блищала грайливими сонячними зайчиками. Форма підбора, з білою набійкою, мала один із найпопулярніших варіантів, оскільки призначалася для тих, хто полюбляє високий каблук, але не шанує шпильку. Навіть при висоті понад 10 сантиметрів господиня цього взуття почуватиметься досить комфортно, бо стійкості каблуку-стовпчику не позичати, адже його призначення саме для того, аби міцно стояти на землі. Носок був злегка загострений, без єдиного шва чи виточки. Такому витонченому виду будь-хто міг позаздрити. І що вражало уяву, так це прикраса на заднику, адже там красувалася елегантна розочка з білими розводами, так ніби її припорошив сніг. Це був шедевр – вершина вишуканого смаку.
      Пак не зводив очей з Марго. Він наскрізь бачив, яка буря з негативних емоцій зараз шумить на душі у дівчини. Вона навіть не намагалася приховати свого презирства до того, що відбулося щойно.
    – І ти дозволиш йому вчинити це безумство? – заговорити змогла лише тоді, коли Девід, мов божевільний, схопив коробку й вискочив з кабінету.
       – Я не нянька, – у відповідь він лише посміхнувся. – Йому ніхто не указ.
      – Але ж ти усвідомлюєш? – Марго підійшла настільки близько, що чоловік упіймав тонкий аромат парфум. – Я це так не залишу.
     Чомусь перед товаришем Девіда вона ніколи не прикидалася, бо давно уже збагнула, що йому відомі її істинні мотиви, тому й не мала, ні бажання, ні намірів вдавати перед ним благородство.
       – Я не допущу, аби якась бездара стояла на моєму шляху.
     – І що ж ти намірена зробити? – Пак ніяк не заспокоювався. – Тобі, як нікому іншому, відомо, що Девід не піде на компроміс і шантажу не піддасться.
      – Ну, це ми ще побачимо! – з гордо піднятою головою дівчина покинула кабінет.
   Зупинившись на верхній сходинці, вона очима пошукала широку спину. Девід вже перетнув центральну площу військової бази і єдине, що їй залишилося, так це безпомічно стежити, як той потягнув на себе важкі дерев’яні двері й швидко зник у чорній проймі.
      Крокуючи довгим коридором, чоловік метався в думках, адже поняття не мав, з чого почати розмову і які підібрати слова, аби у дівчини не виникло можливості йому відмовити. При розмові з Елією він ніколи не мав твердої впевненості, чим закінчиться розмова. Її безпосередність майже завжди заганяла його мозок в тупик. Вона перша жінка, в присутності якої, у нього прилипав до піднебіння язик, особливо тоді, коли діло доходило до вручення їй подарунків. От тільки зараз Девід не намірен здаватися. Внутрішньо приготувавшись до боротьби, він постукав у зачинені двері й рішуче переступив поріг.
       – Сер! – як тільки старший за званням зайшов у кабінет, юнак з рудим волоссям зірвався з робочого місця.
     Девіду не хотілося говорити з сержантом. Підсвідомо він його уже дратував, адже той завжди потрапляв на очі у недоречний час. Тож, не вронивши жодного слова, розвернувся й подався геть. Вийшовши надвір, він безпомічно зирив по сторонах. Не зважаючи на зимову пору, день видався доволі теплим. Сонце сипало з неба огненні стріли, а посушливе дихання пустелі нестерпно сушило губи. «Ну, і де її шукати?» І відповідь сама втрапила в очі. Серед різноманітних будиночків, які щільно тулилися один біля одного по краю центральній площі, його зацікавили тільки дві. Вони стояли з протилежного боку, саме напроти нього. У супроводі двох військових Елія вийшла з вузького провулку й зупинилася щоб попрощатися з ними. Швидко потиснувши обом руки, вона, не помічаючи одинокої постаті, направилася в бік будівлі, біля якої він піджидав. По мірі її наближення, хода її сповільнювалася. «І що він тут робить?» У дівчини не виникало бажання зустрічатися з чоловіком у всіх на виду. Тому, метнувши погляд в бік, вона очима пошукала притулок, де можна було б поговорити без сторонніх поглядів. Девід передбачив бажання дівчини утекти, тож не став зволікати, а направився прямо до неї.
      – Елія, – зупинився, не дійшовши крок. – Якщо ти уникатимеш прямої зустрічі, то це навпаки приверне до нас увагу. Ні в кого не викличе підозр, якщо поговоримо тут, серед плацу.
         – І все рівно мені незручно, – у підтвердження слів, соромлячись, покосилася головою.
        Бачачи дівочу ніяковість, Девід заговорив повчальним тоном.
        – Людська зацікавленість виникає через те, що намагається помітити приховане.
        – Навіщо ти мене шукав? – рішила обірвати тему, бо й сама все добре усвідомлювала.
        Від настільки різкого повороту в розмові, чоловік трохи знітився.
        – Я приніс тобі подарунок.
       – Девід! – Елія розгнівалася і в той же час їй стало його шкода. – Ти уже зробив дарунок! Не треба хвилюватися за мене!
      – Але я хвилююся! І ти не можеш мені відмовити, – він рішуче став настроєний, адже не для того готувався, аби відступитися зараз. – Я ніколи не робив цього раніше, – рука потягнулася до коробки, на яку Елія тільки тепер звернула увагу. – Та ось, поміряй.
     – Для чого вони мені? – в очах промайнула роздратованість. – У мене не має бажання й приводу одягати такі туфлі.
      – Навіщо ти так?..
     Руки помалу опустилися, а разом з ними зник і хороший настрій. «Чому жінки такі дивні?» Натомість на поверхню вилазила злість.
     – Елія, ми з тобою різні! Але я зі шкіри лізу, щоб сподобатися тобі!
     – Ми ж обговорювали це раніше!
     – Я не заганяю тебе в борги. Просто надіявся, якщо що ти прийдеш в них на свято, то приймеш наші стосунки.
     Першої миті Елія не знала, що відповісти. Приголомшена останніми словами, стояла серед плацу, повитого сонячним світлом, й мовчки оглядала взуття, ковзаючи по ньому байдужим поглядом.
     – Але я не збиралася туди йти! – вона і дійсно згадала, що обіцяла подумати, аби на один вечір стати супутницею Девіда.
      Прижмуривши розлючені очі, чоловік вклав в слова неприховану злобу.
    – Хочеш носи, а хочеш просто викинь! – голос скрегонув, як залізо об камінь. – Поряд з тобою я перетворююся на ідіота!
     Тамуючи зневіру, він насильно схопив дівчину за кисть, грубо смикнув на себе і, не переймаючись, що грубощі ці хтось помітить, всунув коробку в руку. – Я лише хотів побути з тобою, – різко обернувся й пішов, намагаючись не прислухатися до підлого черв’ячка, що заворушився у грудях.
     Елія вже стояла посеред невеликої кімнати, тримаючи у руках пару жіночих туфель, й безпомічно зирила по сторонах, не знаючи куди заховати цю «смертоносну» ношу. Після розмови з Девідом її безжально мучило визнання власної провини. Аби хоч трохи заспокоїти совість, вона поставила на землю взуття й вилізла на стілець, щоб з антресолі дістати дорожній чемодан. Як і передбачалося, на дні валізи їй і дійсно вдалося знайти маленьку чорну сукню. Розложивши її на ліжку, дівчина прийняла остаточне рішення: попри стійке небажання йти на новорічний вечір, їй таки прийдеться туди навідатися. Важко зіткнувши, Елія нахилилася, потягнула до носа тканину й усвідомила, що плаття, принаймні, необхідно хоча б сполоснути, і так обережно, щоб не перекосився крій й не втратилася інтенсивність кольору. І на всі ці приготування у неї залишився лише наступний день, тож більш не зволікала, а вправно взялася виконувати поставлене перед собою завдання.
     І ось назначений час настав. Елія підійшла до люстерка, прикусила губу й невпевнено заглянула в нього. Сьогодні вона намалювала довгі стрілки, зробивши очі більш виразними. Тонка підводка ідеально підкреслила й візуально підняла їх кінчики, від чого обличчя навіть трішки стало не схожим на себе. Окрім того, зір приваблювали ще й чіткі брови. Пильніше придивившись до себе, дівчина збагнула, що завдяки вирівняному тону шкіри, риси обличчя видавалися витонченими. Тай взагалі кожна частинка обличчя виглядала доволі гарною! Коси вона зібрала в тугий пучок, а два передні пасма волосся висмикнула і тепер вони спадають на обличчя, що і робить її вид дещо невимушеним й трішки спокусливим. Побаченим, Елія лишилась задоволеною. А уявивши себе поряд з Девідом, і зовсім заспокоїлася. Ось через що зайшла в зал з відчуттям повної впевненості. От тільки все пішло наперекір. Наткнувшись поглядом на білявку, рішучість її рухнула.
      Марго стояла в центрі банкетного залу з бокалом ігристого шампанського у руках. На новорічний вечір вона одягла біле довге плаття без рукавів. Глибокий виріз на грудях привертав до себе підвищену увагу, особливо чоловіків. Все як і мало бути, адже благородний колір й справді відповідав стилю багатої красуні. Дівчина виглядала ніжно, витончено, ніби нерозквітлий бутон. Її гордовита постава, вишукані манери випромінювали життєрадісність й безмірну впевненість у собі.
     Дві пари очей, бірюзові й смолянисто чорні, неочікувано зустрілися й атмосфера стала напруженою.
     Не відриваючи очей від суперниці, Марго помалу направилася прямісінько до неї. Її сукня прекрасно демонструвала вигини жіночого тіла, а кожний крок підкреслювався ідеальним кроєм сукні. По праву народження вона отримала холодний темперамент, із-за якого оточуючі вважали її відчуженою, благородною і навіть недосяжною. Марго не зводила з Елії очей. Їй ніяк не вдавалося втямити, як такий чоловік, як Девід, міг закохатися в таку простушку, як Елія? Його вважали найзагадковішою й непередбачуваною особистістю в кругах бізнес-еліти! На його фоні – образ неприступного незнайомця – навіть медіа-знаменитості виглядали доступними й приземистими. «І як, таке гидке каченя, приглянулося Девіду?» Обличчя молодої дівчини настільки сильно перекосилося, що її краса пала жертвою гніву і злості.
     – Здраствуй, Елія, – вона виглядала багато, її речі були дизайнерські, та все рівно погляд відображав зарозумілість, яка приходить тільки разом з грошима. – Я Марго Вілсон.
       У відповідь Елія ледь помітно кивнула головою, а Марго заскреготала зубами від ненависті. Одне лише існування цієї дівчини, для неї ніби колючка, що впилася в серце.
       – Я не намірена тут стояти вічність, – вона й справді поспішала, адже помітила, що Девіда ніде не видно. – Гадаєш, через гарненьке личко ти можеш посягнути на те, чого не повинна мати? – обдала презирством й заговорила зверхнім тоном. – Девід тобі не пара. Мені плювати, що станеться с тобою, якщо по твоїй вині він постраждає. Так що припини й відстань від нього.
       – Що ви намагаєтеся цим сказати? – її вихованість не дозволила заговорити на «ти».
     – Хочу сказати, що підходиш ти йому так само, як твоє дешеве плаття до туфлів, ціну який тобі навіть не озвучити.
     Елія не знала, що з нею відбувається. Найменший натяк з приводу її походження і самоконтроль зникнув. Він, ніби кришталева ваза, що при ударі розкололася на дрібні шматки.
       – Принаймні твій наряд свідчить, що тобі не варто зустрічатися з Девідом.
       Те Хо здаля помітив незвичну пару. Він зупинився й навмисно почав придивлятися до двох дівчат. Їхні рухи, відчужений вираз обличчя, харизма мимоволі привертали до себе увагу. Марго стояла вся в білому, а от Елія її протилежність. На ній було одягнене просте коктейльне плаття, але при цьому не вульгарно відверте. Завдяки ніжні й тендітній зовнішності дівчина виглядала, мов порцелянова статуетка. Крім цього на шиї і нижче на ключицях висіло коралове намисто. Його насичений червоний колір доречно поєднувався з чорним відтінком сукні. А родзинкою всього завершального образу стали туфлі на високому підборі-стовпчику з майже білою розочкою на заднику. Загалом, завдяки своїй природній красі, Елія виглядала елегантно й в міру неприступною. Девіду явно це сподобається! Тож, потішаючись, Пак ринувся на пошуки товариша. Він не побачив, як з пустим лицем Марго віддалялася, а Елія, тамуючи в собі образу, бажала її задушити. А ще для дівчини стало принизливо те, що приводом її ганебної втечі, стало зіткнення з натурою аж настільки гострою на язик.
        Трохи згодом, говорячи з різними людьми, Девід постійно відволікався й поглядом шукав Елію. Але його намагання виявлялися марними, її ніде не було видно. А коли ще й Стівен заявився один, надія побачити дівчину, остаточно рухнула. Це означало одне – його вечір остаточно зіпсований, а вона прийняла рішення й сьогодні вже не прийде.
       І дійсно він мав рацію, забившись у куток, Елія сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги. Їй ніяк не вдавалося збагнути: як так вийшло, що пару хльостких слів, мов удари батога, посікли на ній одежу і вона стала ніби гола? Від усвідомлення того, що усі тренінги по сприйняттю свого походження потрачені марно, викликали в ній неконтрольовану злість. Варто було їй зіскочити з ліжка, як на поверхню сплили інші почуття: підсвідомо Елія визнавала, що в словах Марго присутня неабияка доля правди. Вона і справді нічого не знала про Девіда, але сам його вид, манери, харизма, відверто свідчили, що вони не одного поля ягоди. Він володів можливостями, які викликають повагу та високу віру в нього. Щоб заспокоїтися, дівчина присіла на край постелі й обняла себе руками. «Мені треба рішити, – її погляд безцільно блукав по кімнаті. – Раніше залишатися одній мені було комфортно. Але зараз, чи хочу я цього?» Вона встала, підійшла до люстерка, що одиноко висіло на стіні, і так, ніби чогось боялася, заглянула в нього. Любуючись власним відображенням, Елія спіймала себе на думці, що її манить туди. У неї раптом зникло будь-яке бажання залишатися тут на одинці. Але, щоб знову завітати на вечір, їй потрібна «зброя». Ретельніше оглянувши себе в дзеркалі, дівчина збагнула, що лише впевненість у собі стане для неї щитом від підступних нападків білявки. А що може захистити так, як захищають обладунки? Елія обернулася й нерішуче підійшла до одностулкової шафки. Рука потягнулася, відкрила дверцята й очі узріли давно приготовлену парадну військову форму, що висіла на тремпелі, чекаючи слушного часу. Далі дівчина не зволікала. Служба в армії, потім миротворча місія ООН в гарячій точці світу надали їй відчуття власної значущості. І саме військова форма стала невід’ємним атрибутом всіх її звершень. От і зараз, розправивши всі складочки на ній, Елія знову підійшла до люстерка. Попри всі обов’язкові правила, вона не заховала в пучок два довгі пасма, а одягла берет, надавши образу спокусливості, й покинула крихітну кімнатку.
      Одягнений в чорні штани та білосніжну сорочку з закачаними рукавами, Девід зайшов в зал з похмурим лицем. Чоловік виглядав доволі благородно і статно. Приваблива гармонійна зовнішність, висока підтягнута фігура не давала можливості назвати його чоловіком, якого легко забути. Своїм візитом він завжди спричиняв фурор серед представників жіночої статі. Загалом від погляду на такого красавчика, їхні серця починали битися частіше.
        Девід, який не бачив тих, хто заходить, по черзі підходив до різних людей, говорив з ними, але він відразу нутром відчув присутність Елії, як тільки та з’явилася за його спиною. Не поспішаючи чоловік обернувся і два погляди зустрілися. Ледь помітно нахмуривши брови, і, дивлячи їй у вічі, він запитав: «все добре?» Посмішка, що майже не помітна оку, слугувала відповіддю: «так!» Не відриваючи погляду, двоє ступили крок на зустріч один одному. Потім ще один, ще і ще…
       – Ти одягла форму? – зустрівшись в центрі залу, Девід покосився на взуття.
       – А ти, сама чарівність! – на відміну від нього Елія перебувала під впливом хорошого настрою.
       – Значить не наважилася їх одягти? – від розчарування в грудях неприємно гупнуло.
      – А ти мабуть давно вже звик, що за тобою стежать з неприхованим інтересом? – вона повела по колу очима й помітила, що за ними й справді підглядають.
       Пак теж тупився на них, як божевільний. Він же не настільки довго був відсутнім! Трохи поговорив з друзями, пошукав Девіда, а не знайшовши його, повернувся. Що в біса вже сталося, що аж настільки разюче все змінилося!? «Чому раптом вона передягнулася?» Згадавши про зустріч двох дівчат, чоловік очами пошукав Марго і для нього стало майже все зрозуміло.
       У свою чергу Марго стояла трохи осторонь і ніяк не могла втямити, що зараз витворяє Елія. Адже така, як вона, навіть права не має находитися поряд з Девідом. Вона навіть не особа їхнього рівня! А все рівно дозволила собі подібне? При думці про це, дівчина, ніби її хто прив’язав за мотузку й потягнув на себе, ціленаправлено двинулася до ненависної для неї пари. І її навіть не зупинив голос діджея новорічного балу, який у мікрофон об’явив «Білий танець».
    – Елія, – не зважаючи на те, що очікування виявилися марними, Девід запропонував руку, наміряючись насолодитися митями, обнімаючи тонку талію. – Потанцюй зі мною.
        – Але, хіба це не «Білий танець»?
        – Тоді запроси.
        – Я не можу, – вона якось вся разом знітилася.
        – Чому? – брова, уже доволі знайомо вигнулася, й помалу полізла вгору.
        – Я ніколи не танцювала, – погляд не на жарт став наляканим.
        – Просто довірся мені.
        – А якщо я осоромлюся?
       – Не бійся, – Девід ледь помітно подався наперед й стишив голос. – Тобі не потрібно нічого робити. Просто будь поряд, щоб не прийшлося хвилюватися про те, що зробиш помилку, – він наблизив до неї руку і, вичікуючи, дивився їй у вічі.
       Елія не могла не признати, що коли знаходиться настільки близько до Девіда, і бачить його гарне, по чоловічому виразне лице, то серце її прискорюється. І вона вже не може пручатися цьому! Хоча чітко усвідомлює, як гірко і боляче прийдеться їй кохати цього чоловіка.
        – Не бійся, і просто довірся мені, – погляд його гіпнотизував.
       Елія перестала слухати розум, простягла руку й вложила її в розкриту долонь.
      Пак не зволікав. Йому вистачило й сотої долі секунди, аби передбачити наміри Марго. Досконало володіючи мистецтвом підготовки та ведення операцій на війні, він ринувся дівчині на переріз. І настиг її, як раз вчасно. Коршаком метнувся вперед і, ніби пазурами, рукою згріб в обійми тонку талію й міцно пригорнув до себе.
       – Що ти робиш?– замахнулася аби вдарити.
       Та чоловік не дозволив їй цього зробити.
     – Не варто себе принижувати, – на льоту перехопив занесену руку й силоміць положив собі на груди. – Потанцюй зі мною.
       – Відпусти!
      Пак не реагував на істеричні нотки в голосі, владно підсунув до себе виточений стан і несподівано відчув, що його плоть підступно реагує на спокусливі вигини жіночого тіла. Власне хвилювання приголомшувало. Прислухаючись до почуттів, які народжувалися десь глибоко всередині, він на мить замешкався і випустив руку Марго. Білявка не зволікала, крутнулася й зробила крок в напрямку Девіда, який саме обійняв Елію, і вже вдвох ті зробили перший крок їхнього спільного танцю.
       – Не так швидко, моя красунечко! – Те Хо подався наперед й в один поступ наздогнав втікачку.
     Вже не настільки грубо, а більш делікатніше, обличчям повернув до себе і обійняв, демонструючи своїм видом, аби вона підкорилася.
      – За нами спостерігають, – і він покосився, пропонуючи і їй пересвідчитися, що вони, саме зараз, опинилися в центрі небажаної уваги.
      Марго нічого не лишилося, окрім як відступитися й потанцювати з нахабою, який врятував її від ганебної ситуації. Це вона усвідомлювала, тому прийняла відповідну стійку і поринула в танці в такт мелодії вальсу.
     Пам’ятаючи про почуття, які несподівано виникли, Те Хо вів дівчину і з висоти власного росту вперше придився до неї, як до особи протилежної статі. Виглядала вона стильно і чаруюче. На її обличчі був делікатний стриманий макіяж. І що не на жарт вражало так це те, що її губи зваблювали. Від усвідомлення цього, він аж спіткнувся.
     – Що з тобою? – Марго теж збилася з ритму, тож мимоволі подалася вперед і чоловік уловив, як свіжий аромат жінки вдарив йому по носі.
       – «А вона вродлива! – Те Хо не зводив з дівчини очей. – І надзвичайно приваблива, особливо зараз, коли дивиться ось так своїми бездонними очима».
      Аби скинути непрохане оціпеніння й швидко виправити ситуацію, йому навіть прийшлося труснути головою. «Якого дідька я витворяю?» Хай би що там не планував Девід, Марго його майбутня наречена, і йому в ніякій мірі не дозволено бачити у ній жінку! Від усвідомлення власної підступності народилося відчуття підлої зради, тому в Те Хо різко з’явилося бажання зупинитися. Але він не відпустив руки, а мило посміхнувся, швидко упіймав ритм і завершив цей злощасний танець.
       – Вип’ємо? – руку дівчини так само не відпускав, а поклав її собі на зігнутий лікоть.
     – Гадаєш, не усвідомлюю твоїх намірів? Навіть не надійся! Тобі не вдасться цілий вечір тримати мене при собі.
      – Я й не збирався, – хижий блиск в очах визнавав, що план його розкритий. – Просто хотів, аби ти не потрапила у неприглядне становище.
       – Я сама потурбуюся про свою репутацію. А зараз вибач. Мені потрібно йти.
      Пак не пручався і відпустив дівчину, адже Марго не з тих, хто дозволить собі двічі поспіль зробити необдуманий вчинок. То було лише швидкоплинне помутніння розуму, і виникло воно лише через обставини, які дівчина, як виявилося, не готова визнати. Її мозок уже прийшов до тями і тепер обачніше почне діяти. От тільки, що він вигадає, Пак не хотів над цим замислюватися. Зараз його більше цікавили власні почуття, адже вони справляли враження, ніби він зазіхнув на чуже. І від цього ставало не комфортно, тож рішив не наздоганяти Марго. Вона досі вже схолола, тому не накоїть великих дурниць. А ще прийшло чітке усвідомлення, що в дану мить йому не вистачить мужності глянути в очі Девіду. Прослідивши за ним здаля, Те Хо повернувся й залишив банкетний зал, так і не наважившись підійти до товариша.
       Натомість, тримаючи у руках бокал, до нього наблизився інший чоловік.
     – Дозволь поцікавитися? – Стівен давно вже чатував на Девіда. – Чому із всіх людей ти вибрав Елію? – підійшов лише тоді, коли Елія відлучилася, а він лишився один.
     – Із всіх людей? – Девід не поспішав відповідати. – Що ти маєш на увазі? – звів на нього великі чорні очі з синьою поволокою.
    – Я не ходитиму околяса, – жодний мускул не здригнувся на обличчі чоловіка. – Відверто кажучи, ти можеш зустрічатися з ким завгодно, але ти обрав саме її, – аби не втратити мить і вчасно підгледіти відповідь, Стівен ще на крок приблизився. – Вона сирота. Я не можу збагнути в чому тут підступ?
   – Так ти намагаєшся сказати, що вона не достатньо підходить для мене? – відповідаючи на наближення, Девід теж зробив крок наперед. – Ти це маєш на увазі?
      – Я хочу сказати, що тобі краще зустрічатися з тими, хто з тобою на одному рівні.
     На коротку мить, між цими двома, запанувала тиша, чого не вдавалося сказати про їхні погляди, які від суперництва спопеляли один одного.
      – Як на рахунок Марго? – Стівен першим порушив мовчання. – Всі навколо перешіптуються, що вона твоя наречена.
        – А ти, яким ухом почув, що Марго моя наречена? – від обурення Девід стиснув зуби, аж жовна під вилицями повипиналися.
        – Про це всі говорять.
      – Те, що говорять, не значить, що я з цим згоден, – кожне слово ретельно процідив крізь міцно стиснуті зуби. – Елія володарка мого серця, тож більше не смій судити мою дівчину. Ти все уяснив?
        Більшого він не насмілювався сказати. Його не покидало відчуття, що Елія, дізнавшись про їхню перепалку, не перейде на його сторону, а навпаки, швидше за все, кинеться захищати Стівена. Тому не став ризикувати, а круто розвернувся і відійшов. А ще до сказу бісило усвідомлення, що глибоко в душі, десь на рівні дна Артезіанської впадини, він відчував вдячність до цього бовдура за багаторічну опіку про неї. І знаючи, настільки сильно вона ним дорожить, йому не вистачить снаги по-справжньому його ненавидіти.
          Далі ще «краще», не встиг він оговтатися, як нова напасть: прямісінько на нього насувалася нова загроза.
       – І ти намірен все це терпіти? – хоча голос білявки звучав солодше меду, паралельно в ньому вчувалася й вібрація докору. – Якщо дозволиш їй знаходиться поряд, тобі не раз доведеться відчувати на собі такі ж презирливі погляди.
        – А це не важливо, – Девід зверху глянув на Марго. – У мене до неї почуття, – і ніби білий парус, не зупиняючись, попрямував мимо.
         Щоб вгамувати роздратованість, він рішив схолонути і через це вийшов надвір.
    Пак стояв осторонь й мимоволі любувався чоловіком, який, запхнувши руки в кармани і погойдуючись наче маятник, дивився в небо. Девід мав не тільки гроші і владу, він також був володарем видатної зовнішності, гарної фігури і вродженого темпераменту. А багаторічна дружба з ним дозволила йому безпомилково й чітко дати визначення його характеру й стану, в якому той перебуває нині: говорить ввічливо, веде себе стримано, хоча всередині твориться чорт знає що! Те Хо знав, що зараз краще не залишати його на самоті, тому тихим ходом підійшов до нього.
       – Шкода, що ти не зміг побачити того, що вдалося підгледити мені, – неприємні відчуття провини вже розвіялися і тепер він міг дивитися товаришу прямо у вічі.
        – Ти про що? – Девід не відволікався, а так само тупився в небо.
     – Навіть не підозрював, що високий каблук аж настільки сильно підкреслює достоїнства жіночої фігури.
       Чоловік, який до цього часу не виявляв жодної зацікавленості до розмови, покосився і подивився на співрозмовника, мов на божевільного.
    – Ікри набувають виразного рельєфу, – Пак продовжував, як ні в чому не бувало. – Силует видовжується, змінюється прогин спини, нахил стегон, – навмисно висловлювався вітіювато. – Жінка в туфлях почувається на стільки бажаною і впевненою у собі, що це мимоволі приковує увагу особин протилежної статі.
     Девід повернувся і, схиляючи голову то в один бік, то в інший, ретельніше почав розглядати товариша.
        – Ти про що? – десь глибоко в душі потроху почав жевріти вогник втраченої надії.
       – А особливо клопоту завдавала розочка на заднику, яка не дозволяла відірвати погляд від гомілки витонченого виду.
        – Те Хо! – в очах запанував відчай. – Що ти намагаєшся сказати?
      Девід вже встиг прийняти дійсність й змиритися з тим, що йому ніколи не судилося поєднатися з Елією.
           – Вона прийняла мої почуття?
          В очікуванні відповіді серце в грудях перестало битися.
      – Цього я не скажу, – насолоджуючись, Пак навмисне відтягував тріумфальну мить. – Просто ділюся враженнями: подаровані тобою туфлі дуже їй личать.
        Девід фізично відчув, як надія, яка до цього часу не двигалася, заворушилася в грудях, мов жива істота. Від довгого сидіння та вже вся заклякла і тепер їй раптом захотілося розправити крила. Грудна клітка – її пута, тож своїми рухами вона зажадала розірвати їх.
        – Але, що в біса сталося? – йому стало тісно і він розстібнув на сорочці ще однин ґудзик.
        Те Хо, вагаючись, мовчав. Він ще напевне не знав, чи варто вплутувати сюди Марго.
     – Я лише став свідком їхньої зустрічі, – заговорив, адже побоявся знову пережити те гнітюче почуття, ніби підло вдарив в спину.
        При цих словах Девід з шумом видихнув.
       – А коли пішов шукати тебе, то повернувшись, побачив її вже у формі, – він прийняв рішення ніколи не приймати сторону Марго.
       – Далі не продовжуй.
     З під довгих густих вій Девід глянув на «брата». З безмежною вдячністю в очах поклав на його плече мускулисту руку і, не сказавши більше жодного слова, повернувся в зал.
      Варто було йому зайти всередину, як чіпкий погляд чоловіка відразу ж вихопив з натовпу дівчину, що стояла осторонь і з безтурботною посмішкою на вустах милувалася парами, які весело кружляли в танцю. Він не поспішав до неї підійти, а зупинившись, залюбувався привабливою зовнішністю й спокійним темпераментом. І чим довше споглядав, тим чіткіше усвідомлював, що в очах багатьох чоловіків його дівчина виглядає красунею.
      Якимсь шостим чуттям Елія збагнула, що за нею наглядають. Аби переконатися у своїй правоті, вона повела по колу очима й наткнулася на погляд, який прив’язував до себе.
        – Пішли, – перетнувши зал по діагоналі, Девід зупинився прямо перед нею.
        – Куди? – в її голосі прозвучав справжній подив.
        – Просто іди за мною, – він намірився повернутися, щоб піти.
        – Але ж за декілька хвилин дванадцята година ночі!
        – От і добре! Значить Новий рік зустрінемо вдвох.
        Девід розвернувся, але, зробивши пару кроків, зупинився.
        – Мені взяти тебе за руку?
        Ця невинна погроза подіяла, ніби холодний душ. Елія зрушила з місця і на віддалі, тримаючи сталу дистанцію, прослідувала за ним.
       Вийшовши надвір, чоловік відійшов подалі від дверного просвіту, з якого линуло яскраве світло, очима пошукав темний клаптик простору і зупинився там, аби уникнути зайвої уваги.
        – Нам потрібно поговорити, – сказав, як тільки кроки за його спиною стишилися.
        – Ти до мурашок мене лякаєш цим «поговорити».
      Не поспішаючи, наче на сповільненій кінострічці, Девід повернувся і, в буквальному сенсі слова, вп’явся дівчині в очі.
       – Елія, – позвав по імені, бо та постійно тупилася в землю. – Будь-ласка подивись на мене, – далі мовив, коли погляди зустрілися. – Ти прийняла мої почуття?
        Дівчина затято мовчала.
       – Не мовчи. Скажи що небуть, – за будь-яку ціну він намірився почути відповідь. – Звідки я знатиму, що з тобою коїться, якщо ти нічого не кажеш?
      – Мені страшно, – зізналась настільки тихо, що чоловік змушений був нахилитися. – Хочеться вже проснутися і прийти до тями.
       – Ти боїшся, що в нас нічого не вийде і цим я мучитиму тебе?
      – Ні, – Елія збагнула, що він не так все сприйняв. – Я не боюся твоїх мук! Я боюся, що взагалі їх не відчую.
       – Ти сумніваєшся в мені, чи й у собі також?
     – Я вже не контролюю ситуацію. Я багато через що пройшла і багато чому навчилася. І тепер я боюся закохатися й забути про те, чого навчило мене життя.
        – Але я не боюся!
        – Тобі не страшно, тому що ти злий на мене, – в його голосі й справді прослизнули нотки гніву.
      – Елія! – на мить йому здавалося, що у нього дійсно скоро урветься терпець. – Зізнайся нарешті, що тебе мучить?
        Збираючись з думками, Елія помовчала, а потім наважилася й мовила те, що насправді страшило.
       – А що ти будеш робити, якщо я попрошу не відпускати мене?
      Девід мовчав. «Це вона так зізналася?» І саме цю паузу дівчина сприйняла як вагання. Ось чому, злякавшись відмови, дзиґою крутнулася й пішла геть. Та варто було їй ступити пару кроків, як сильна рука схопила її зап’ясток й різко смикнула на себе.
      – Я спіймав тебе, – з висоти власного росту чоловік дивився в перелякані очі. – Що тепер станеш робити? Дозволиш утримати? Чи втечеш?
      Наляканими очима дівчина дивилася, то на руку, то в очі чоловіку, який з незворушним видом та з поблажливою посмішкою на вустах продовжував говорити:
       – Так чого ти хочеш? Відпустити? Чи тримати тебе?
       Елія увігнула голову і почала прикривати лице рукою.
    – Боже! Як ти можеш тримати мене, коли навколо настільки багато люду? – вона насправді злякалася, що їх помітять. – Відпусти, поки на нас не звернули увагу!
      – А ти абсолютно права! – одним порухом вільної руки Девід обійняв її, і таким чином дівоче лице повністю сховалося у нього на грудях.
      – Що ти робиш?!
     – Замри! Якщо почнеш смикатися, то нас побачать, – він вертів головою, шукаючи потрібний йому напрямок. – І це станеться лише завдяки твоїм старанням.
       Як тільки чоловік угледів вузький провулок, так відразу потягнув дівчину за собою.
       – Не піднімеш голови, нас не впізнають.
      – Але ж я нічого не бачу! – Елія ворушилася й таким чином все глибше й глибше «заривалася» в чоловічі груди. – Куди ми йдемо?
       – Мовчи, – Девід обійняв їй голову й міцніше притиснув до себе. – Просто іди за мною.
       І лише перетнувши плац, він її відпустив. Злість дозволила дівчині відштовхнути чоловіка, як тільки його руки послабили хватку.
      – Що ти собі дозволяєш!? – швидкими рухами Елія почала приводити себе в порядок. – А якби нас помітили?
    – Я так не можу, – Девід знову схопив її за руку і потягнув за собою. – Пішли. Нам потрібно поговорити на одинці і щоб ні хто не заважав.
       В Елію ніби біс вселився.
     – Я не піду з тобою! – висмикнула руку і аж застогнала від болю. – Куди ти мене тягнеш? – покосилася на чоловіка, потираючи зап’ясток.
      Усвідомлюючи, що ненавмисно причинив біль, Девід підійшов і, ніби вибачаючись, поклав руки на плечі дівчині.
       – Давай підемо в оазис.
       Дві пари повік швидко злетіли вгору.
     – Там ніхто нас не потривожить, – він зверху дивився вниз, вперто не бажаючи здаватися. – Хочеться не боятися, що не вистачить часу сказати про те, що накопилося всередині.
     Елія визнавала, що в його словах присутня залізна логіка. Вона й сама не проти усамітнитися і поговорити з ним. Їхні розмови завжди сумбурні, поспішні. Постійно приходиться хвилюватися, що їх помітять. Тай стикаються вони загалом у недоречний час, тому й прийшлося прийняти рішення: їм і справді бажано б заховатися. Але в такому вигляді дорога їм туди заказана.
        – Нам треба переодягнутися. Тай не завадить одягтися по тепліше. На дворі доволі похолодало.
        – Що? – очікуючи на категоричну відмову, чоловік не відразу сприйняв суть відповіді.
      – Твою білосніжну сорочку, навіть з космосу видно. Та й мені, – погляд опустила донизу й зверху глянула на себе. – Бажано змінити форму. Пустеля – не приміщення, аби напівроздягненим хизуватися перед нею нарядами.
        Девід її не відпускав. Його наполегливо не покидала думка, ніби дівчина шукає вихід.
      – Я не обманюю тебе, – їй з легкістю вдалося прочитати весь хід думок. – Нам і справді краще розібратися у всьому. А там і дійсно ніхто не перешкодить.
         Аж тільки тепер чоловік опустив руки.
       Адміністративні будівлі, що стояли по колу один біля одного, утворювали центральну площу. А от бунгало, де проживають військові, всілякі господарські будиночки, що заповнені військовим начинням,  тулилися за ними у другий ряд. Тож, аби передягтися, їм не доведеться далеко йти. А це значить, що  на переодягання не витратиться багато часу. Домовившись про зустріч через пів години, обоє намірилися розійтися, але раптові викрики та дзвін бокалів, що здаля доносилися з відкритих дверей, обох пришпилили на місці.
       – Елія, – Девід зробив один крок й огорнув тонкий стан руками. – З Новим роком тебе, – прошепотів вже на вухо, прихиливши голову.
       – І тебе, – у відповідь вона теж шептала.
       – Перше наше свято, яке ми святкуємо разом, – і на її маківку він зручно вмостив свою бороду.
       Це був той єдиний і рідкісний момент, який ніби офіційно, дозволяв їм стояти в обіймах один одного.
      У задимленому сяйві ліхтаря важко було розгледіти тьмяну фігуру, яка причаївшись біля стіни, потай споглядала пару на фоні зоряного нічного неба. Погляд Стівена здебільшого притягувала до себе лише невисока постать дівчини. Поки чорна тінь її обіймала, жовна випиналися на його міцно стиснутих щелепах. А від безсилля кулаки настільки сильно зжалися, що нігті боляче вп’ялися в плоть! Він стояв і нічого не міг вдіяти. І лише тоді, коли двоє розділилися й розійшлися в різні сторони, чоловік зміг заспокоїтися. Сьогодні небезпека пройшла мимо! Цього разу Елія не спокусилася й не піддалася чарам Девіда. А от іншого такого випадку їй не представиться. Стівен вже про це потурбується! Тож, повернувшись, він спокійно зайшов у зал. І йому недолугому не втямки, що ці двоє, навіть раніше наміченого часу, знову зустрілися.