21

Тепер все було зрозуміло. Та на душі в Обрі все одно було якось тривожно. Вона глянула у вікно і задумалася над вчорашньою розмовою з дідусем. У двері постукали.

- Обрі? Можна зайти? – запитав дідусь.

- Так, звичайно.

- До мене донеслася інформація що до організації. Сьогодні – завтра вони тебе приберуть, тому не можна витрачати час на дарма. Бачиш, - дідусь повільно присів на край ліжка. – Я вже старий і не зможу знову очолити організацію, тому розповім тобі все від а до я. Ти станеш на чолі і виведеш організацію на чисту воду. Я вірю і знаю, що ти впораєшся, одна з причин це те, що в твоїх жилах тече моя кров.

- Гаразд, але чому? Чому за стільки років саме зараз?

- Чому? Тому що, після коми і багатьох операцій, я дізнався, що в мене є онука й не став повертати собі назад владу, хоча й мав можливість. Повір, терпіння теж дорога річ, навіть дуже дорога, воно допомагає набагато краще ніж тисяча друзів чи мільйон доларів. Час теж гроші – чула про таке?

- Я не буду тягнути. В мене є до тебе кілька запитань, але що до організації – я згодна, тому що ще далеко не всі рахунки зведені. – гострим поглядом глянула дівчина на старого. – Але спочатку ти відповіси мені.

- Що тебе цікавить?

- Чому ти перебуваючи  в організації дозволив, щоб мого батька підставили?

- Я не знав… Я не знав, що він твій батько. Це ви знали його по імені Фадо, в організації його ім’я було Леві. Коли я дізнався – вже було занадто пізно. – на очах дідуся виступила сльоза, тому він не зволікаючи піднявся і попрямував до дверей. – Приготуйся, після сніданку я введу тебе в курс справ. – сказав він у дверях.

- Добре. Дідусю. – тихо мовила дівчина, той мабуть і не почув.

Поснідали вони досить швидко, адже справи не чекають. Ризик все ще залишався великий. Хазар почав ще більше тиснути на Арду, щоб він знищив проблему доки вона не розрослася. Чудово, що ніхто не знав, що Обрієтта давно у свого дідуся, всі лише здогадувалися де вона може бути, адже шпигун, який за нею стежив випадково втратив її слід. Дівчина зі старим відправилися у його кабінет, де їх вже чекав помічник на ім’я Кіас. Він був середнього віку, але на волоссі вже виступила сивина. Схоже вони з дідусем були давно знайомі і їх, навіть, можна було назвати друзями.

- Кіаз, це моя онучка Обрієтта. Зараз ти розповіси їй частково про її план дій і введеш у курс наших справ. Я не буду втручатися. Мені вже не до цього.

- Гаразд. Думаю проблем не виникне. – відповів той.

- Чудово, тоді я пішов.

Старий подався геть з кімнати й зачинив за собою двері. Кіаз зайняв своє місце за робочим столом і вказав Обрі рукою на стілець, щоб вона сіла.

- Вибачте, ви мабуть давно працюєте з моїм дідусем?

- Що ж, є спільне минуле як-не-як, проте після його відставки ми рідко бачилися. Якщо вам цікаво, я підприємець, як і ваш дідусь, тому склавши свої повноваження він довірив абсолютно все мені. Та ви не турбуйтеся, коли ви вивчите все, що потрібно - ці повноваження відійдуть вам.

- Я й не турбуюся. Думаю,ви більше розумієте ті справи. Моє бажання – лише покінчити з організацією.

- Тобто, ви не збираєтеся її розвивати?

- Немає потреби. Я не по нелегальних справах. – зніяковіла дівчина.

- Добре, тоді перейдімо до справи. Бачите, ваш дідусь дуже впливова людина. Що до організації він багато років був їхнім босом, у нього було досить багато угод із поліцією, тому організація до цих пір не розкрита перед державою. Якщо ви хочете покінчити із нею – просто потрібно знайти хорошого прокурора, який не піддасться страху, хоча, навіть якщо хочете її розвивати вам все одно знадобиться надійна особа в поліції, тому тут без вибору.

- У Хазара і Х’юго є така людина, так?

- А як без цього.

- Тоді потрібно копати звідси.

- Хм. Не думаю, що є потреба. – чоловік кинув на стіл кілька папок з документами. – Тут все на організацію: всі досьє, всі злочини, всі докази. Лише коли вони потраплять в поліцію, так само постраждає і дідусь, і твій дядько. Тому тобі вирішувати.

- Тобто зараз у моїх руках їхня доля?

- Так. Вирішуй. Але що до підприємств – я все одно повинен вам розповісти про все.

- Тоді давайте почнемо.

Приблизно кілька годин вони сиділи за столом, доки дівчина не дізналася все від початку до кінця. Все обдумавши, о півдні вони нарешті закінчили. В кабінет постукала покоївка й покликала їх на обід. У дівчини задзвонив телефон, це був Арда. Спочатку вона вимкнула та все ж вирішила передзвонити.

- Ви ідіть пообідайте, я за хвилину спущуся. – мовила вона до Кіаза.

Зайшовши в свою кімнату Обрі зачинила двері й набрала номер.

- Ало! Обрієтта, де ти? Потрібно зустрітися.

- Я за містом. Вибач, немає можливості. Я зараз у подруги, тут дещо складна ситуація.

- Це необхідно.

- Можемо поговорити по телефону.

- Що ж, тоді слухай мене уважно. Мені начхати вбивав твій батько моїх рідних чи ні. Я не тримаю зла на тебе. Я зараз потрапив у дуже погані обставини. Хазар шантажує мене батьком і заставляє вбити тебе. Мені немає до кого більше звертатися. Допоможи, будь ласка, я вірю, що ти щось придумаєш!

- Що? – дівчина прижмурила брови. – Як таке могло статися?

- О так. Тоді в пориві злості я поїхав до нього і… Одним словом… Я не маю до кого більше звертатися, розумієш?

- Гаразд, я подумаю.

- Поспіши, бо часу реально мало.

Хлопець кинув слухавку. В цей момент Хазар, який сидів біля нього на кріслі і все це слухав, мовив:

- Молодець, хлопче! Я знав, що ти розумний. Ми помстимося за смерть твоїх близьких.

- Залиш мене, Хазар. Тепер будемо чекати новин від неї. Не згадуй більше про моїх рідних, якщо це все вийди з кімнати.

Чоловік вийшов, біля дверей стояв Юстін. Схоже, він збирався постукати та не встиг. Привітавшись одне з одним, хлопець зайшов до Арди в кімнату.