Розділ II Все тільки починається, або Незнайомець у лісі

Та не лише у Сірих вовків було нервовий, дещо напружений ранок. Ще одна людина не мала спокою. Це був Райян Джерсі, який потрапив в світ первісних людей з нашого часу, а саме з 2023 року. І він не те що здивований, а просто...щасливий. Так-так, саме щасливий. Вже не один місяць Райян бився над здійсненням мандрівки у часі, і ось він тут, у світі первісних людей. Райяну Джерсі було 28 років, він був молодим перспективним науковцем-винахідником в одному з каліфорнійських інститутів Америки. Це був середній на зріст худощавий молодий чоловік. У його зовнішності зовсім не було нічого примітного, хіба що округлі окуляри, за якими ховався дещо розгублений розумний погляд.

Райян займався дослідженням мандрівки в часі вже давно, проте все ніяк не міг добитись результату. І  ось сьогодні вранці чоловіку допоміг його милий песик Річ породи джек-расел-терьєр. Молодий чоловік купив це миле розумне створіння після перегляду відомої комедії " Маска" з Джимом Керрі.  Коли все було майже готово, допитливий Річ випадково натиснув лапкою важіль, що запускав машину часу. В ній щось клацнуло, забулькало, і ось Райян разом з чотирилапим другом вже тут. 

Що тільки вони сьогодні не встигли пережити: і втечу від  диких ос, гніздо яких розворушив Райян в пошуках меду, і марафонський забіг від велетенького мамонта (добре, що високе міцне дерево було поряді). І ось чоловік із собакою вирішив перепочити за високими кущами. Раптом він посув чиїсь голоси.Обережно розсунувши гілки, він подивився і завмер- перед ним були справжнісіньки первісні люди! Таких він бачив лише в книжках і кіно. Матінко рідна! Як же далеко він заблукав у часі. Дивно вдягнені люди в шкури тварин порозходились у різні боки. "Певно у справах,"- подумав Райян. Раптом хтось торкнув його за плече. Обернувшись, він побачив дівчинку...з хамелеоном на плечі. "Так часто я давно вже не дивувався," подумки вирішив молодий науковець.

Дівчинка промовила "Клео" та показала на себе. Потім вона почала говорити, і о диво, Райян навіть зрозумів, що вона говорить. Молодий чоловік розповів все дівчинці, яка сиділа з гироко розплющеними очима та вілкритим ротиком, слухаючи все це. Тим часом Річ влаштував полювання на хамелеончика, що, рятуючись, застрибнув на дерево і злився з ним по кольору. Хамелеон одним словом! Клео запропонувала новому знайомому поки сховатись у покинутій печері неподалік. Дівчинка пообіцяла принести йому трохи їжі і шкуру, щоб перевдягнутись, бо його одяг (окинула вона його трози зневажливим поглядом) дуже дивний, і її племені точно не сподобається. На тому і домовились.
Сьогодні був таки недзвичайний день. І ось чому. Молодший син Сибілли Калеб пішов в ліс до річки, щоб перепочити після носіння хмизу та важких гілок дерев на багаття, яке було чи не найціннішим скарбом у всього племені. Раптом він побачив Хлою. Дівчина сиділа біля води та плела вінок з квітів. Калеб  на мить просто розтанув, і на його суворому обличчі з'явилась мила усмішка (наскільки це було для нього можливо). Потім він взяв себе в руки, надав обличчю серйозного зосередженого вигляду та рушив в бік дівчини, наче не помічаючи її. Хлоя літала в думказ, тому помітила нашого героя неодразу. Побачивши хлопця, вона здивовано вигукнула:

- Калеб? Менш за все сподівалась зустріти тебе тут.

- І я тебе, Хлоє. Та ось прийшов назбирати хмизу,- промовив він таке довге для нього речення, і не знаючи що ще сказати, почухав рукою потилицю ззаду.

Хлоя подумки всміхнулась, дивлячись на незграбного хлопця. Вона давно вже помічала, що Калеб у її присуиності стає ще більш недолугим, ніж він є. Варто зазначити, що і розумова діяльність, яка в нього і так шкутильгала, ще більше страждала. Але все ж їй лестила його увага, якого вона знаходила досить привабливим, а ще мужнім, сильним та добрим.

Раптом хлопець та дівчина почули звуки велетенськох тварини, що стрімко наближалась. Вони поаернулись у бік звуків і побачили слона-тригонтерія, що мчав прямо на них.

- Матінко!- в унісон крикнули хлопець і дівчина.

Потім Хлоя з переляку стрибнула на Калеба, обхопивши його руками та ногами. Від несподіванки, хлопець не втримався на ногах і впав разом з ношею на землю, побачивши зірочки перед очима. Калеб був на сьомому небі від щастя, та звуки слона, що стрімко наближався, змусив його хутко підвесьись, взяти Хлою за руку та побігти геть від смертельної небезпеки.

Поки наші герої тікають, ми трошки розповімо вам про цього слона. Це була велетенська тварина з двома довгими бивнями, теплим коротким хутром шоколадного кольору в світлі округлі невеликі плями по всьому тілу. Зазвичай це були добрі істоти, та коли їх хтось лякав, то вони ставали, немов скажені, швидко біжучи і не бачачи нічого навкруги. Так сталось і цього разу. Хлоя з Калебом врятувались, перебігши на іншу сторону річки по круглому камінню. Слон звісно цього не зміг зробити. Він загальмував біля самої води, а потім з розгону туди забіг по інерції. Зрозумівши де він, слон-тригонтерій заспокоївся і почав обливати себе водичкою з хобота. Заспокоїлись і наші герої. Калеб з Хлоєю стояли один напроти одного, віддихуючись, а потім швиденько подались подалі від річки до лісу, від гріха подалі, так сказати. Слон лише хитро подивився їм в слід.