Розділ VII. Помилування чи загибель?!

В перші хвилини Райян подумав з гіркотою, що їх або з'їдять, виплюнувши кісточки, або ж помилують. Надії на останнє майже не було. Та ось на середину кола до них вийшла чудна бабця невеличка на зріст в шкурі з сірого вовка з амулетом з великим зубом мамонта на шиї та браслетами з кісточок на руках. Все плем'я первісних людей замовкло, приготувавшись слухати свою найстаршу представницю, яка промовила:

- Хто ви такі? Звідки тут взялися? Це територія нашого племені. Тут правлять Сірі вовки,- гордо додала вона, ледь випнувши грудну клітку вперед.

- Ми прийшли з добром,- швидко запевнив її та інших Райян. - Просто заблукали у ваших лісах.

- Хммм..- задумливо протягнула бабця - Так звідки ж ви? З якого племені будете?- знову запитала вона, хитро блиснувши очима.

- З Америки,- ляпнув молодий вчений перше, що прийшло в голову. А тоді подумки вилаяв себе та надавав ляпасів.

- Аме-ри-ки?- повторила по складах бабця Сибілла.- Хтось чув про таке?- запитала вона у членів свого племені.

- Ні! Не чули! З'їсти їх! - пролунало врізнобій.

Раптом збоку почувся голос Елізи (тобто Хлої):

- А я їм вірю. Ну не схожі вони на поганців!

Всі замовкли та здивовано повернули голови в її сторони- щоб тиха спокійна Еліза і проявила таку сміливість!

Але ще більше всі здивувались, коли Хлоя (тобто Еліза!), яка завжди була впертою, мужньою та впевненою в собі промовила несміливим голоском:

- Треба дати їм другий шанс. Особисто мені вони подобаються.

Що тут почалось. Сірі вовки почали кричати щось заперечливе. Цей бедлам припинив Сід. Як вождь племені, він вирішив, що пора втрутитись та зупинити цей гвалт.

- Тихо всім!- вигкув він, виходячи в центр кола та стаючи поряд з бабцею Сибіллою, своєю матір'ю. - Припиніть негайно ж! 

Всі слухняно замовкли.

- Оскільки наші несподівані гості нічого лихого не зробили, їсти їх поки що не будемо, - посміхнувся він хижою кровожерливою посмішкою, дивлячись на Райяна, Річа та Діно. 

А потім додав, розсміявшись:

- Та жартую я, жартую. Ніхто вас їсти не буде, я не дозволю. Всі знають, що я прогресивний і проти людожерства. Тож поки ми надамо нашим новим знайомим житло та трохи їжі і води. А тепер розходимось!- скомандував Сід.

Всі неохоче поплелись у свої печери та житла. Зостались лише Хлоя та Еліза, яких попросили нагодувати несподіваних гостей та розмістити у гостьовій печері. Мала Клео поривалась зостатись з дівчатами та допомогти, але оскільки була вже пізня година, татко Сід наказав малій пустунці йти спати.

Дивлячись зверху на те, як дівчата старанно допомагають, лісова богиня у подобі пташки задоволено усміхнулась- самі того не підозрюючи, вони зробили вже по дві добрі справи кожна. Залишилась ще одна.