Розділ III Ох ці жінки...Свято Могутнього Вогню

Наступного ранку стоячи у вже пустій оселі Сірих вовків, Ельза билась над важким питанням "Яку із шкур одягти сьогодні?" Та, що була на ній була з хутра сірого вовка, вбитого татком минулої весни. Дилема була непроста- і шкура рисі, і шкура печерного лева їй однаково подобались.

- Шкур багато, а вдягти нічого,- пробурчала дівчина собі під ніс.

Врешті-решт рудокоса капризна красуня таки зробила вибір, одягнувши нову шкуру нещодавно впольованої рисі. Ще раз помилувавшись статуеткою жінки, що стояла на столі, дівчина вийшла з житла. Ця статуетка була зроблена її татком Сідом та уособлювала Богиню-матір, якій поклонялось плем'я Сірі вовки. Ельза пішла до лісу, вирішивши трохи прогулятись.

А що ж наш потраплянець-американець Райян? Нещасний молодий чолрвік в цей час намагався вижити в первісному світі, відбиваючись від могутнього орла, яйця якого хотів засмажити собі на сніданок. В процесі цієї відчайдушної спроби врятуватись, Райян і не помітив, як випав з кишені штанів його айфон. Молодий чоловік подивився під ноги лише тоді, коли під ними щось хруснуло- на жаль, це було його "яблуко". Райян засмутився, адже вже стільки встиг назнімати на свій телефон. Проте довго засмучуватись йомумне дав орел, що знов напав на нього. Сяк-так відбившись від розлюченого хижака, науковець заховався,в печері, закривши вхід каменем. Він вже потроху починав звикати до свого нового життя, та павутина, що звисала зі стін і незрозумілі шарудіння вгилибині, дещо його лякали.

Посидівши в печері здавалося б вічність, Райян виглянув назовні і видихнув з полегшенням- птаха вже не було. За цей час вже дещо стемніло, і на небі почали з'являтись перші зірки. Почувши звуки музики та дивні пісні, молодий чоловік рушив у той бік. Підійшовши зовсім близько до джерела звуку він побачив з-за куща дивні танці людей під примітивні музикальні інструменти. Ось тут Райян вкотре згадав із жалем свій розбитий телефон. Та потім він відкинув ці думки і зосередився на розгляданні цікавого первісного дійства. А подивитись було на що!

Справа була ось в чому. Сьогодні ввечері Сірі Вовки святкували свято Могутнього  Вогню.  Біля їх  печер та  жител було розкладено велетенське вогнище, біля якого зібрались всі члени племені. Вони стрибали біля вогню, танцюючи запальні танці під звуки барабанів, шумлячі набірні браслети, щось типу кастан'єт, які складались з п'яти незамкнених кілець. Сірі Вовки поклонялись  Богу Сонця Бо , Богу Води Да, Богу Дощу Ро,  Богу Блискавки та Грому Зе, Богині-матері Іді, але найбільш шанованим в них був Вогонь, який захищав від диких звірів, зігрівав в холодні вечори та давав змогу приготувати смачні страви. В племені Сірі вовки та сусідніх племен було декілька великих свят на рік-  в перший день весни всі вони зустрічали Новий рік, який наставав для них, коли розтавав сніг, сонечко починало зігрівати, а не світити холодно, як воно це робило взимку, Зелені свята, коли навкруги все буяло зеленню та Свято Вогню.

Сховавшись від усіх, Ельза та Алан лежали поряд на теплому пісочку та дивились на зорі. Сьогодні їх було дуже багацько на темно-синьому полотні неба. Це було дуже красиве та захоплююче видовище. Хлопець та дівчина вигадували назви скупченням меретливих зірок, якщо вони нагадували їм якусь фігурку.

- Он, дивись, те скупчення зірок схоже на ведмедя з лісу,- сміючись казала Ельза, і Алан з нею погоджувався, але уточнював "На малого ведмедя, бо на небі я бачив якось і великого". Ельза теж погоджувалась з ним, дивлячись на хлопця та відчуваючи як всередині неї шалено пурхають великі метелики.

- Ти знаєш, Ельзо, я раптом зрозумів- зірки не просто так розкидані по небу, а мають своє узаконене місце. Цих "ведмедів" на небі  бачив не одну весну.

- О, як цікаво, Алане! Розкажи ще щось про це,- попрохала його дівчина 

- Є різні скупчення зірок, деякі схожі на тварин - ведмедів, левів, собак тощо, а деякі на шлях, всіяний зорями.

- Ти дуже розумний, Алане,- констатувала дівчина. - Обіцяй, що досліджуватимеш і далі це, а потім розповідатимеш мені. Це так романтично!

- Добре,- пообіцяв, дещо почервоніши хлопець (добре, що було темно, і Ельза мабуть не помітила!).

- Ти знаєш, Алане, я теж хочу розповісти своє спостереження. Я помітила, що засмажене м'ясо набагато смачніще, ніж сире. В нашому племені тепер споживають переважно приготовану на вогні дичину.

- Хммм, як цікаво,- протягнув задумливо хлопець.- Треба буде сказати і моїм Білим бивням, нехай спробують. Ми їмо поки що лише сире м'ясо 

Так вони і лежали ще досить довго, милуючись зоряним небом та розмовляючи про все на світі.

Та не в одної Ельзи та Алана сьогодні був романтичний настрій. Сидячи біля вогнища зі своїм племенем Білі ікла та чуючи звуки святкування Свята Вогню сусіднім племенем Сірі Вовки, Хлої чомусь згадалась та пригода з Калебом біля річки. Коли вони дременули до лісу, втікаючи від слона, то раптом вона зрозуміла, що їй дуже добре з Калебом (хто б міг подумати!). Хлопець провів її майже до самісінької печери її племені, дуже зворушливо глянув на прощання та пішов додому. А тепер ось вона сидить і все згадує той погляд. Та потім, коли стало зовсім темно та прохолодно і члени племені почали розходитись по своїм печерам, Хлоя схаменулась й собі побігла до теплого житла.

Що тут скажеш? Ох ці дівчата!..