Діана

       Весь наступний день, у напівзігнутому стані, Елія помалу кружляла по палаті. Її погляд, в очікуванні Девіда, постійно скошувався на двері. Але день до вечора збіг, а їй так і не судилося його дочекатися. Мов підбита птаха, охоплена гнітючими думками, вона сиділа на ліжку і не помічала, що за нею таємно стежать.
        – Можливо я можу вам чимось допомогти? – Стівен тихо наблизився і зі спини підгледів напрямок погляду білявки, яка стояла біля привідкритих дверей у палату, заглядаючи в щілину.
       Від несподіванки Марго різко обернулася. На її милому обличчі лише не коротку мить промайнуло збентеження. Їй легко вдалося згадати чоловіка, що зненацька з’явився у коридорі. Тож, не знічуючись, спокійно промовила:
     – Здається ми незнайомі, – для вітального рукостискання вона подала кисть з витонченими довгими пальцями. – Я, Марго Вілсон.
       Стівену не потрібне було це знайомство, він відразу збагнув хто перед ним стоїть, але, офіційно представившись, відповів на привітання.
        – Я прийшла дізнатися, як почувається хвора?
    Красива, струнка і впевнена в собі молода жінка навіть не намагалася приховати брехні. Їй абсолютно байдуже настільки погано себе та почуває! Вона прийшла подивитися на суперницю й оцінити «поле свого бою». Стівена вона також не боялася. По кинутому на нього побіжному погляду, ще тоді, коли він намагався підняти дівчину на руки, здогадалася про його істинні почуття до неї. Адже їй, так само як і йому, кожного дня доводиться смакувати гіркий присмак невзаємної любові. Тому для себе вона рішила, що скоріше за все цей чоловік стане союзником, аніж заклятим ворогом.
       – Гадаю, що сьогодні їй набагато краще! – відповіла на власне запитання й мило посміхнулася.
       – Так, – Стівен відчув, що ступив щойно на тонкий край «льоду». – Можете до неї зайти.
    – Ні, дякую, – Марго демонстративно глянула на часи, що позолотою виблискували на тонкому зап’ястку. – Іншого разу. 
         Їй вдалося роздивитися суперницю, тож зустрічатися з нею терер не було вже жодного сенсу.
       – Мені вже час іти, – і, подарувавши чоловіку в білому халаті чаруючу посмішку, солодко мовила: – А от з вами, лікарю Сміт, я рада познайомитися! – ледь помітно кивнула головою, повернулася і пішла.
       «Ну, от і все!» Не без захоплення Стівен дивився в слід постаті, яка віддалялася від нього, відверто демонструючи бездоганні форми жіночого тіла. «Гра розпочалася! Тепер вже всі діючі герої драми «вийшли на сцену!» Не поспішаючи, він теж повернувся й зайшов у свій кабінет.
      А от Марго, на відміну від нього, дуже поспішала. Вона швидко покинула стіни лікарні, легкою ходою збігла по східцях донизу й зникла за рогом сусідньої будівлі. Саме через це, жодний із них не побачив військового, що через пару хвилин появився в коридорі і широким кроком підійшов до палати, біля котрої вони щойно стояли.
     Намагаючись не шуміти, Девід тихо відчинив двері в палату й спинився в порозі. Зі свого місця чоловік несвідомо залюбувався дівчиною, яка в лікарняній одежі та зі скуйовдженим волоссям виглядала напрочуд кумедною і в той же час надзвичайно мило. «Чорт! Елія, ну чого я за тобою скучаю?» Готуючись зробити крок вперед, він перем’явся з ноги на ногу. «Дозволь бачитися з тобою тоді, коли цього хочеться». З такими думками переступив поріг, цим самим видавши свою присутність.
       Елія глянула на Девіда чистими очима. В них йому вдалося розгледіти утіху та вдячність за те, що прийшов. В першу хвилину зустрічі вони ні про що не могли думати, мовчки споглядали один одного, насолоджуючись довгожданою зустріччю. Чоловік милувався привабливістю жінки, а вона, в свою чергу, роздивлялася його стрункий стан та широкі груди. «Який же він зараз красивий!» Її бліді щоки спалахнули рум’янцем, а в очах промайнула насторожена дівоча полохливість.
     – З тобою все гаразд? – заговорила першою аби приховати збентеження, яке повністю видавав тремтливий голос.
     Девід не відповідав. Підкотив вже знайомий стілець до ліжка, сів на нього й пильно глянув у вічі. Мовчання тривало недовго.
      – Ти хвилювалася за мене?
      Підсвідомо Елія здогадувалася, що принаймні повинна розсердитися за те, що змусив її чекати. Але так сталося б тоді, коли б вони зустрічалися і знаходилися в країні, де не вбивають. Та зараз вони в Сирії, майже в аду, тож не дивно, що проти власної волі вона хвилювалася.
      – Ти довго не приходив.
     Зазвичай між співслужбовцями, що не задіяні на спільному бойовому завданні, не заведено обговорювати місію, в якій вони не приймають участі, та попри всі ці нерушимі правила Елія шукала можливість спитати про обставини, які його затримали. Весь цей хід думок чоловік прочитав по виразу обличчя дівчини, тому заговорив, щоб відволікти її від потаємних мислей.
       – Я шукав тобі дарунок.
       – Що? – перепитала, бо злякалася, що їй почулося.
       – Дарунок! – і із-за спини він дістав невеликий згорток.
       – Що це? – вона й справді забула про те, що тривожило щойно.
       – Візьми, – Девід вперто продовжував тримати його перед собою.
    Більше Елія не зволікала, простягла руки й обережно прийняла пакунок. Ніяковіючи, її губи посміхнулися, а пальці почали розгортати папір. Як тільки їй вдалося зняти обгортку, перед нею з’явився предмет циліндричної форми, затягнутий в різнобарвний футляр з цупкої матерії. Здогад в голові промелькнув зі швидкістю блискавки на грозовому небі. «Парасолька!!!» Не поспішаючи, вона зняла чохол, повертіла нею в руках і натиснула на кнопку, розташовану на металевій палиці. Очікувано, майже в ту ж мить, обтягнутий матерією складний каркас у формі півкулі розкрився зі специфічним шумом. Ця річ мала б захищати її від дощу на протязі всіх прожитих років, але саме цього предмету ніколи не знаходилося поряд. Спочатку Елія не могла дозволити собі купити його, а потім, коли почала заробляти гроші, згадувала про нього лише тоді, коли над головою зненацька починалася злива. Не скінченну кількість разів їй приходилося прикривати себе руками чи поліетиленовим кульком, ховаючись від косих струменів дощу. І ось, в країні, де на рік випадає менше 250 мм атмосферних опадів, а в Нью-Йорку (для порівняння) їх кількість перевищує понад 1100 мм, вона отримала довгоочікуваний зонт.
        – Що сталося? – від несподіваних сліз Девід розгубився й не знав що вдіяти.
       Він же так хотів зробити все правильно! Пам’ятаючи її слова, навмисно, після завершення бойового завдання, заскочив на місцевий ринок і обходив його увесь у пошуках найдешевшого товару. «Що знову не так?»
       – Нічого.
     Цей кумедний, а головне абсолютно недоречний в пустелі предмет, справив на неї незгладиме враження. Їй настільки стало приємно, що вона не справилася з почуттями, і через це заплакала.
      – Знаєш же, як чоловіки сходять з розуму від того, коли жінки говорять: все гаразд, а насправді бачать, що дещо сталося!
        – Тоді навіщо питаєш?
        – Щоб виправити.
        Крізь сльози Елія посміхалася.
        – Він дешевий! – почав виправдовувати свої щирі наміри. – Знову не вгадав?
        – Ні, – і вона перевела на нього погляд. – Просто я щаслива!
      На мить Девіду здалося, що в його грудях не серце, а метушлива птаха, яка заворушилася щоб розправити крила.
        – Елія, – він подивився на неї бездонними очима. – Що між нами?
       У відповідь на відверте питання дівчина знітилася, втягла голову в плечі і стала схожою на малого горобця, який наїжачився й самітно сидить на проводах в негожу погоду. Їй немає чого відповісти. Вона заплуталася і не може розібратися в собі. До сьогодні перед нею стояв чітко складений план: заробити гроші, придбати власне житло, здобути професію й влаштуватися на роботу в престижну компанію. І стосунки в задумах на найближче майбутнє жодним чином не вміщалися, тим паче, що перший досвід любовних відносин рухнув ще на початку їх зародження. На протязі шести років її життя текло спокійною рікою, і здавалося, що вже ніщо не зможе скаламутити його тихі води. Ще трішки і вона повернеться в Штати й здійснить замислене. Але випадкова зустріч з Девідом підірвала її непохитні устої. Спочатку цей чоловік дуже сильно дратував, потім довелося змирилася з його присутністю, а згодом прийшло усвідомлення того, що поряд з ним безпечно і про нього приємно думати. А ось тепер йому навіть вдалося зробити приємність, від якої захотілося плакати. Стільки всього звалилося на неї, що у ній від непомірного навантаження, ніби щось зломилося. Та й події розвиваються занадто швидко! Навіть для неї все це виглядало неправдоподібно й підозріло, мовби у дешевому кіно. Тепер вона ні в чому не могла бути певною. Але єдине, що знала тепер, так це те, що у грудях скажено колотиться серце, коли очі дивляться на зонтик у тремтячих руках.
      Елія почервоніла. Аби приховати раптову збентеженість і надати собі трохи більше часу на роздуми для надання відповіді, вона потягнулася до склянки з водою, що стояла на тумбочці біля узголів’я. Її рухи були досить незграбними, тому стакан вислизнув і вода плюхнула Девіду на груди.
     – Вибач! – щоб спасти становище, рукою почала стріпувати воду, та це нажаль не допомагало. Тож, аби врятувати форму від остаточного намокання, пальцями затиснула край рукава лікарняної піжами, зігнула руку в лікті й бавовняною тканиною промокнула воду. – Ти в порядку?
       Девід не відривав від дійства очей.
       – Як я можу бути в порядку, коли ти настільки поряд?
       Зігнута рука завмерла в повітрі, а пара повік злякано злетіла вгору.
        – Я не мала наміру зіпсувати форму.
      – Перестань! Не переймайся. Через місяць я повертаюся в Штати, тож скоро взагалі перестану її носити, – він продовжував говорити напрочуд байдужим тоном.
       – Так швидко? – Елія відчула, що в середині стає пусто.
       – Я теж вважаю, що аж занадто скоро. І що головне – дуже не вчасно.
       І на це відверте зізнання Елія теж не знала, що відповісти.
       – Скажи що небудь. Ти навіть не уявляєш настільки важко мені говорити, коли ти ось так мовчиш.
       – Девід, – Елія і справді рішила заговорити. – Ти хороша людина, – і ось тут вона запнулася, бо не наважувалася зізнатися, що й сама не хотіла розлуки. – Я певна, невдовзі ти зможеш стати щасливим, – сказала те, чого насправді не збиралася говорити.
      Чоловік, який до цього спокійно сидів на стільці, різко звівся і з висоти власного росту глянув на предмет свого обожнювання.
       – Ти бачиш моє майбутнє?
       Образа, нанесена її словами, засяяла в очах яскравими зорями. Вони, ніби цунамі, зруйнували всі його мрії. Спочатку ця дівчина розбурхала в ньому лише хтивість. В ту першу зустріч, під схроном темної ночі його зголодніла плоть дійсно зажадала він неї тільки тілесної насолоди. Та згодом проснулися інші почуття, які проросли всередині і довгим корінням наскрізь пронизали душу. І що тепер? Останній натяк розпочати відносини провалився. Більше він не знав що вдіяти. Та й змушувати її кохати його у нього не було жодного права! Тож, опустивши ниць голову, він втомлено присів на край постелі.
       Вперше Елія подивилася на всю цю ситуацію з протилежного боку. Принаймні щойно вона вела себе безглуздо. Але, що вона вже могла вдіяти!? Якщо сама його відштовхнула.
      – Зі сторони подивитися, то ми ніби пара, у якої щойно виник конфлікт, – щоб розрядить обстановку, їй захотілося змінити настрій розмови.
       – Ми можем прикинутися парою, – очі Девіда і справді оживилися, вони ніби отримали нове життя.
       – Я не хочу прикидатися. Більше я не наступлю на ті самі граблі.
     – Що ти маєш на увазі? – чоловіча постать не всиділа й мимоволі подалася вперед. – Раніше ти зустрічалася з кимось?
          – Звичайно!
          – Ти не збираєшся ховати від мене свої думки? Твоя чесність позбавляє мене дару мовлення!
          – А що з приводу тебе?
          – А що зі мною не так? – чоловік на ліжку різко випрямився.
          – Ти пам’ятаєш своє перше кохання?
       Ні, це з нею явно щось не так, вона ж не збиралася копирсатися у його минулому.
         – Так!
       Це просте зізнання, ніби гачок з наживкою: сама закинула, й сама ж проковтнула.
          – І хто вона? – жіноче суперництво над здоровим глуздом взяло верх.
          – Ти моє перше кохання!
         Від почуття повного розчарування Елія втомлено відкинулася назад і сперлася на високу подушку.
          –Т-с-с!!! Знову обманюєш!
          Але Девід не жартував.
     – Перше кохання, – мовив майже тихо. – Не обов’язково жінка, яку покохав першою. Коли закохуєшся в когось, це завжди по новому і ніби вперше. – Намагаючись підкреслити свою максимальну чесність, він говорив, не дозволяючи собі відвернути погляд. – Кохання набуває різної форми кожного разу, коли з’являються почуття. І саме в цьому сенсі ти, якби прийняла мої почуття, стала б моїм першим коханням!
      Ці слова спричинили неконтрольований викид адреналіну в кров. Серцебиття дівочого організму посилилося, кровоносні судини звузилися, тиск підвищився від чого щоки порожевіли, а гладка мускулатура бронхів розслабилася, що й спричинило прискорене дихання.
       – В-а-у!!! А ти дуже небезпечна людина! – а про себе тихенько відмітила, що поряд з ним варто не втрачати пильність.
       – Схоже ти мені не віриш.
    – Не в тому річ, – дівочі очі випромінювали відверту лукавість. – Твої слова можуть змусити закохатися в тебе.
       – Вони і справді тебе схвилювали?
       – Звичайно!!!
       – Тоді я почну говорити їх, як найчастіше.
       – Перестань! – Елія потішалася, їй і справді приносила задоволення невимушена розмова.
       – Чому? Тепер мені захотілося казати їх частіше, – Девіду передався її грайливий настрій.
       – Боже, ну що ти за людина?! – й вона незграбно відмахнулась від його слів рукою.
       – Що дивний? – брови знайомо вигнулися і, як зазвичай, помалу полізли вгору. – Не більше чим ти.
       – Я сама звичайна! – промовила хвалькуватим тоном.
       – Всі дивні люди гадають, що вони звичайні.
      – Саме через це я тобі не подобаюся? – в неї, ніби бісик вселився, їй настільки стало хороше, що вона не переставала дразнити його.
       – Ні!
       Девід подався наперед й легенько тріснув її по лобі.
      – Дурненька! Саме через це ти мені і подобаєшся.
     І напруга між ними остаточно зникла. Дві особини протилежної статі, наче давні друзі, посміхаючись, безтурботно споглядали один одного і їх зовсім не бентежило, що за ними підглядають. Зі шприцами в емальованому лотку Діана стояла в порозі і, як заворожена, любувалася дивною парою. Вона не ворушилася, адже боялася, що своєю небажаною присутністю зруйнує крихку ідилію, яка зараз панує у цій лікарняній палаті.
         І хоча Елія обличчям сиділа до дверей, Девід перший спиною відчув сторонній погляд.
     – Час вечірніх уколів, – дівчина в медичному халаті зробила крок вперед, як тільки військовий обернувся до неї.
        – Мені вже час іти? – це питання він адресував Елії.
         – Так.
        – Але я не хочу, – гарне, пропорційно складене обличчя стало по дитячому засмученим.
       Елія подалася наперед і прошепотіла так, аби тільки він зміг її розчути:
        – Діана не терпить, коли порушуються правила.
    – Тоді мені й справді краще піти, – і про всяк випадок він покосився на медичну сестру, яка готувалася до введення ін’єкції. – Здається, що зараз я і справді тут лишній.
        – Девід, – Елія продовжувала шепотіти.
        – Що? – повторив її ж тоном.
        – Дякую тобі за подарунок, – вона підняла зонтик й, граючись, повертіла ним у руках.
       На мить Девіду примарилося, що його серце випало з грудей, лишивши пустоту всередині. Не варто долі обрушувати на людину настільки багато щастя водночас. Він дужий, молодий чоловік, а навіть йому неймовірно важко вдалося справитися з потужним навантаженням на організм. Купуючи зонтик, він навіть не замислювався, чи сподобається він комусь, головне для нього стало те, аби знайти дешевший. І воно того виявилося вартим, адже подяка із вуст Елії прозвучала аж занадто зворушливо.
         – Можна мені ще прийти? – це все, що спромігся він відповісти.
         – Я не знаю чи дозволені тут щоденні відвідування.
         – Сер!!!
       Девід обернувся. Дівчина з милими рисами обличчям мала доволі страхітливий вид через шприц, який тримала в крихітних руках. Лише його вигляд уже викликав у ньому внутрішнє тремтіння. Тому, не зволікаючи, він відступив на крок назад й виструнчився, ніби перед високопоставленим начальство.
        – Мені необхідно зробити укол, – не зупиняючись, Діана впевнено наближалася. – Гадаю на сьогодні час відвідування для вас закінчився. А от завтра, – вона багатозначно глянула на військового. – Ви можете знову прийти. У нас не заборонені провідування колег.
            Діана чула частину розмови, тому захотіла допомогти.
           – Гаразд, тоді побачимося завтра.
     Статний, широкий в плечах чоловік єдиним кивком голови попрощався, одарив присутніх невимушеною посмішкою й поспішив залишити палату, лишаючи позаду двох дівчат з виразом подиву й нерозуміння, які стали свідками його зрадницької втечі. Зустрівшись поглядами, обидві дівчини розсміялися. Не зважаючи на рису характеру, що поєднує у собі хоробрість, рішучість й витримку, чоловіки загалом піддаються не контрольованій паніці, як тільки бачать ін’єкційну голку. І своєю втечею Девід красномовно це продемонстрував. А через його втечу, від різкого посміху м’язи живота скоротилися й Елія інстинктивно зойкнула, схопившись за правий бік. Оберігаючи біль, вона обережно опустилася на постіль і лягла так, аби Діані зручніше було зробити укол.
        – Він тобі подобається? – покінчивши з болісною процедурою, Діана скосила очі на зонтик, що лежав поряд з подушкою.
        – Як він може подобатися? Ми ж тільки недавно познайомилися! – не впіймавши суті сказаного, Елія добродушно мовила те, що насправді плуталося в голові. – Просто поряд з ним надійно.
       – Взагалі то я питала про зонтик! – на пухлих щічках сестрички заграла грайлива ямочка, адже вимовлені слова повністю підтвердили здогад, ким же насправді зайняті думки дівчини.
     Елія різко глянула через плече й зустрілася з бісиками в очах Діани. Та навіть не намагалася сховати, що прочитала потаємні мислі. Тому, у відповідь на побачене, два жаркі рум’янці запашіли на щоках зніченої дівчини.
       – Можна мені на нього подивитися? – зглянувшись, Діана рішила не акцентувати увагу на тому, що сталося щойно.
      – Звичайно можна! – і вдячною посмішкою Елія подякувала за розуміння. – Я теж його ще не до кінця роздивилася.
       Не зволікаючи, рука, затягнута в білу бавовняну тканину, потягнулася, дістала зонтик й повертіла ним на всі боки, аби рівномірно розподілилися складочки. Палець теж не змушував довго чекати, натиснув на кнопку, розміщену на металевому стержені, й каркас із шумом розкрився. Дві пари очей не без подиву тупилися на пістрявий купол.
       – Чому саме такий? – Діані чогось здадалося, що Елія знає відповідь.
       – Не знаю, – натомість та так само вражалася.
       Аби до кінця переконатися, що це не ілюзія зору, Діана Вільямс відійшла до дверей, важно поклала на землю зонтик й помалу повернулася до ліжка. Тепер дівчата бачили перед собою не просто обтягнутий матерією складаний каркас у формі півкулі, їхні зорові імпульси впорядкували хід, надіслали інформацію до кори головного мозку і, після обробки нею даних, їхні погляди дивилися вже на стиглий кавун, від якого відрізали одну скибку. Невиправдано яскраві елементи трикутного візерунку відверто демонстрували глядачам чорні зернятка червоної серцевини. Таким чином купол парасольки нагадував соковитий плід, якщо на нього дивитися зверху.
       – Такого дива я ще не бачила! – без жодного натяку на жарт Діана оголосила вирок. – Гадаю, ти стала єдиним володарем аж настільки екстравагантного виробу!
     Та Елії на те абсолютно байдуже! І нехай ховатися від дощу під «кавуном», від якого відрізали скибку,  виглядатиме доволі смішно – це її дарунок і перший в житті зонт!
       – Тобі час відпочити, – покосившись, Діана відмітила, що дівчина позіхає.
       І це не дивно, адже крім обезболюючого ін’єкція мала сильну снодійну дію.
       – Куди його положити? – швидкими рухами вона підняла з землі дарунок й підійшла до ліжка.
      – Можна покласти біля мене? – Елія зручніше почала вмощувати голову. – Хочеться, аби сьогодні він переночував поряд.
       – Звичайно, що можна!
      Поклавши циліндричний предмет біля подушки, медична сестра натягнула простирадло на плечі своєму пацієнту, нахилилася й тихо мовила.
          – Щоб усвідомити чи подобається він тобі, потрібно лише представити, як ви з ним цілуєтеся.
           У відповідь на почуте сонні повіки різко злетіли й оголили очі.
       – Не бійся!!! Твоя уява не обманить тебе, – поблажлива посмішка навідала вуста Діани. – Ну, а зараз, – її руки опустилися й дбайливо прикрили спину. – Тобі дійсно потрібен сон.
      І хоча ці двоє не один рік як знайомі, вони рідко спілкувалися одна з одною. Зазвичай їхні розмови зводилися до короткого привітання. Але сьогодні ненав’язлива присутністю цієї дівчини надала можливість Елії не на самоті, як зазвичай траплялося, переживати емоції. І це виявилося до біса приємним! А ще від Діани линуло розуміння, ніби від старшої сестри. Ось через що захотілося подякувати.
       – Не варто дякувати.
      Насправді дівчина здогадалася, за що саме отримала вдячність. Але приймати її не бажала. Адже наміри вона мала нещирі.
      – Я найстарша в сім’ї. У мене є дві молодші сестри й брат. Їх часто приходилося вкладати спати, тож руки ще не забули як робили це раніше, – навмисне зробила вид, що не усвідомлює сказаного.
      Вона хвилювалася не за цю сироту. Швидше за все її турбувало власне майбутнє. Адже якщо між цими двома (вона згадала про Девіда) зав’яжуться стосунки, то чоловік, який подобається їй, перестане мріяти. Але чим керувалася Діана, Елія не воліла знати, зараз від неї віяло теплом, як від родинного дому. І це було найважливіше!
        – Мені було б приємно аби і я мала сестру, таку як ти.
    – Ну, тоді гаразд, – зрештою Діана здалася, щиро посміхнулася, забрала лоток зі шприцами й притушила світло. – А тепер засинай, – в порозі на мить затрималася, тихо причинила за собою двері й ніс в ніс зіткнулася зі Стівеном.
     – Сер, пацієнт відпочиває, – міцно тримаючись за ручку дверей, вона вперто стояла, навіть не намагаючись відійти.
        Вперше в житті дівчина насмілилася протистояти не лікарю, а чоловікові, до якого мала почуття. В неї ніби біс вселився! За будь-яку ціну намірилася не пропустити його в палату. І якщо їй це вдасться (щойно вигадала прикмету), то в майбутньому і в неї випаде шанс привернути до себе його увагу. Діана на кін поставила свою долю, тож не збиралася відступати.
        – Не слід її турбувати.
      Рішучості надавав ще й зонт, що лежав біля подушки. Підсвідомо вона відчувала, що ця безневинна річ може змусити Стівена рішучіше діяти. Він миттю збагне звідки той взявся, і тоді споконвічна боротьба самців за володіння особою протилежної статі змусить його покинути ранг друзів й розпочати відверту боротьбу. А такий результат подій Діану аж ніяк не влаштовува.
      – Я вколола снодійне й почекала доти, поки вона засне, – коліна тремтіли від напруги, але голос звучав доволі переконливо.
      – Діана, з тобою все гаразд? – Стівен дивився на неї як на божевільну, адже ніяк не очікував, що хтось з молодшого медичного персоналу наважиться вказувати, що йому робити!
      – Так, сер! Дякую, що запитали, – наче під дією наркотику, дівчина відірвала руку від дверної ручки. – А от у вас вид доволі зморений. Ніч річ підступна! Хто знає яких складних операцій ще доведеться провести! – біля ліктя пальцями затиснула рукав медичного халата й потягла лікаря за собою. – Тож гадаю краще вам відпочити, поки випав шанс.
      Стівена настільки сильно вразила нахабна поведінка дівчиська, що він не пручався, а з висоти власного росту дивився на неї й слідував поряд, наче покірне теля.
        Елія не чула розмови в коридорі. Залишившись на самоті вона швидко провалилася в глибокий сон так і не усвідомивши, чи став би приємним їй поцілунок Девіда. Єдине за що змогла зачепитися її затуманена свідомість, так це за те, що про нього приємно думати.