Шлях людини

   "Кожен з нас — це частина великого кола, де сила і слабкість, любов і біль, тінь і світло створюють наш власний шлях до мети."

Блазень без страху піде вперед, 
Не знаючи, де межа його.
А шлях — то світ без обмежень,
І вірить, що знайде свою він мету.

У мага в руках — сила велика,
Змінювати може все навкруги.
Та забуває часом, хто він всередині,
І що важливіше — бій чи магічний потік.

Верховна жриця відповідь знайде у тиші,
Вона чує те, що не скажуть слова.
Таємниці ті зберігає у серці,
А істину знайде бо правда чиста.

Імператриця має безмежне кохання на серці,
Вона дарує життя, як рання весна.
І квіти розцвітають навколо яскраві,
Але ж все-таки інколи і їй бракує тепла.

Імператор будує тверду стіну,
Завжди намагається керувати світами.
Буває, свої правдиві слова заміняє,
І серце його тим самим віру людям розбиває.

Ієрофант не дасть простої відповіді,
Тільки запитання й мудрість глибин.
Тож довірся йому в пошуках істинної сили —
І знайдеш те, що призначено тобі.

Серця закоханих кінцівки мають різні:
Любов чи та біль, що буде, чи знати?
Вони шукають слова в безкрайній долоні,
І вибір — сильнішим є кроком у їхньому житті.

Колісниця мчить без зупинок і страху.
Її мета — то горизонти, де видніється день.
А всі перешкоди — танець листя на вітру,
Що не зупинять його кроку вперед.

Справедливість, мов меч, розсікає темінь,
Вона не боїться брехні у зраді.
Відкриває істину, що в серці — глибоку,
І несе розраду, як ясні зорі на раду.

Відлюдник у самотності знайде сенс таємниці,
Відкинувши все, що відволікає творіння поем.
Розраду шукає й історії, печерні скарбниці,
І знає те, що правду знайде на світанні — одним.

Колесо фортуни обертається вічність.
Той, хто на верху, може впасти на низ.
Та в кожному повороті є шанс все змінити —
І навіть для тих, хто боїться висот наземних.

Сила не в м’язах, а в тиші у тілі.
Проведе через темінь нічну — у думках.
І знає насправді, що навіть для страху
Є сила пройти перешкоди через бурі страшні.

Повішений втратив шлях, але не втратив зір,
Він висить між світами, мов нитка на вітрі.
Відмовляється від усього, що не дає йому сили,
І бачить новий шлях, де немає страху чи втіхи.

Смерть — кінець для початку нового.
Все, що було, зникає в пилу.
Та за кожним кінцем — світло старого,
Де народжується дитина по-новому.

Поміркованість у її серці.
Вона знає: у ній спокій і мир.
Бо тільки в балансі гармонії світла
Знайдеш та здолаєш всі тривоги свої.

Диявол — спокуса, що веде до тіней,
Звабляє та ніжить серед своїх злих ідей.
Але кожен крок, що в тіні тримає,
Назад у те світло на шляху повертає.

Вежа — усе, що було, може впасти.
Та з руїн новий шлях відкриється вам.
Не бійтеся змін — це не кінець у печалі,
А початок того, що змінить на очах.

Зірка вона, світить у темряві ночі.
Надія, що немає згасати ніколи.
Вона веде через втрачені сили, тривоги,
І придасть сили дійти до свого милого дому.

Місяць — там тіні, спокушають сумнівні.
Шлях розмитий, й неясний там вид.
Та якщо ти слухатимеш серця шипіння,
Воно приведе тебе до цілей важких.

Сонце — то світло, воно все освітить,
Тепло, що гріє і живить, нас тліє.
А той, хто йде в його променні золотім,
Знайде своє місце і в іншому світі.

Суд не боїться зустріти брехню чи то правду,
Приймає помилки, визнає й гріхи.
Та через прощення й очищення тіла
Знайде спокій для злочинця у душі.

Світ — початок і кінець одночасно.
Все стає цілим, все — в одному.
І розумієш, що твоя подорож завершена —
Тепер ти частина світу мого.