Друга зустріч

      Після цієї зустрічі минуло вже тринадцять діб. Підсвідомо Девід потай придивлявся до кожної голубої каски, яка потрапляла в поле його зору, намагаючись розгледіти під нею нічну гостю, що в буквальному сенсі слова звалила його з ніг. На відверті пошуки дівчини він не наважувався, це викликало б зайві питання і небажаний інтерес. Ось чому чоловік щиро надіявся на ще одну випадкову зустріч. Але дні йшли, а дівчини він так і не мік угледіти.
       Ніби в прострації, Девід тупився поперед собою навіть не помічаючи виступу, який влаштували самі ж військовослужбовці у свій вихідний. Вся зала для відпочинку вщент заповнилася військовими. Вони позаймали усі місця для сидіння, через що йому дісталося місце під стіною на карематі, які навмисне порозкидали по колу на підлозі та на проході між рядами стільців, з’єднаних між собою міцною скруткою. Для зручності він широко розкидав ноги, а спиною недбало сперся на стіну, що приємно холодила тіло. Поряд, біля його плеча, мирно лежала голова Марго. Охопивши руками гострі коліна, вона уважно стежила за імпровізованим концертом. Покосившись на білявку, Девід переконався, що її природна краса вражає! Зачіска каре з видовженими передніми пасмами вигідно обрамляла ніжні риси її обличчя. Підфарбовані рожевою помадою трохи припухлі губи мило посміхалися, а смарагдові очі з під темних розльотистих брів з неприхованим інтересом стежили за виступом. Навіть самому прискіпливому критику жіночої краси не знайти недоліків у цьому неперевершеному образі! І Марго Вілсон відала про силу своєї влади над чоловіками! Але окрім Девіда Брауна їй ніхто не був потрібен. Бо лише поряд з ним молода жінка мріяла стояти біля вівтаря. І її не зупинив навіть кабальний контракт, який Девід підписав після чергової сварки з батьком. У свою чергу, скориставшись родинними зв’язками, вона вмолила свого батька, генерала армії США, допомогти їй без зайвих перешкод прослідувати за коханим. Саме через це, разом з Девідом, вона служить тепер по контракту в «гарячій точці» на території Сирії під керівництвом Роберта Вілсона.
       Прикриваючись дружбою, Марго беззмінно знаходилася поряд. Девід настільки звик до дівчини, що іноді навіть не помічав її постійної присутності. Для нього вона стала чимось буденним і невід’ємним в повсякденному житті. Її безгранична відданість до нього викликала повагу. В ній жодного разу не доводилося сумніватися. Мабуть вона якнайкраще б пасувала йому по статусу. Її благородні манери не викликали побоювань, що з неї не вийде гідної дружини спадкоємця конгломерату. Але Девід жодним чином не давав дівчині хибної надії, адже чітко усвідомлював про істинні її почуття до нього. Його чоловіча сутність не дозволяла розпочинати стосунки з жінкою, до якої він нічого не відчував. Марго ніколи не демонструвала йому своїх емоцій і не нав’язувала власні почуття. Тож, як наслідок, у нього теж не виникало підстав заперечувати, аби вона знаходилася поряд. Але так відбувалося не завжди. Після зустрічі з Елією у ньому незримо щось змінилося. «Елія!» Як добре, що завдяки нічному окрику, стало відоме ім’я, яке кожної ночі безцеремонно вабить до себе. Тепер Девід бажав, аби тільки вона завжди знаходилася поряд.
      Дивлячись на неперевершену красу дівчини, яка відпочивала обік, чоловік дивувався: чого всередині не виникають такі ж емоції, які вдалося пережити тієї місячної ночі рівно тринадцять діб потому? Може та нічна німфа не настільки вродлива, як здалося? Може тому повинне лише те безглузде падіння, через яке вони обоє опинилися в делікатному становищі? А може те, що він вже давно зголоднів за жіночим тілом? Ні, Девід не міг сказати, що нічого не відчуває по відношенню до Марго. Вона красива, поряд з нею комфортно, але так, ніби з вірним товаришем. Дівчина не вимагає нічого взамін, не заважає, а лише жадає знаходитися поряд. Її провина полягала тільки в тому, що вона не викликає у ньому відчуття сексуального збудження. І до недавня його це влаштовувало! Але зараз, як чоловікові, йому жадалося знову й знову переживати ті хвилювання. Бентежило душу і те, що чуттєву насолоду не потрібно було викликати. Вона народжувалася сама, як тільки в пам’яті спливало тіло, що безвольно лежало під ним.
       Девід повністю занурився у власні думки і майже нічого не помічав перед собою. Його безцільний погляд бездумно стрибав по коротко стрижених головах, коли рух зі сторони дверей несподівано привернув до себе увагу.
      У пошуках вільного місця, Елія очима повела по залу. Не знайшовши куточка, де можна поседіти, вона помалу почала просуватися всередину. Її шлях до сцени пролягав попід стіною з довгим рядом широких вікон. Проходячи повз пусте підвіконня, дівчина недовго вагалася, вибралася на нього й для зручності витягла одну ногу, а от на зігнуте коліно сперлася ліктем. Вся її увага зараз прикипіла до сцени, з якої лунала музична композиція в стилі Кантрі. Сьогодні у неї випадково видався вільний день, тож прийнявши душ, вона поспішила сюди на імпровізований концерт. Довгі вогкі коси недбало розтріпалися по спині, тому Елія несвідомо їх зібрала, скрутила в канат і виложила на груди, таким чином повністю оголивши плечі, шию і мускулисті руки.
      Як заворожений, Девід не зводив з дійства очей. Він уже не сподівався її побачити! Окрім того, що йому відчайдушно хотілося відшукати дівчину, він ще й потай шукав про неї відомості. Але йому так і не вдалося бодай що дізнатися. І тільки він намірився здатися, так вона, ніби лісова мавка, знову предстала перед його зором. Та ще й так нахабно стала зваблювати! Не очікувано для себе чоловічий організм відмітив, що серце пропустило черговий удар, а синя вена на шиї досі напнулася і скажено почала пульсувати. Чому, дивлячись зараз на білу майку, яка відверто оголила плечі і туго обтягнула невеликі випуклості грудей, захотілося зняти з себе кітель і прикрити їх ним? Девіду не вдалося знайти відповідь на власне запитання. Але для нього стало справжнім відкриттям те, що сидіти тут йому вже не сила.
        Як тільки він зворушився, так Марго інстинктивно глянула на нього.
     – Мені потрібно вийти, – і обережно, аби не порушити її відпочинок, повільно звівся на ноги. – Ти посидь. Я скоро повернуся.
         Марго не пручалася, мило посміхнулася й відхилилася так, щоб він зміг пройти.
     Аби добратися до виходу, Девід направився в протилежну сторону від дверей. Обійшовши зал майже по колу, він пішов під стіною, навмисне намагаючись потрапити на очі дівчині.
      У свою чергу Елія не зводила зі сцени очей, тому вона не вчасно помітила персону, яка вперто насувалася на неї. Звернути увагу на чоловічу постать прийшлося лише тоді, коли та повністю відгородила її від зали. Така нахабна поведінка дратувала, бо навіть якщо необхідно пройти, то варто робити це якомога непомітніше. І Елії довелося перевести погляд. Її розум не відразу збагнув на кого дивляться очі. Злість і сильне невдоволення заважали їй блискавично мислити. Хотілося аби прохожий швидко зник, та натомість той зупинився і подивився прямо на неї. Вона нічого не бачила окрім чорних очей, які ніби магнітом тягнули до себе. Міцний зоровий зв’язок перервала брова, яка знайомо вигнулася і полізла вгору. Цей рух повернув свідомість до тями і дівоча пам’ять миттю згадала на кого дивляться очі. Як наслідок того, що відбувається, рука сіпонулася й мимоволі потяглася до стегна, а саме того місця, куди нещодавно упиралася чоловіча плоть.
       Девід уловив цей несвідомий порух. Тепер він певен, дівчина не забула про нього, тож задоволено посміхнувся і пройшов повз неї.
    На такий несподіваний випадок Елія не очікувала. Їй нарешті вдалося викинути з голови ту неприємну зустріч, а тепер вона знову повстала у всій своїй «красі»! Хороший настрій безповоротно і остаточно зникнув. Їй навіть став не цікавим концерт. Оглядаючись по сторонах, вона сповзла з підвіконня і, крадучись, вийшла надвір. Очі досвідченого снайпера визначили, що «противника» поблизу не видно, тож не стала зволікати, увігнула голову й швидко зникла у вузькому провулку між двома найближчими спорудами. Для початку вона заскочила у кубрик, надягла кітель і, поспішаючи, вискочила на двір. Хоча військова база це територія обладнана всім необхідним для довгострокового проживання військових, зараз Елії необхідно те, чого на ній ніяк не знайти, навіть при великому бажанні.
      Через час, обхідними путями дівчина добралася до оазису. Він ховався на підвищенні між високих барханів на пристойні відстані від проїжджої дороги, тому сторонньому оку важко його помітити. Два роки потому їй випадково вдалося наткнутися на нього. Відтоді це місце стало її таємним схроном, де вона полюбляла посидіти і упорядкувати розбурхані думки. Тільки зі Стівеном Елія поділилася знахідкою і відтоді вони неодноразово потай навідувалися сюди. Роздягнувшись, дівчина зняла кітель й усвідомила, що поспішаючи, не одягла поло і тепер біла майка недоречно ярко вирізняється серед різноманіття зелених барв природи. Аби почуватися більш безпечніше, вона спустилася у неглибоку ущелину й присіла на пісок, сховавшись в тіні фінікової пальми. Її голова відкинулася на кострубатий стовбур, а очі прикрилися від всепоглинаючого відчуття умиротворення. Приємні пориви вітру та шелест віялоподібного листя навіяли почуття глибокої самотності.
     Елія давно мала б звикнути до самоти, адже та з самого народження стала для неї незмінною супутницею. Дівчина не мала сім’ї. Ще новонародженим малям її підкинули на поріг пологового будинку і з тих пір вона, як і багато інших безпритульних усіх дитячих будинків, завжди лишалася одна. Їй ніколи не доводилося скаржитися на важку долю! Але чомусь саме сьогодні їй захотілося мати родину, або хоча би брата, який захищатиме її. Може тоді ця вірна «подружка» не тиснула б на груди!? І Елія раптом подумала про Стівена. Він єдина людина у світі, про яку можна сказати, що вони сім’я. Шкода, що його зараз не має поряд, бо пліч-о-пліч з ним не настільки гостро проявляється це гнітюче почуття самотності.
      Зі Стівеном Смітом її познайомила випадкова зустріч. Двадцять два роки потому першокласник Нью-Йоркської школи випадково забрів у вузький провулок. Достеменно Елія вже не могла згадати, що саме шукала тоді на смітнику, але й досі зберегла у пам’ятку образ розгубленого хлопчиська в недоречно дорогій шкільній формі. Густо забудовані брудні частини міста для неї, шестирічної дівчинки, стали звичним місцем, де вона могла спокійно гратися. І хай би настільки ретельно не охоронялася б територія дитячого будинку, вона завжди умудрялася протиснутися у якийсь непомітний пролаз, аби ненадовго зникнути з під «дбайливого» ока «співчутливих» нянечок. Саме на самоті Елія забувала про власне сирітство. Тут ніхто не тикав на неї пальцем, постійно натякаючи на її неповноцінність. Але дитя не скаржилося і жодного разу не наполягало на чиїйсь дружбі. Живучи серед однолітків, воно добре утямило: якщо хочеться жити, то потрібно самостійно навчитися протистояти жорстоким ударам долі, бо оглядатися і чекати на допомогу сироті ні від кого. Ось чому вона не збиралася знайомитися з хлопцем, який заблукав на її території.
      Спершу Елія вирішила заховатися за сміттєвий бак. Як вже раніше ставалося, багатий хлопчисько, швидше за все, задовольнить інтерес і щезне геть, а вона вилізе зі схованки й подасться у власних справах. Та натомість її карі оченята постійно округлювалися, бо оглядаючись по сторонах, чужинець впевнено наближався прямісінько до неї. Може їм і не судилося б зустрітися, аби не хлопчаки, форма яких свідчила, що всі четверо з однієї школи.
         – Стівен!!!
         Троє наздогнали жертву й оточили з усіх боків.
         – Гадав, що сховаєшся тут від нас?
        – Ти гроші приніс? – ватажок банди наблизився впритул і стягнув із плеча шлейку. – Татко твій не бідний, – і, аби продемонструвати перевагу в силі, носком зацідив сумку, що впала до його ніг.
      Елія не мала хисту до навчання. Наука ніяк не лізла їй в голову. Та й навіщо намагатися? Батьків, які б пишалися успіхами, вона не мала, тож і зусилля це даремна мука. Але різнобарвні підручники, які розлетілися по окрузі, викликали у ній неочікувану злість. Мабуть при її народженні у Бога виникла плутаниця, бо, подарувавши дівчинці хлоп'ячий норов, він зробив непоправиму помилку. А ще істини зажадало загострене почуття справедливості, тож Елія не довго вагалася, перевела погляд на смітник і помітила те, в чому гостро нуждалися руки. Усвідомлюючи, що з трьома баньдюками їй ніяк не справитися, та й хлопці виглядали на пару років старшими, вона ретельно почала готуватися до бою. Щоб не видати своєї присутності, назирцем почала нагрібати в пелену залишки їжі. Не погребувала і слизькою кашею, яка навіть для неї вже занадто сильно смерділа. Таким чином озброївшись, дівчинка кинулася в атаку. Як люта фурія, надаючи лицю страхітливого виразу, вискочила із засідки і почала швиргати недоїдки прямісінько хлопчакам в обличчя. Поки малолітні злочинці, оговтуючись, скидали із себе зловонне сміття, Елія схопила за руку безпомічного Стівена і щодуху потягла за собою.
      Пробігаючи повз напівтемне, схоже на тунель підворіття, двоє втікачів круто завернули під важке склепіння й опинилися на нічим не примітному старому подвір’ї.
        – Ти хто такий? – відхекуючись вона плюхнулась на землю. – І що ти тут загубив?
      – Я Стівен, – з подякою в очах хлопець і собі примостився поряд. – Давай дружити, – він миттю простяг руку і його навіть не зупинив гидкий запах брудних рук рятівниці.
     Та дружби між ними тоді не виникло. Соціальний статус став їм нездоланною перешкодою. Наступна їхня зустріч сталася лише через рік. Два навчальних заклади для різних прошарків населення знаходилися у сусідніх кварталах і єдине, що їх поєднувало, так це дорога, на якій вони, кожен йдучи до своєї школи, випадково зустрілися. До того часу і Елія уже стала школяркою. Відтоді дружба між ними тільки зростала. Стівен єдиний, хто зміг схилити дівчину до навчання. Вчителів вона не слухала, а от від нього знання вбирала, ніби губка. Він став єдиним наставником, який навчав її спершу у непримітних куточках занедбаних дворів, а потім, коли постаршали, на лавочках у скверах та парках під проливним дощем, в спеку і в стужу. Тільки завдяки старанням вірного товариша Елія змогла закінчити школу з відмінним результатом. Але і це не надало їй права на здобуття освіти в престижному ВУЗі. Медична освіта – це одна із найбільш затребуваних та престижних професій, яка розташовується в топі рейтингу високооплачуваних спеціальностей. Таке навчання займає багато часу і вимагає серйозної підготовки та великих капіталовкладень. Ось чому Стівен почав втілювати в реальність свою мету, а сирота оплату таку не осилила. Тож після школи їхні дороги на короткий час розминулися.
       Елії потрібно було виживати. Для пристойного життя і для здійснення заповітної мрії про власний куточок їй необхідна добре оплачувана робота, а не тимчасовий заробіток. Тому, пошукавши в інтернеті інформацію, вона знайшла всі необхідні відомості про роботу в миротворчій місії ООН. Тим більше, що суттєвою перевагою ставало те, що досвіду роботи в ООН не вимагалося. Та дізнавшись детальніше про вимоги для відбору кандидаток, натхнення у неї поменшало. Якщо вона ще змогла б здолати перешкоду і додатково вивчити французьку, або арабську мову, то диплом про вищу освіту зі ступенем бакалавру для неї став справжнім каменем для спотикання. От тільки дівчина не збиралася легко здаватися. Її кмітливий розум почав шукати вихід із ситуації, яка неблагополучно для неї склалася. Трохи поміркувавши, Елія знайшла шлях для вступу на службу в армію. Перечитала перелік вимог і усвідомила, що у цьому напрямку у неї не виникне перепон, бо їй акурат виповнилося сімнадцять років, кримінальні судимості відсутні, і вона має міцне та здорове тіло, яке без зайвих зусиль витримає будь-яку медичну комісію.
         Служба в «гарячій точці» світу – це завжди великий ризик для людського життя, але це також і гідне капіталовкладення в майбутнє. П’ять років Елія наполегливо наближалася до завітної мети. Її характер ні на крок не дозволив їй відступитися від наміченої цілі. Вона вивчила не одну, а дві іноземні мови, стала висококласним фахівцем з мінної зброї, досягла високої майстерності по її використанню та знешкодженню. Шкільна любов до стрілецької зброї дозволила їй досконало оволодіти мистецтвом влучної стрільби. А у світі вже не знайти жодної вибухової речовини, якої Елія не потримала би у своїх руках. І все це дівчина вивчала за ради бездоганної професійної репутації, яка прихильна ідеалам Уставу ООН, в цілях створення кадрового резерву для проведення операцій ООН по підтримці миру. Адже їй так і не удалося усунути суттєвий недолік. Вона, як і раніше, не мала диплому про вищу освіту. Та всі намагання молодої дівчини не стали для неї марними, у віці 22 роки Елія Еванс підписала перший контракт і до тепер, уже шостий рік поспіль, проходить військову службу у «гарячій точці» на території Сирії.
     Аби розім’яти струнке пружне тіло, Елія встала, зробила пару кругових рухів головою, не поспішаючи звела, а потім так само помалу розвела лопатки, і з кобури, яка висіла на широкому ремені, дістала пістолет. Наче у старому кіно про ковбоїв, майстерно повертіла його на пальці, поставила ноги на ширині плеч й прицілилася на незримого ворога.
       Девід не міг відвести погляду від тугих м’язів, які мов маленькі змії ворушилися під засмаглою шкірою. Чоловічі масні очі так і забігали від тонкої талії до округлих сідниць. Вони й надалі продовжували б любуватися природною красою жіночого тіла, аби не несподіваний рух дівчини, що привів його в ступор. Наче циркуль на папері, Елія різко викинула ногу вбік, обернулася навколо себе, одночасно намалювавши на піску правильне півколо, блискавично впала на одне коліно і вже через приціл дивилася прямісінько на нього. Що видало його присутність, чоловік не знав.
        – Чого дивишся так на мене?
        – Як? – Елія продовжувала цілитися.
     – Так, ніби ніколи не бачила такого красавчика!? – оговтавшись від несподіванки, Девід помалу почав наближатися.
       – Я бачу ти самозакоханий! – дівчина підвелася й, не поспішаючи, заховала зброю.
       – А ти зухвала, – він явно насолоджувався суперечкою. – Не боїшся говорити прямо в лоб.
       – А що таке? Не можна? – на відміну від нього, її дратувала присутність чужинця.
      – Не відводиш від мене погляду? – Девід навмисне наблизився так, щоб Елія, зробивши крок назад, спиною уперлася в пальму. – Сердечко уже тріпоче в грудях? – рукою він сперся на кострубатий стовбур.
        Елія присіла, шмигнула під виставлену руку й відійшла в сторону.
       – І що? – обернувшись, зухвало глянула чоловікові у вічі. – Це мене повинно утішити?
       – Не посміхайся, – в цих двох словах, навіть натяку не прозвучало на люб’язність.
       – Чому? – Елія не могла втямити звідки такий різкий перепад настрою.
       – Тому що тепер у мене серце вистрибує з грудей.
      Девід ще раз наблизився до Елії, яка в свою чергу не відступила, а прямо зустріла відвертий погляд. Їй не сподобалася сила, що випромінювала його людська постать. Лише один погляд цього чоловіка змушував її непокоїтися.
        – Як ти мене знайшов? – захищаючись від нав’язливої волі, вона сіла біля неглибокої ущелини.
      – Простежив за тобою, – Девід присів на проти. – Ти безпечна. Прийшовши сюди ти порушила всі закони самозбереження. Гадаєш у тебе сім життів?
       – Сюди не заходять навіть місцеві.
      – І ти настільки сильно поспішала, що не одягла бронежилет, – говорив так, ніби просто констатував факти.
      – Тут завжди спокійно.
    Виявляється, що звичайна розмова про буденні справи може розвіяти неприязнь, тож тепер дві особи різної статі змогли спокійно сидіти один на проти одного і тихо розмовляти.
      – Трохи на захід, – Елія витягла руку у потрібному напрямку. – Розмістився ще один оазис. От він уже досить великий і там є відкритий доступ до води. Ось туди ходять місцеві і водять тварин на водопій, а тут, за два роки мого спостереження, я не виявила жодного сліду чийогось перебування.
      Елія ще промовляла останні слова, коли Девід, почувши характерний звук, зірвався з місця і всім тілом кинувся уперед. Бідолашна дівчина впала навзніч, навіть не усвідомивши що сталося. Передчасно вона розслабилася і втратила пильність! Цей чоловік, скориставшись зручним становищем, знову ліг на неї. Їй захотілося його скинути та несподіваний вибух руйнівної потужності прогримів десь зовсім поряд. Реактивні системи залпового вогню «Смерч» гриміли над головою такою канонадою, ніби небесні та земні сили одночасно почали палити з усіх своїх гармат.
      Елія прислухалася до себе і з подивом збагнула, що на її тіло ніщо не тисне. Відкривши очі, вона побачила обличчя, яке в міліметрі нависало над нею, бо чоловік, з яким щойно розмовляла, став на лікті у стійку «планка» і, ніби щитом, накрив її власним тілом, а складені човником долоні захищали ще й голову. Від такого несподіваного повороту подій дівчина розгубилася, адже ніяк не очікувала, що абсолютно стороння людина захищатиме її ціною власного життя. Елії сподобалися такі переживання, адже вперше в житті отримала несподіваний захист.
       «Може цей чоловік не такий вже і нахаба!?»
     Настільки б натренованим не видавалося людське тіло, а вже через пару хвилин від непомірного навантаження в його м’язах утворюється тремор, бо тримати торс затягнутий у бронежилет це непосильний труд для всього людського організму. Ось через що Елія підняла руки, торкнулася чоловічої талії й легенько потягла її на себе. Цей жест виявився настільки слабим, що Девіду ледь вдалося впіймати натяк на те, що йому дозволено опуститися.
      «А вона здатна викинути номер!»
    Цього разу він не посмів грубо придавити дівоче тіло, тільки наважився ногами обійняти її стрункі стегна й колінами упертися в пісок, а тулуб й надалі продовжував утримувати на руках.
    Не зважаючи на страхітливий розкотистий звук, що вгорі зливався в монотонне звучання, Елія відчувала безпеку. Тепле дихання, зігріте людськими легенями, не викликало у ній відразу. Навпаки, воно лагідно лоскотало ніздрі і його приємно стало вдихати. А на відміну від минулого випадку, коли цей само чоловік лежав на ній, їй вже перехотілося його скинути. Саме через це Елія вирівняла дихання і затихла.
    Всією плоттю Девід відчував, як тіло під ним, яке спочатку закам’яніло, потроху почало заспокоюватися, а потім і зовсім обм’якло. Йому не хотілося обманювати дівчину, тож не смів двигатися й ворушити хоча б одним своїм м'язом. Аби не наполохати крихку довіру, наче статуя, нависав зверху в очікуванні закінчення канонади, яка закінчилася так само несподівано, як і почалася.
     – Скільки клопоту від тебе! – ховаючи власне збентеження, він різко звівся на ноги і поміг дівчині встати.
       – Хто ти такий? – швидкими рухами Елія стріпувала з себе пісок.
      – Я? – з ніг до голови Девід поглядом зміряв юне створіння, взяв дівчину за руку так, що їхні пальці сплелися і, поблажливо посміхнувшись, відповів: – Твоє майбутнє й опора.
      – Т-с-с! – Елія не змогла приховати обурення. – Просто не вистачає слів!!! Все такий же дратівливий придурок! – і, щоб не слухати даремне марнослів’я, повернулася й пішла за кітелем.
      – Зачекай!
      – Нам час вирушати, – вона поспішала, тож не збиралася зупинятися.
      – Постій! – наздогнавши дівчину, він перегородив їй путь. – Твоє плече.
      – Що з ним? – тільки тепер Елія відчула неприємне печіння.
     Обережно, щоб не завдати лишнього болю, Девід вийняв дрібні камінці з глибоких подряпин, потім дістав носову хустинку і промокнув кров.
   – Тобі необхідно звернутися до лікаря, – голос випромінював щиру турботу, адже прийшло усвідомлення, що із-за нього дівчина впала і роздерла спину.
      Елія не мала підстав сердитися. Не зважаючи на поранення, цей чоловік намагався її захистити, тож швидше за все він заслуговує на подяку, ніж на прочухан.
       – Я не знаю як тебе звати.
       – Я в курсі, – Девід віддав їй піднятий кітель, розвернувся і подався геть.
       – Серйозно? – Елія картала себе за те, що цей незнайомець на коротку мить здався їй нормальним чоловіком.
     Щоб не відставати від нього, вона підбігцем наздогнала його й назирці пішла слідом. Вечоріло. Розжеврений, червоний диск торкнувся краю пустелі. Призахідні хмари розпливлися по обрію заволікши небокрай оранжевим туманом. Останні спалахи небесного тіла освітили пісок м’яким багрянцем і світ навколо пожовтів. Спека, яка невідступно наслідувала вдень, тепер відступила, тож вечірня свіжить злегка бадьорила.
     Увігнувши голову, дівчина невідступно слідувала за чоловіком, який впевнено йшов попереду. Скільки б вона не намагалася, їй ніяк не вдавалося зрозуміти його. Що йому від неї треба? Навіщо прийшов? І їй однозначно необхідно триматися від нього поодаль, бо поряд з ним чомусь народжується відчуття нервової тривожності.
       – У тебе хобі стояти на моєму шляху? – Елія вдруге уперлася лобом в чоловічі груди.
       – Ми прийшли!
     Девід зверху глянув на дівчину. Йому реально стало цікаво, чим же насправді зайняті її думки, що вона не помітила, як вони дісталися до бази.
       – Більше ніколи не ходи в оазис одна.
      Елія не відповідала, а лише зацікавлено заглядала чоловіку за спину, щиро дивуючись, що година ходьби для неї пройшла непомітно.
         – Ходімо. Відведу тебе до лікаря.
         – Не треба!!!
         – Я хочу пересвідчитися, що з тобою все гаразд, – Девід повернувся аби піти.
     – Зачекай! – Елія збагнула, що не може погукати по імені, тож підбігла і собою перегородила чоловіку путь. – Я піду сама.
     Їй хотілося як найшвидше зостатися на самоті, та й вона поняття не мала, як представити його Стівену.
       – Я обіцяю! – дала обіцянку лише б припинити будь-які намагання їй допомогти.
        Девід усвідомив, що дівчина шукає шлях для втечі.
       – Гаразд. Не стану тебе затримувати, – він рішив уступити, тим паче, що і сам поспішав. Марго і Те
       Хо досі з ніг збилися розшукуючи його. – Ступай.
       Елія не зволікала, обернулася і пішла.
       – Елія!
      Зробивши пару кроків, дівчина зупинилася, а Девід помалу підійшов позаду, нахилився і прошепотів у самісіньке вухо.
       – Мене зовуть Девід Браун.
       Далі він заговорив, як тільки вона обличчям повернулась до нього.
      – Тепер тобі відоме моє ім’я, – не сказавши більше щодного слова, розвернувся і, широко крокуючи, зник за рогом найближчої будівлі.