18

- Старого відпустили! З’явився свідок якому він, буцімто, того ранку продав книгу і Рік також підтвердив. Їхні докази більш вагомі. Ми безсилі проти цього.

- Хм… - злегка посміхнувся хлопець. – А старий не такий вже й простий виявився.

- Я не думаю, що він був для них настільки важливою особою, скоріш за все і в старого був якийсь козир проти Х’юго.

- Я більш ніж впевнений в цьому, при чому, мабуть, дуже вагомий козир.

- Добре, повечеряємо і я піду відпочину. – Обрієтта піднялася з дивана щоб піти, та хлопець затримав її.

- Блок у тебе?

- Так, але якщо тобі цікаво знати – то він порожній. Це просто муляж. Я на зустріч з Х’юго взяла його лише заради плану. Ти знаєш, де справжній.

Того ж вечора біля бібліотеки відбувся обмін. Довгий чорний мікроавтобус під’їхав до схвильованого старого і Ріка, з нього вийшли двоє чоловіків в чорних костюмах і адвокат.

- Ти ж знаєш, що буде якщо ти обманув нас, чи не так? – грізно мовив він.

- Що ви, я б не ризикував життям дитини якби це було не правдою.

Адвокат махнув рукою і один з його охоронців відчинивши двері мікроавтобуса вивів маленьку дівчинку років семи. У старого полилися сльози і він навіть не намагався їх стримати.

- Давай листи, старий. – гаркнув адвокат.

- Тримайте. – простяг руку з паперами він. – Тут все. Копій немає.

Чоловік взяв записи й сів в авто не зачиняючи дверцят, а дівчинка одразу побігла обіймати дідуся.

- Дідусю я так скучила за тобою. Будь ласка більше ніколи мене не залишай!

- Не залишу. Ніколи не залишу. – міцно обійняв дитя він. – Біжи до батька,я маю ще дещо сказати дядькам.

Дитина побігла обіймати батька, а той взяв її на руки. Старий же підійшов до авто.

- Тепер все скінчено. Сьогодні першим же рейсом ми летимо в Данію. Прощавайте.

Адвока

т махнув в бік головою до одного з охоронців, після чого той піднявши руку з пістолетом, не моргнувши оком вистрілив в груди старому.

- Прощавай, старий. – лише хриплим голосом повів адвокат й в ту ж мить одразу поїхав зі своїми людьми.

- Дідусю! – заплакала дівчинка на руках у батька.

- Нічого, дитино, я побачив, що ти тут, зі мною, ціла й не ушкоджена. Це головне. Твій батько подбає про тебе. – на останньому подиху промовив старий.

- Але ти сказав, що більше не покинеш мене! Дідусю! Прокинься! Прошу!

- Дідусь завжди буде живий о тут, - поклав Рік руку на серце малої. – у твоєму серці…

Приїхала швидка, та вона лише констатувала смерть. На місце прибула й поліція, але на місці було лише тіло чоловіка, Рік з донькою давно вже сиділи в літаку й мріяли про нове, чудове майбутнє в іншій країні…

Зранку Обрієтту розбудив Арда.

- Ти чула, що трапилося? – увірвався в кімнату він.

- Звідки я могла чути, я тільки що очі відкрила. – не встаючи з ліжка відповіла дівчина.

- Старого вбито.

- Що? Як це?

- О так! Вчора біля його ж бібліотеки знайшли тіло.

- Я не можу в це повірити. Я все ще сплю. – закрила долонями обличчя Обрі намагаючись прокинутися.

У хлопця задзвонив телефон.

- Добре, ти прокидайся, я відійду на хвилинку.

- Хто це дзвонить?

- Та так, старий друг.

Арда подався в іншу кімнату.

- Я слухаю! – підняв слухавку він.

- Кидай бавитися хлопче. – хриплим голосом сказав Хазар. – Справи серйозні. Ти думаєш це ми з Х’юго вбили твоїх маму і брата? Ха! Тоді знай, що в той день, поруч з ними був лише батько Обрієтти і лише в нього була причина вбити твоїх рідних, а яка, запитай це в Обрі. - після цього він кинув слухавку.

Дівчина вже вмилася, одягнулася й спустилася на кухню готувати сніданок. Хлопець жбурнув телефоном об стінку і пішов на кухню. Злістю від нього так і перло.

- Обрієтта! – закричав він. – Що це означає?

- Ти про що? – переляканим, здивованим поглядом глянула на нього дівчина.

- Які порахунки у твого батька були з моєю сім’єю?

- Арда! Я  нічого не розумію! Ти можеш нормально пояснити?

- Тобі пояснити? Що тобі пояснити? Всі ці роки я жив думаючи, що мого брата і матір вбили мафіозі з твоїм батьком і дядьком! А виявляється це зробив твій батько один! Чому!? Скажи мені, що моя мама зробила вам!? Тікати нікуди, Обрі.

- Як звали твою маму? – прижмурила очі дівчина.

- Віолетта. – вирвав не своїм голосом хлопець.

Дівчина заклякла. Чашка, яка щойно була в неї в руках впала на підлогу розлетівшись на дрібні шматочки. Коли вона була маленькою пригадується у 6 років підслухала розмову бабусі й дідуся: