Бути собою - не гріх!

         Крокуючи довгим коридором лікарні, дівчина постійно намагалася спіймати невидиму ниточку, яка змусила її засумніватися в собі й змінити ставлення до Девіда. Адже після розмови з ним у ній дійсно щось невловимо змінилося, навіть зникла відраза до хтивості, яка проявилася в ньому під час першої зустрічі. Зараз фізичний потяг до жіночого тіла виглядав по меншій мірі логічним завершенням їхнього падіння.
          – Нажаль доктор Сміт зараз в операційній.
        Біля зачинених дверей Елія різко зупинилася. Занурившись у власні думки їй не вдалося вчасно помітити, що на неї вже чекають привітний погляд й мила посмішка дівчини на посту медичної сестри хірургічного відділення.
     – А, Діна!!! Привіт. Тоді я зачекаю його в кабінеті!? – у відповідь Елія подарувала не менш спокусливу посмішку.
       Не зважаючи на те, що Стівен Сміт – безпосередній начальник всього медичного персоналу –  суворо заборонив без його відома будь-кому заходити в його кабінет, у бідолашної дівчини не вистачило сміливості відмовити. Тим паче, що Діана відала про їхню багаторічну дружбу і з болем у серці підозрювала про приховані почуття лікаря до сержанта Еванс.
      Сотні разів Елії доводилося бувати в кабінеті начальника відділення хірургії. Здавалося, що у цій кімнаті їй відома кожна дрібничка, але зараз, наче вперше, вона ходила по колу й розглядала приміщення, заглядаючи у кожну шпаринку з неприхованою зацікавленістю. Для початку підійшла до стола. Він був виготовлений з червоного дерева і стояв посередині стіни якраз напроти дверей. На ньому лежало два стоси папок з написом «історія хвороби», канцелярський органайзер і футляр для окулярів. Елія провела рукою по гладкому лакованому дереву і помалу підійшла до стіни, завішеної подяками та сертифікатами засклених у рамки із срібної позолоти. Перечитавши всі написи, вона підійшла до книг, що стояли строгими шеренгами на полицях книжної шафи. Постояла ще і біля них, а потім сіла на диван, обтягнутий натуральною шкірою, й втомлено відкинулася на м’яку спинку.
     – Мене повідомили, що ти вже дві години чекаєш мене, – наче професор, в білому халаті Стівен поважно зайшов у власний кабінет. – У тебе щось сталося?
       – Так.
     Стівену здалося, що йому почулося. Раніше Елія ніколи не зізнавалася і не розповідала про свої проблеми без примусу. Зазвичай приходилося випитувати самому, або дізнаватися про них через спільних знайомих.
       – Поговоримо пізніше. Ти провів складну операцію, тож краще відпочивай.
       І тільки вона намірилася встати, як дві дужі руки лягли на гострі плечі дівчині й змусили її сісти. Елія не пручалася, втомлено сиділа й мовчки стежила за Стівеном, який за допомогою кавомашини приготував дві філіжанки запашного напою з цукром і двома порціями вершків.
      Не поспішаючи, дівчина пила каву. Стівен її не підганяв. Навпаки, надавав можливість зібратися з думками й першою почати складну розмову.
     – Я тобі не розповідала, але під час служби в армії у мене склалися стосунки, – як тільки вона заговорила, він відразу забрав у неї чашечку з білого фаянсу. – Тоді все і почалося.
      Господар кабінету не втручався, пустий посуд залишив на столі, повернувся й сів поряд на диван, будучи готовим повністю вислухати.
     – Соромно зізнаватися, але постійні нагадування про мою безрідність породили у мені комплекс неповноцінності. Серед військових, там де служать члени суспільства з різних прошарків населення, я вперше забула про неї, – щоб полегшити собі процес одкровення, постійно приходилося зупинятися. – Раніше, сама ідея про любовні відносини викликала у мені ненависть. Мене взагалі шокувало те, що я комусь сподобалася!
       Елія затихла, потім повернулася і, не піднімаючи голови, продовжила.
       – Зазвичай він брав мене за плечі і говорив, що бути собою це не гріх. Він ніби захищав мене... У це важко тепер повірити, але тоді я прийняла ті почуття.
        Зрештою їй вдалося справитися з хвилюванням й підняти догори важкий погляд.
     – Але Стівен! Всі кого я вважала друзями, знали, що він зраджує мене! Вони спостерігали за нашими відносинами й потішалися. Мені випадково вдалося дізнатися, що у нього була інша дівчина, до якої він мав серйозні наміри з приводу одруження, і у якої малися багаті батьки.
      Пауза в розмові затягнулась настільки довго, що Стівен зібрався заговорити, але Елія його опередила .
       – Згодом він відверто зізнався, що я по-справжньому подобалася йому, та майбутнього зі мною, для нього не існувало, – важке дихання видало внутрішній неспокій. – Я і справді здаюся людям дивною?
        Дуже помалу чоловік в білому халаті подався наперед й огрядними долонями накрив тендітні руки дівчини, що схрестившись, лежали на колінах. Елія не зворушилася, тож він підсунувся ще ближче й обійняв її таким чином, що тепер вони дивилися один одному за спину.
         – Пам’ятаєш нас у дитинстві?
         Після стверджувального похитування голови на своєму плечі, Стівен мовив.
       – Хлопчик з багатої сім’ї і бідна дівчинка з притулку! Якщо зараз помислити, то що може стати дивнішим?! Елія, ти не дивна! Ти просто інша.
          Він роздійняв обійми й прямо подивився на її обличчя.
        – Ти така, яка є. Бути собою це дійсно не гріх! Я на сто відсотків певен: навряд чи тобі випадав шанс бути з людьми відвертою, аби вони хоч раз могли розгледіти твою кришталево-чисту натуру! Мабуть ти завжди відчувала глибоку самотність.
        Обома руками він легенько хлопнув себе по колінах і вже зовсім іншим, більш впевненим тоном продовжив.
        – Ми справимося з усім, тож надалі ніколи не страждай на одинці. Я поможу тобі, – далі чоловік заговорив, наче до малої дитини. – А тепер скажи, що з тобою сталося?
          – Від тих пір у мені поселився страх, і я не заводжу друзів.
        – Може зараз це прозвучить дивним, але ти забула про мене. Я твій друг. Саме твоя сміливість допомагала мені. Я завжди спостерігав за тобою і якщо чогось боявся, то мені додавало сил саме те, настільки незначними виглядали мої проблеми для тебе.
         Стівен підвівся, обійшов по колу кабінет і, постільки Елія мовчала, запитав сам:
         – Девід тобі зізнався?
       – Як ти здогадався? – очі, повні подиву, знизу дивилися на чоловіка, котрий у свою чергу зверху споглядав на неї.
        – Тут на базі, в ізольованому суспільстві, тільки він міг сколихнути в тобі настільки глибоко заховані переживання.
        – Я боюся, що мене знову обдурять, – Елія рішила не таїтися. – Через це тепер я залишаю навіть тих, кому байдуже моє походження.
      Від неприємної розмови вона знесилилася, тож підвелася щоб піти й по-швидше зостатися на одинці.
         – Тільки не розкисай, – Стівен наблизився і обійняв її. – На тебе це не схоже.
       Елія стояла в надійних обіймах брата, а от Стівен, виправдовуючи себе турботою про «сестру», обіймав дівчину, яка подобалася йому і яку він жадав усіма фібрами виснаженої коханням душі.
         На відміну від них, Девід сидів у службовому кабінеті за своїм столом і з купи на купу перекладав папери. Намагаючись прийти до тями після почутого, він перечитував документи, але суті прочитаного вловити ніяк не міг. Всі його думки зараз постійно поверталися до оазису. Ще й Пак, як на зло, виявився правим. Мабуть і справді було б краще його послухати і поки з нею не бачитися. Але тепер вже нічого не вдіяти. Слова: «я нічого до тебе не відчуваю», викликали у ньому почуття гіркоти та настільки сильної досади, що вони вибухнули в ньому образою, яка уже пів дня нещадно гнітить душу.
          «Що зі мною не так?» – рука у повітрі злетіла і папери, наче листя на дереві, кружляючи по колу, помалу почали опускатися на землю.
          Саме в цю мить двері відчинилися й неспішною ходою Пак зайшов у кабінет.
         – Тобі лист зі Штанів, – не зупиняючись, він поклав його на стіл.
       Пройшовши в глиб кабінету, Те Хо зручніше вмостився в кріслі і вже зі свого робочого місця почав потай стежити за тим, що відбувається навколо. Не охоче Девід подався наперед, дістав «поштовий» ніж, різким порухом руки відкрив конверт й пробігся по рядках очима. Виявляючи останню ступінь обурення, він стиснув зуби так, що під вилицями повипиналися жовна.
          – Не втішні новини?
         У відповідь рука блискавично зіжмакала лист й швиргнула його подалі. Той перелетів кімнату по діагоналі й приземлився прямісінько у сміттєву корзину. Потім Девід відкинувся на спинку крісла й втомлено поклав на неї голову.
         Те Хо більше не наполягав, а мовчки вижидав, поки товариш переварить у собі інформацію, щоб пізніше поділитися нею.
          – Все, як і раніше, – Девід заговорив, продовжуючи тупитися в стелю.
          – Знову мова зайшла за весілля?
          – Навіть не розпочинай.
     – Гадаю, що по приїзду в Штати, у тебе не залишиться вибору. За управління компанією розпочнеться запекла боротьба. Батько твій не відступиться. Він добряче постарів і в корпорації назрівають фінансові проблеми, тому твоє повернення більше не вдасться відтягнути.
       Пак помітив, як судорожно заходив ходуном кадик під натягнутою шкірою, але не зупинився, а спокійно мовив далі:
       – Слідом за тобою через місяць з Сирії повернеться Марго й питання з твоїм шлюбом стане вирішеним.
        – Мені ще багато в чому прийдеться відповідати моїм батькам, але це точно буде не питання з вибору дружини.
          – Не про дружину зараз йдеться! Компанії потрібні гроші її сім’ї, які вони готові інвестувати в замін на шлюб з тобою.
        – Навіть якщо Марго залишиться останньою жінкою на планеті, я ніколи не одружуся на ній! – Девід вирівнявся і в упор глянув на Пака. – Вважаєш мене настільки не далекоглядним?
            – Боюся тебе загонять у пастку, – у відповідь Те Хо точнісінько так само подався наперед.
            – Сама думка про шлюб мені ненависна! Я задихаюсь при цьому!
        – Тебе це не спасе, – Пак ніяк не міг вгамувати себе. – Ти хоч усвідомлюєш, чому Марго не виявляє до тебе почуттів?
         – В цьому моя біда! Вона не зробила жодного хибного кроку й не надала мені можливості відштовхнути її кохання. Не знаходжу причин аби розірвати з неюстосунки.
          – Нарешті!!! Відверто кажучи, я побоювався, що ти не помічаєш стратегічних планів навколо себе з приводу завоювання твого серця.
       – Даремний труд. Воно віддане іншій, – і Девід знову відкинувся на спинку крісла й відчужено втупився в стелю.
            – Боюся, що це не має жодного значення.
          Пак збагнув, що саме зараз настала слушна мить, аби обговорити зустріч в оазисі. Підсвідомо він осмислював, що для себе нічого нового не вивідає, але його цікавили наміри з приводу тієї дівчини.
           – Настільки я розумію, Елія тобі відмовила.
            Відповіддю на ремарку автора слугувала смертельна тиша.
       – Шкода. Я б волів з нею познайомитися і віддати шану її кмітливому розуму. Аби вона не відмовила, я б розчарувався в ній.
            – Ти рішив пожартувати?
         Девід перевів погляд на Пака і той на власні очі зміг пересвідчитися настільки глибоко вразила чоловіка проста відмова. А те, що дівчина не прийняла почуття, свідчили не тільки його власний здогад, а й важкий погляд товариша, яким з легкістю можна вбити. Тож він не став більше кепкувати.
           – І що ти намірен робити? – запитав уже з чистими намірами.
           – Я нічого не можу вдіяти.
           – На тебе, друже, це не схоже. Невже збираєшся відступити?
           – Я зупинюся, – Девід сперся на лікті й пальцями почав масажувати скроні.
           – Ти впевнений?
           – Я не для неї. Вона відверто зізналася в своїх почуттях і не мені її силувати.
           Пак не знав, що відповісти. Навіть він не міг передбачити, настільки швидкої розв’язки подій.
       – Те Хо!!! – Девід руками обхопив голову, бо йому раптом здалося, що кістки черепу ось-ось вибухнуть. – Вона нічого не відчуває до мене, але це не заважає мені до нестями бути закоханим в неї!!!
          Пак помалу підвівся й неспішно направився до вхідних дверей. Щоб ніхто випадково не зайшов до них в кабінет, він тихенько повернув ключ і підійшов до книжної шафи. Тут, за рядом притрушених пилом книжок, стояла захована пляшка дорого марочного вина. Дві кришталеві посудини зі шухляди робочого столу непомітно перекочували до огрядних рук й до половини наповнилися хмільним напоєм з найкращих сортів винограду.
           – Вип’ємо? – Пак простягнув прозору склянку з рідиною темно-рубінового відтінку.
          Девід підняв голову й тупо подивився поперед себе.
          – Яка іронія! – його губи розпливлися в загадковій посмішці, а рука потягнулася до простягнутого бокалу.
        Аби дати вину можливість «подихати» і максимально розкрити свої достоїнства, він не поспішаючи покружляв у повітрі келехом. Як тільки вино наситилося киснем, Девід зробив один ковток. Його смакові рецептори відразу ж вловили тонке поєднання аромату та терпкого смаку. «Може Елія не розібралася й не усвідомила в якому контексті потрібно сприймати цей напій? Якби ж їй хоч трішки вдалося полюбити! Може б тоді вона розгледіла і з гідністю оцінила багатогранність смаку цього напою?»
         І тут Девід аж підскочив.
         – Те Хо! Ти розізнав про лікаря?
         – Узнав, – не відволікаючись на розмову, Пак зосереджено катав краплю вина по своєму бокалу. – Він єдиний син відомого на всю країну травматолога і вони дійсно знайомі із самого дитинства.
         – Як так вийшло, що ці двоє завжди разом?
       – Цього я не скажу, але напевно знаю, що вони не зустрічаються. Швидше за все їхня дружба і дійсно, як між братом та сестрою.
          Девід послухав, ретельно усе зауважив і заключив.
         – Це Стівен для неї брат, а от Елія для нього не сестра. Брат не пожирав би сестру очима.
         – Тобі не стати йому на заваді, якщо він розпочне стосунки.
        Від почутого, навіть хміль вивітрився з голови. В глибині свідомості раптом виникли ревнощі, які в буквальному сенсі слова кліщами стиснули груди, причинивши ще й фізичний біль. Девід подався наперед, до країв наповнив бокал й знову випив його. Але вже одним залпом.