Розділ I Дрібні крадіжки, хамелеон та знайомство з Сірими вовками

Ранок в племені Сірих вовків почався з того, що всі шукали ляльку маленької доньки Сіда Клео, яка кудись поділась. Цю іграшку власноруч змайстрував їй татко, і мала її дуже любила. Через зникнення улюбленої ляльки Єви дівчинка була дуже засмучена та мило шморгала носиком, стримуючі слізки, що підступали до очей. Клео минуло лише 4 весни, проте вона вже добре все розуміла і розмовляла, була активною  жвавою дівчинкою з розсипом веснянок на кирпатому носику. Темне каштанове волосся доходило до плечей, а розумні очі горіхового кольопу дивились на всіх допитливо та весело. Проте не сьогодні, зараз очки дівчинки були сумні. Добре, що хоч вірний Лео, ручний хамелеончик був поряд і допомагав підняти настрій.

Варто зазначити, що останнім часом дивні дрібні крадіжки траплялось частенько, і всі члени племені почали з підозрою дивитись одне на одного. Днів 5 тому, наприклад, зникли улюблене намисто з ікол вовка матері Ельзи та Клео Майї, яке їй подарував Ед ще на заручини. Ще раніше зник гребінець Ельзи, а ось сьогодні лялька.Бабця урочисто пообіцяла, що коли спіймають цього дрібного злодюжку, то особисто надає йому по дупі.

Про те, як вправно вона це робить знали її сини - Сід та Калеб. Останній був на декілька років молодшим за Сіда, але такий же широкоплечий і високий, як і брат. Калеб був тугодумом, все доходило до нього довго та важкувато.Та оскільки він був добрий та вірний, в племені його любили. В Калеба поки не було нареченої. Йому подобалась Хлоя з племені Білі ікла, та вона щось зовсім не звертала на нього увагу. Через це молодий чоловік іноді коли ніхто не бачив сумував, проте недовго, бо було банато справ- то вполювати якусь дику качку, то куріпку, а то й кабана. Його мрією було вполювати мамонта, щоб всі побачили чого він вартий, особливо вередлива Хлоя, та мрія поки що залишалась лише мрією.

Сьогодні за сніданком члени племені Сірих вовків, вдягнених, як один, в хутро сірих вовків по типу туніки, стягнутої саморобним паском на поясі, обговорювали як впіймати крадія та  який метод покарання вибрати. Висловлювалось багато версій, в основному, що зробити з негідником, як впіймати його версій поки що не було.

- Надавати йому добряче!- гарячився Калеб, пристукнувши при цьому ногою в шкіряному взутті.

- Кинути його до вовчої ями,- підтримав його Сід.

- Які ви кровожерливі, мої хлопчики,- всміхнулась солодко бабуся Сибілла, поправивши двома руками сплетений обруч на голові.- Пропоную віддати його мені... на перевиховання.

Всі висловлювали свої версії, проте, на жаль, поки карати було нікого- речі все пропадали. Висловлюючи свої здогади та припущення, члени племені не забували і снідати. Сьогодні на сніданок була запечене м'ясо впольованого мамонта, смажені на вогні гриби, а на десерт- мед диких бджіл та лісова малина. Біля них туди-сюди носилась за приручентм хамелеоном Лео мала пустунка  Клео, намагаючись його наздогнати. Її веселий сміх дещо розряджав атмосферу, що дещо накалилась. Раптом все житло добряче струсонуло, аж земля  під ногами загула. Налякана Клео запитала:

- Татку, що це?!

- Не бійся, доню, це мамонти пробігли, - відповій малій Сід, а потім спокійно продовжив жувати шматок запеченого м'яса, адже гул віддалявся, значить небезпеки не було. Те ж саме зробили й інші члени племені. Дівчинка стенула плечима, а потім побігла шукати хамелеончика Лео, який кудись заховався.

Поки члени нашого племені насолоджується сніданком, ми познайомимо вас з ними. Всього в племені було дванадцять осіб. Сірі вовки, як і навколишні племена, любили споживати свіжу дичину, в тому числі і м'ясо мамонтів, мед диких бджіл, лісові ягоди та коріння дерев, а також горіхи. Дичину впольовували, використовуючи лук і стріли, а також спис. Коли не було особливої роботи чи навпаки відпочивали після важкого полювання, чоловіки сідали біля входу в свої житла та курили довгі трубки, які набивали тютюном.

Ці житла, яких було декілька у племені Сірих вовків, були виготовлені із шкур мамонтів, як опори використовували кістки та ребра цих тварин. По середині житла лежала шкура вбитого бурого ведмедя, на стінах висіли голови впольованих тварин- оленів, диких кабанів тощо. Посередині стояв саморобний стіл, вкритий шкурою дикого звіра, а поряд стояли стільці. За них правили пеньки повалених вітром дерев. Коли очі звикали до напівтемряви, то можна було помітити, що зі стелі звисають пучки сушених трав, з яких взимку заварювали чай. Також на зиму в членів племені  були заготовлені сушені гриби та вялене м'ясо впольованих тварин. Деякі члени племені все ще жили в печерах, віддаючи перевагу саме їм, а не новомодним житлам.
Довгими зимовими вечорами всі члени племені ховались у своїх житлах, і носа не показували на вулицю. Саме тоді Бабуся Сибілла розказувала всіх Сірим вовкам різні захоплюючі історії. Бувало приходили їх послухати і з сусідніх жител членів племені. Була серед цих оповідок і така, в якій розповідалось, що раніше племена іноді воювали між собою. Це були криваві часи. Але, на щастя, такого давно вже не було. Сірі вовки та навколишні племена- Білі ікла, Гостроокі орли, Плямисті рисі тощо, віддавали перевагу мирному співіснуванню, тому війни не було вже кільканадцять весон.
Та не лише племена могли завдати шкоди одне одному- дикі тварини були дуже і дуже небезпечні. Тому Сід нещодавно придумав ще один вид  самозахисту від нападу диких тварин, яким дуже пишався. Ідея полягала в тому, що на дошку, яка кріпилась на камені, клали з однієї сторони камінь, на іншу натискали, а потім відпускали її- груз летів далеко і глухо падав на землю. Він вихвалявся Майї, що  тепер не тільки вогонь та зброя допоможе відбиватись від хижаків та мамонтів.

Слід зазначити, що пресловуті мамонти були просто велетнями з великими довгими бивнями та густим довгим  хутром. Вони мали горб, де накопичували жир. Харчувалися мамонти в основному злаками, травою та чагарниками. Ці гігантські тварини збирались в зграї по 10-15 особин. Які зграї, так і поодинокі особини становили загрозу для первісних людей, адже могли напасти та затоптати. Від диких звірів та мамонтів члени племен зазвичай ховались у печерах, що були надійніші, ніж житла зі шкур.