Перша зустріч

«Життя це або зухвала пригода, або ніщо.
Потрібно просто впевнено йти за своєю мрією і наприкінці шляху ми знаходимо не
пункт призначення, а ті чудові миті,
що привели нас до нього».
 

Хелен Адамс Келлер

     Тиша. Сьогодні вона стояла напрочуд незвична й підозріла. Девід несподівано спинився й присів на кам’яний валун. Він простяг поперед себе ногу, глянув в темноту й ліктем зіперся на виставлене коліно. Здавалося, що від повної відсутності пустельних звуків у вухах аж дзвенить. Простір, який представ перед його зором, був повністю позбавлений будь-якої рослинності, а безмежна площа, що вдень завжди повита сухим маревом і тремтить від спеки, тепер приємно огортає нічною прохолодою. Через порвані хмари місячний серпанок вихопив з пітьми контури нанесених вітром піщаних барханів та широкі плечі військового одягненого в піксельний камуфляж. Його очі в тон нічної темряви безцільно зирили в темноту, а журливі думки блукали навколо близького майбутнього. Найближчим часом строк військової служби за контрактом в Сирії добіжить до кінця і шість років миротворчої місії в Департаменті операцій по підтримці миру ООН стануть для нього далеким минулим, бо не зважаючи на одвічне протистояння й розбіжність поглядів з батьком йому доведеться вернутися в Штати й приступити до виконання обов’язків по управлінню компанією, адже завдяки скрижалям долі він став єдиним сином і спадкоємцем корпорації «Brown-Group».
     Здавалося, що відтепер і до настання світанку йому не відчепитися від нав’язливих думок, та раптовий шурхіт зі сторони лівого плеча змусив чоловіка відволіктися й поволі повернути голову. Нічний морок не завадив розпізнати військового, який цілеспрямовано наближався до нього. Така нахабна упевненість в пересуванні по місцевості під час комендантської години вражала. Придивившись по-уважніше він помітив, що капюшон маскувальної накидки воїна настільки низько насунутий на очі, що повністю сховав його лице. «Це що лунатик, який не усвідомлює куди можна йти?» Чоловік помалу підвівся й прицільно глянув. «І куди дивиться варта? Як посміла пропустити когось через ворота КПП?» Його статна могутня статура встала і стала так, аби перегородити путь тому, хто вперто насувався на нього.
     Елія не бачила перепони на своєму шляху, вона і дійсно сховала під капюшон лице й поспішала перевірити розставлені нею ж мітки. Місцевість, яка оточувала навколо, для неї була абсолютно знайома, адже робота її полягала в тому, аби до найменших дрібниць знати розташування будь-якого камінчика, бархана, чи навіть сміття, оскільки саме від її спостережливості залежала безпека та мирне існування всієї військової бази. Кожної ночі вона влаштовувала такі вилазки і ніколи не натикалася на перешкоду, бо навмисне влаштовувала перевірки саме під час комендантської години, таким чином завжди лишаючись непоміченою. Ось чому дівчина впала в ступор, коли лобом уперлася в бронежилет на чоловічих грудях. Піднімати голову вона не поспішала, навпаки стояла і вперто дивилася на берци, які стояли один від одного на ширині плечей невідомого. Аби прошмигнути мимо, Елія зробила різкий випад вбік, але і чоловічі ноги в точності повторили її порух.
     З висоти власного росту Девід дивився донизу і не міг збагнути: «Що це щойно сталося?» За будь-якими законами логіки, їхні погляди принаймні мали б зустрітися, та натомість співслужбовець, щоправда поки не відомо хто, завзято намагався його обійти. Аби роздивитися обличчя йому раптом закортіло стягти з голови капюшон. І як тільки мускулиста рука потягнулася догори, так напівзігнута постать майже присіла й гайнула повз нього. Мить і він упустив би її, але шестирічний досвід в миротворчій місії не дозволив цього зробити. Девід схопив хлопця за руку й різко потягнув на себе. Те, що перед ним молодий парубок, він не сумнівався, адже для зрілого чоловіка той мав занадто вузькі плечі.
     Ніхто не очікував настільки завзятого супротиву. Тендітна постать зі всіх сил сіпонулася і її берци підковзнулися на гладкому каменю, який недоречно потрапив їй під ноги. Елії вистачило жіночої сили, аби падаючи, власним тіло збити Девіда з ніг.
     – Що в біса відбувається? – він навіть не усвідомив, як усе поплило перед його очима.
     Намагаючись міцніше схопити свою здобич, чоловік інстинктивно підібгав її під себе і вже вдвох вони приземлилися на щільний шар піску. Від падіння капюшон з голови злетів, густі каштанові коси розсипалися по плечах й одночасно накрили лице. Дівчина не ворушилася. Ледь відкривши повіки, через просвіт між довгими пасмами дивилася на обличчя, яке у свою чергу приголомшливим поглядом зверху тупилося на неї. Здається вона впізнала цього чоловіка. Декілька разів їй доводилося бачити його здаля. Він не з її відділу, тож не варто аби стало відомо чим займається вона. Елія не збиралася так легко здаватися, зажадала підвестися та раптом відчула, що все її тіло, ніби придавлене бетонною плитою.
     Девід не міг оговтатися. Як навіжений дивився на розтріпане волосся. «Це що, дівчина?» До тями його привів її наполегливий порух. При падінні їхні ноги переплелися. Саме через це чоловік відчув завзятий рух між своїми стегнами, який постійно повторювався з наростаючою силою. Далі сталося ще щось більш неймовірніше і приголомшливе. Не відомо з яких причин, але він відмітив, що у ньому просинається фізичний потяг до жіночого тіла. Жодного разу йому не доводилося відчувати настільки гарячої хвилі пристрасті до особи протилежної статі, як до цієї незнайомки зараз. Це сильне, нестримне почуття породило злість, тому якомога міцніше він стегнами стиснув дівочу ногу, прогнувся у спині й всім тілом втиснув дівчину в пісок, а потім подався наперед й крізь міцно стиснуті зуби процідив у самісіньке вухо:
     – Якщо хочеш залишитися цілою, раджу не смикатися.
     Ця погроза неочікувано швидко подіяла, бо Елія раптом заклякла, а кожний мускул її спортивного тіла напружився. Те, що це не пуста погроза, свідчило і те, як щось тверде тиснуло їй на ногу.
     «Ось воно!» Девіду аж занадто сподобалась така беззаперечна покірність.
     Ця ситуація настільки сильно потішила його самолюбство, що злість у ньому раптово зникла. Тепер з неприхованим інтересом він роздивлявся створіння, яке, мов наполоханий кролик, лежало під ним. А те, що дівчисько боїться, демонстрували прискорені удари серця, вібрацію яких чоловік відчував на власних грудях. Девід раптом усвідомив, що у ньому ожив інстинкт хижака. Йому несподівано зажадалося погратися із впольованою здобиччю. Для початку закортіло роздивитися приховане лице. Не послаблюючи хватки, він так само міцно продовжував вдавлювати жіноче тіло в пісок, а рукою почав прибирати розтріпане волосся. Нічний морок не завадив чоловіку виявити, що йому приємно дивитися на дівочий лик. Це означало, що чоловіча сутність відгукнулася не тільки на тіло, його манило і її лице. Не зважаючи на те, що незнайомка міцно прикрила очі, він спіймав себе на тому, що з насолодою почав роздивлятися витончені риси обличчя дівчини. Правильно вигнуті чорні брови насупилися і цим самим утворили неглибоку зморшку по центрі лоба. На тонкому, з ледь помітним задертим кінчиком носа, тріпотіли рухливі ніздрі в такт роздратованому диханню. Особливу увагу привертали до себе чітко виражені контури пухлих губ, які постійно закусував рівний ряд білих зубів, після чого на них залишалася зваблива волога, що безцеремонно бентежила нутрощі. Він не зводив з неї чаруючого погляду! Захотілося нахилитися до спокусливого рота і вп’ястися в нього жадібним поцілунком.
     Елія зачаїлася. Через заплющені очі їй вдалося відчути кожний порух очей противника і до найменших дрібниць передбачити хід його похітливих думок. І це не хвороблива уява, поривчасте дихання і стукіт серця, який відлунням перекочувалися їй на груди, засвідчували, що зараз вона в небезпеці. Вибору у неї не лишалося. Дівчина більше не могла дозволити собі так безвольно лежати. Адже вона не боягузка! Аби страшилася, то не вижила б сама у цьому суровому світі. Елії ще з дитинства стало відомо, що від оскаженілої дворової собаки не варто тікати. Тамуючи страх, краще зустрітися з нею прямим поглядом. Ось чому її повіки різко відкрилися і вона в упор подивилася в очі своєму противнику.
    Від настільки пронизливого погляду Девід відсахнувся! Він не очікував зустрітися з такими, як і у нього, чорними очима, які дивляться прямо з безмежним безумством. Далі ще краще! Йому раптом здалося, що всі його думки прочитані і від цього стало нестерпно ніяково. Тож, аби приховати недоречне збентеження, чоловік різко звівся, згріб дівчину, як непотріб, й одним рухом поставив на ноги.
     – Ти хто така? – руки прийшлося затримати на тендітних плечах, бо дівчисько поточилося і їй прийшлося зробити крок назад, аби втримати рівновагу.
       – Мені просто потрібно пройти туди , – й рукою показала за його широку спину.
       – Туди? – у відповідь ліва брова вигнулася і з подиву полізла вгору. – Там заміновано.
      – «Знаю. Я сама мінувала цю територію,» – так Елія подумала, але в слух нічого не відповіла, їй не хотілося, аби хтось із сторонніх відав чим вона займається.
     Від незручного становища, в якому вони щойно побували, між ними ніяк не зникала сором’язливість. Елії захотілося просто щезнути, тим паче, що прийшло чітке усвідомлення – сьогодні їй не судилося здійснити нічну перевірку розставлених міток.
    – Елія! – нічний морок пронизав стурбований окрик і від чорної тіні від’єдналася так ж чорна кремезна постать. – З тобою все гаразд?
     Стівен лише на декілька хвилин затримався у службових справах, тому для нього стало справжнім відкриттям те, що Елія могла на когось натрапити та ще й при цьому розмовляти невідомо з ким.
    – Все добре! – вона виставила поперед себе руку, таким чином зупинивши товариша, а Девіду пильно глянула у вічі.
     Той збагнув, що територія поза військовою базою не плацдарм для безцільних прогулянок, абикого охорона не випустить за ворота КПП, тож він лише одним поглядом дозволив дівчині піти.
     Її одинока тендітна постать віддалялася, а його роздирав інтерес до незнайомки і до того, де знову він зможе її побачити.