Місто Алеппо

           Казковість, емоційне піднесення, надзвичайний і таємничий настрій, що викликала вчорашня ніч, зі сходом сонця розвіялися. Пробираючись вглиб вщент зруйнованого міста, Елія вражалася. Вчора, місце між ангаром і колючим дротом, під схроном темного пологу здавалося їй казковим палацом серед зачарованого лісу. Навіть пустеля навколо військової бази не виглядала мертвою пусткою, а несподівано перетворилася на поляну покриту ажурним мереживом із срібного шовку. А сьогодні, коли сонце встало, казкова мальовничість безслідно зникла. Тепер навкруги її оточували лише напівзруйновані будинки, обдерті стіни, обвалені балкони квартир, віконні рами, що скрізь валяються на землі, а подекуди ще висять на скрипучих петлях, пил, бруд, армовані стержні, бетонні глиби й напівзігнутий чоловік, який на руках ніс бездиханне тіло неживого немовляти. Все це поєдналося в страшну картину, що зображала жахливий кінець світу. Місто Алеппо знову бомбили. Нічний авіаудар з використанням касетних і бочкових бомб, атака з застосуванням хімічної зброї, бомбардування лікарень, шкіл, дитячих садочків та об’єктів цивільної інфраструктури дівочий розум відніс до злочинів проти людяності. Все те, що предстало перед її очима, так вражало, що Елія фізично нічого вже не відчувала. Суцільний хаос, який панував навколо і від якого безперервно гуло в голові, накрив свідомість настільки товстим шаром, що вона навіть не почула окрик власного імені.
         – Елія! – обличчя Девіда похмурніло.
        Жодним чином він не сподівався побачити дівчину тут, але йому відразу вдалося вихопити знайомі обриси фігури, яка спотикаючись та озираючись по сторонам, мов заблукале кошеня, вузьким провулком наближалася до нього з протилежної сторони. Узріти її не завадив, ні повний безлад, ні місцеві жителі, що без угаву металися перед його очима, ні дикий крик матері, яка розіп’ялася поряд над мертвим тілом свого сина.
       – Вона не почує тебе, – сильний порив вітру безцеремонно відніс слова, сказані Паком.
      – Її треба забрати звідти, – ступивши крок, нога несподівано провалилася й військовий приземлився на одне коліно.
      – А що вона робить тут?
      – Стівен!!! «Чорт би тебе забрав!» Як же невчасно ти надав їй свій дозвіл! – не втрачаючи дівчину з поля свого зору, Девід постійно тримав погляд догори.
    Саме з цього ракурсу, чоловіку, що стояв на одному коліні, стало помітно те, чого до нині не помічалося: будинок, із напівзруйнованою квартирою на п’ятому поверсі, стояв саме у тому місці, де зараз проходила Елія. Вона так само безпомічно зирила по сторонах і не помічала, що фасадна стіна, єдина яка вціліла після вибуху, ніби розкритий парус, погойдується в такт сильним поривам вітру. Якщо цегляна кладка не втримається на своєму місці й гуне донизу, то нікому не вдасться врятуватися під нею через силу її удару з такої висоти.
       – Елія!!! – як навіжений, Девід зірвався з місця й ринувся вперед.
      Пак навіть не усвідомив, що сталося. А коли збагнув, то не кинувся зупиняти товариша, а як статуя, закляк на своєму місці. Від усвідомлення того, що зараз скоїться, його пройняв шок і через це ноги ніби паралізувало. Вітер теж помітив чоловіка внизу, той саме намагався спасти жертву, яку він націлився вбити, тож не став вагатися, а набрав побільше сили й з розгону увігнався в стіну. У відповідь та похилилася й суцільним полотном полетіла донизу.
        – Елія!!!
      Але вона не чула. Одинока, тендітна постать абсолютно випадково обернулася тільки в ту мить, коли чорна тінь шулікою метнулася до неї й грубо відштовхнула в бік. Дівчина навіть нічого не встигла усвідомити, лише відчула, що боляче вдарилася спиною. Вона ще не оговталася, як нова напасть: якась невідома сила накрила її, а потім пролунав вибух, який хвилею руйнівної сили, пройняв все її тіло. Стало важко дихати. Легені відмовлялися відкриватися через тягар, що тиснув на груди. А якщо їм і вдавалося вдихнути, то відразу ж хотілося кашляти, адже повітря повністю перемішалося з пилом. Ховаючи обличчя, Елія притиснулася до того, що недвижимо стояло перед нею. Про те, щоб відкрити очі й подивитися, куди прийшлося вткнути носа, навіть не йшлося. Страх повністю паралізував волю і через це дівча подалося вперед, шукаючи захисток за «щитом» від невідомої їй небезпеки.
        Не зважаючи на пронизуючий різкий біль в ногах, Девід уловив ледь помітний порух й відчув як Елія прихилилася до нього. Здавалося б, що зараз не до сентиментів, але від цього йому стало настільки хороше, що тепло жаром обдало усі груди. Нарешті, хай і несвідомо, але дівчина, про яку він не переставав мріяти, беззастережно довірилася йому. Захотілося опустити руки, обійняти й міцно притулити до себе, особливо зараз, коли вона сама горнулася до нього. От тільки він не міг цього зробити. Його руки займалися тим, що впиралися в стіну й цим самим оберігали тіло від надмірного тиску, яке, рятуючись, зачаїлося між ними.
      Прислухаючись до себе, Елія збагнула, що їй, принаймні зараз, ніщо не загрожує. Тож вона поворушилася. Але раптом відчула, що обидві ноги міцно затиснуті зі всіх сторін. Аби звільнитися, так само не відкриваючи очей, дівчина руками вперлася в «стіну» перед собою. Досвідчені долоні снайпера й фахівця зі зброї вмить впізнали амуніцію військового. І тільки тут її очі відкрилися, а голова помалу піднялася вгору.
         Два погляди зустрілися, дві пари очей невідривно дивилися один на одного.
        – Ти ненормальна? – тепер, коли він бачив, що їй ніщо вже не загрожує, на зовні вилізла злість. – Як можна настільки бездумно втратити пильність? Я гадав, ти кваліфікований спеціаліст.
      Елія нічого не відповідала, вона лише безпомічно зирила по сторонах. Їй хотілося збагнути, що врешті решт сталося, і чого саме Девід знову опинився поряд? Остільки від усього навколишнього світу вона була відгороджена широкими грудьми, то її тендітна фігура, не зважаючи на масивний бронежилет, елегантно вигнулася і голова пірнула попід руками назовні. Густий стовп пилу не завадив аби її чіпкий погляд швидко оцінив ситуацію. Від того, що прийшлося побачити, неприємно колупнуло в грудях. Також стало відомо, через що дві пари ніг стали недвижимими: висота падіння не дозволила цегляній кладці повністю розсипатися на дрібні шматки. Уцілів єдиний масивний уламок, який одним гострим краєм уперся Девіду в ноги. Він мертвою хваткою вчепився у них й тиснув до стіни під якою вони вдвох стояли. Елії більше пощастило. Остільки ікри чоловіка набагато товщі за її, то вона не відчувала на них сильного тиску.
      – У тебе кров!!! – очі узріли червоні плями, які помалу, але дуже впевнено розповзалися по камуфльованих штанях. – Ти в порядку? – у зворотному напрямку вона повернулася назад, але поспішаючи, ненавмисно штовхнула Девіда.
         Аби втримати себе й встояти на одному місці йому прийшлося напрягти ноги.
         – Не ворушися! – різкий біль настільки сильно різонув по литках, що у нього збилося дихання.
         Елія зблідла, адже усвідомила, що саме вона стала джерелом його нестерпного болю.
       – Не хвилюйся, – він нутром відчув її звинувачення. – Просто постій так, – і, аби вона заспокоїлася, прихилив до неї голову.
      Але Елія хвилювалася. Про краш-синдром їй неодноразово доводилося чути на лекціях по наданню першої медичної допомоги, та й Стівен, особисто для неї, неодноразово наголошував про клінічні симптоми, що розвиваються внаслідок тривалого стиснення. Тож зараз вона сконцентрувалася й з усіх сил намагалася знайти спосіб, який допоміг би обом негайно отримати допомогу. На власні очі їй вдалося побачити травму, спричиненою прямою роздавлюючою силою. Якщо вони й надалі так стоятимуть, то компресійна сила перешкодить венозному відтоку, а це призведе до накопичення токсинів в тканинах ніг Девіда.
        – Що тепер робити? – Елія підняла погляд догори.
        – Не бійся.
       – У мене є ти, чого мені боятися? – випалила, навіть не усвідомлюючи, настільки важливо можуть прозвучати ці слова для Девіда.
        – Спасибі.
        – За що ти дякуєш?! – дівчина була настільки приголомшена, що безпомічно лупала очима.
        – Саме за ці слова.
      І поки вона згрібала докупи думки, чоловік трохи подався наперед й очима вп’явся в спокусливі губи. Елія не ворушилася, пам’ятаючи, як щойно його відпихнула, безпомічно стояла й боялася поворушитися. Девід тріумфував! Несподівано він отримав повну владу, бо дівчина жодним чином не намагалася відсторонитися. Зараз йому стало настільки хороше, що все навкруги зникло. Та й не існувало ще причин, які б змушували хвилюватися про їх безпеку, адже Пак десь знаходився поряд, тож допомога не змусить на себе довго чекати.
       – З вами все в порядку? – як тільки пил більш-менш розвіявся Те Хо виріс за їхніми спинами.
      – Сьогодні ти щось аж занадто довго.
       – Не мав наміру заважати твоєму побаченню.
      Крадучись, Елія виглянула з під руки й побачила військового з розкосими очима. Він саме зібрався нахилитися аби разом з двома співслужбовцями відхилити плиту з цегляної кладки. Як тільки ноги Девіда звільнилися, ним гойднуло. Чисто механічно, не усвідомлюючи власних дій, вона схопилася чоловіка за талію і в туж мить на допомогу прийшли ще й руки азіата.
       – З вами все гаразд? – Те Хо звернувся до дівчини й різким порухом закинув руку товариша собі за спину.
       – Ти зараз на чиїй стороні? – Девід відчув неприємний укол ревності.
       – А що таке? – невдоволення, що прозвучало в голосі, розвеселило Пака.
     Не один десяток літ їм знадобилося, аби навчитися уловлювати найменші вібрації настрою один одного.
       – Як твої ноги? – знизу догори Девід обдивився Елію. – Ти зможеш сама піти?
       – Я в порядку, – і на доказ сказаному, енергійно поворушила ногами.
      І тільки після того, як обоє пересвідчилися, що з дівчиною все гаразд, двоє друзів відступили вбік. Спираючись на міцну спину товариша, Девід відійшов і опустився на валун, який доречно розташувався поряд. Як тільки він всівся, то відразу нахилився і різкими рухами швидко розшнурував берци. Те Хо теж не байдикував, дістав з аптечки бинт, дезінфікуючий засіб й присів навшпиньки, аби краще роздивитися поранення.
       – Я гадав, ти професіонал, – за байдужим тоном він ховав страх, що пройняв його в мить, коли стіна гунула до низу. – А ти, як дівчисько, раниш собі ноги, – побачивши, що рани не серйозні, він повністю заспокоївся.
       На відміну від нього Елія не заспокоювалася. Почуття, які несподівано виникли, настільки сильно приголомшили, що дівчина стояла й не могла поворушитися. Вперше в житті вона за когось злякалася, тож тепер тупилася перед собою й силилася усвідомити, звідки у неї в роті з’явився гіркий присмак, такий ніби їй щойно довелося з’їсти екзотичний фрукт, якого до нині не їла. На вигляд той мав би бути смачним, але насправді вона не знала, який насправді в нього смак, адже вперше його скоштувала. «Так ось, що відчувається, коли хвилюєшся за когось!?» Ці почуття бентежили. Чого їй непокоїтися за чоловіка, про існування якого вона не так давно навіть не знала? От тільки гіркота в роті красномовно свідчила, що тепер і в неї з’явилася людина, доля якої їй не байдужа.
       Девід підняв погляд і пошукав Елію. Його очі узріли сльози, що крупними краплями стікали донизу по її щоках. Як і не сидів, зірвався з місця й впритул підступив до дівчини.
         – Що з тобою? – машинально почав обмацувати їй плечі і руки. – Ти поранилася?
     – Ні! – вона мотала головою й не зводила з нього очей, до країв наповнених сльозами. – Я злякалася за тебе.
        Від почутого серце в грудях пропустило удар, а на губах промайнула коротка посмішка.
         – Я в порядку, – обійняв дівчину й притулив до себе. – Не плач.
         Тільки зараз її свідомості змалювала весь масштаб трагедії, яка сталася б, аби Девід її не спас.
         – Девід…
         – Не кажи нічого.
       – Я завинила тобі життя, – від того, що він її обнімав, їй прийшлось зізнатися, дивлячись йому в груди.
       Останні слова спричинили в голові вибух і різко стало все на свої місця. Несподівано прийшло чітке уявлення того, як вирішити складні питання, що постануть перед ним по приземленню в Штатах. Девід мертвою хваткою вчепився за цю можливість й тепер гадав, як втілити в життя щойно видуманий план.
        – Надіюся, ти ніколи не відмовишся від власних слів, – і він ще міцніше пригорнув дівчину до себе.