23

- Ти якось повеселішала. – зауважив за вечерею Кіаз.

- Чому вам так здалося? – кивнула головою вона.

- Хіба це не так?

- Не помітила за собою. Я хочу дещо запитати.

- Так, звичайно. – відповів дідусь

- Завтра я можу побачитися з другом?

- Хм… Якщо це не Арда. – втрутився Кіаз.

- А якщо він?

Кіаз вже було відкрив рота піднімаючи руку, щоб щось сказати, та старий його перебив.

- Можеш, але з охороною.

- Чудово. – відповіла дівчина продовжуючи їсти.

- З охороню і з Кіазом. – закінчив він.

- Тобто?

- Я довірив тебе йому на випадок якщо зі мною щось станеться, тому зараз він виконує свій обов’язок і виконуватиме його надалі.

Дівчина вже не продовжувала, доївши вечерю відправилася спати. Зранку швиденько поснідавши зі своїми охоронцями і Кіазом відправилася на зустріч. У кафе вже сидів схвильований Арда. Потрібно було бачити його обличчя, коли він помітив Обрієтту за якою йшов Кіаз.

- Не турбуйтеся, я буду за сусіднім столом. – підмигнув він хлопцю.

- Привіт. Що з тобою? На тобі обличчя немає. – запитала Обрі сівши за стіл.

- Є дещо, що ти повинна знати. Я не буду тягнути. Хазар бажає твоєї смерті. Не можу сказати, що не хочу того самого. Все таки ти дочка вбивці. Але я не можу так. Ти не заслуговуєш цього. Все було брехнею, з моїм батьком все добре. Думаю, ти пробачиш за це. Ситуація розжарилася ще сильніше, через останні новини. Тому моя тобі порада: якщо ти хочеш жити, тікай якомога далі від цих справ, цих людей і цього міста.

- Арда, мій батько не вбивав твою матір. Ти думаєш я не дізналася правду і вирішила все залишити так? У мене є свідки, якщо ти не віриш мені.

- Тобто!?

- Твоя мама зналася із моїм батьком. Тому слухай мене уважно…

Обрієтта виклала йому все як було, без краплі брехні. Спочатку хлопець сидів з незворушним обличчям, а потім задумався…

- Я не буду тобі брехати лише тому, щоб ти не вбивав мене, бо знаю, що ти і так цього не зробиш. – з крихтою жалю мовила вона.

- Я тобі вірю. Я знаю, що тобі не має сенсу придумувати. Та я не можу це прийняти одразу, думаю, ти розумієш.

- Що ми будемо робити із цим усім?

- Якщо Хазар дізнається, що ти втекла то скоріш за все вб’є мене. Та хай вже так.

- А якщо ти втечеш зі мною?

- Я не можу цього зробити. Мій батько, мої друзі, Хазару буде байдуже чим мене шантажувати, він візьме своє. Краще, вже не опиратися долі.

- Арда… - взяла за руку його дівчина. – Я витягну тебе. Ти зможеш потягнути час?

- Що ти хочеш зробити?

- Розвивати організацію під своєю владою. Спочатку зроблю це потайки, а коли мене визнають – Хазару не буде куди бігти.

- Х’юго його підтримує, ти ж знаєш.

- Їх двоє. За мною 8 членів організації і всі вони прихильники мого дідуся.

- Скажу дещо. Як ти прийняла це?

- Що? Дідуся?

- Ну можна і так сказати.

- Знаєш, я мабуть в глибині душі була готова, тому що занадто багато років була самотня, а коли з’явилася хоч яка-не-яка рідна людина то прийняла її з розкритими обіймами. Мушу сказати, мій дядько не був настільки близький мені як зараз дідусь.

- Я тебе люблю. – після невеликої паузи мовив він. – Мені вже потрібно йти. Час я потягну не більше ніж на 3 дні. Знай це.

Він піднявся з-за столу і попрямував до виходу. Обрі сиділа здивовано дивлячись йому в слід із дитячою посмішкою на обличчі. За цим усім непомітно спостерігав Кіаз.

- Він тобі теж подобається. – перейшов за її стіл він кивнувши головою.

- Не знаю. Просто коли він поруч так тепло на душі. – опустила очі вона.

Посидівши ще кілька хвилин, вони відправилися назад додому. Тепер Обрієтта неабияк взялася за цю справу. Стосовно організації за два дні вона вивчила абсолютно все, що було потрібно і не дуже. Інформація про кожну особу і кожне діло тепер була буквально викарбована у її пам’яті. На останок дідусь організував у саду прийом де потайки від Х’юго і Хазара запросив усіх членів організації. Вони були дуже люб’язні з дівчиною й справляли враження не зовсім мафіозі - як просто звичайних людей, за спинами яких було важке минуле і не зовсім щасливі спогади. У кожного була своя історія, але майже всі вийшли на цей шлях через душевний біль, який спонукав їх боротися з ним усіма можливими способами. Їхні обличчя говорили “бійся мене”, а серце і душа навпаки будували мости до зближення. Не завжди можна одразу розпізнати хорошу людину, іноді вона вимотана поганими людьми використовує метод самозахисту, та з часом кожен розкривається. Звичайно, траплялися і не зовсім привітні чоловіки, але всі вони, так чи інакше, з повагою відносилися одне до одного і до Обрієтти. Прийом видався не дуже великим, прийшло близько 40-ка людей. Звичайно, не всі вони були головами. Можна сказати від найнижчої посади до найбільшої і нічого зайвого. Всього серед головних було 13 осіб, якими раніше управляв Лорд, а згодом, четвірка Гатто. 8 з них підтримували Лорда й надалі, і разом з ним чекали, коли зійде “нова зірочка”, а решта 5 самі не знали кого підтримувати – бігали з корабля на корабель, як миші. Їх, звичайно, старий не ризикнув запросити. Великого святкування не було, за вечерею дідусь повідомив що на його посаді тепер буде Обрієтта і завтра офіційно він її представить перед рештою членів. Та дещо він не врахував, коли прийом закінчився один з його знайомих, на ім’я Лерой (він був з тих 8, що його підтримували) все ж повідомив про все Хазара, набравши його номер у вбиральні:

- Так, все так, як ми й думали. – мовив він.

- Хах… Не зводь очей з дівчини. Мої люди вже в дорозі. – засміявся Хазар. - Все таки добре, що ти ще вчора повідомив про прийом, я якраз встиг підготуватися. Дякую. Хазар не забуває доброту.

- Із тобою ми потім розрахуємося. – відповів той і кинув слухавку.

Гості потрохи починали розходитися. Кіаз підійшов привітати Обрієтту з цим чудовим святкуванням перемоги, та на вулиці почулися постріли. Всі запанікували і одразу зарядили свої пістолети.