12

Дівчина поставила слухавку. Чорний блок містив у собі базові дані ядерної зброї. Її батько був винахідником, проте через його божевільні ідеї його вигнали з роботи і він разом зі своїм братом Жераром почав займатися нелегальними справами. Вони винаходили різну зброю, гранати, бомби і т.д й одного дня коли вони попали в організацію Хазара, Х’юго і Гатто, ті дали їм обладнане місце й кілька мільйонів щоб вони винайшли ядерний блок. Проте Жерар здогадався, що цей блок вони використають щоб отримати владу над цілим материком, адже якщо його під’єднати до ядерної зброї то її дія посилиться в кілька тисяч разів. Він заховав цей блок, а коли вони прийшли по нього сказав, що такий винайти не можливо. Фадо ж не зрозумівши проговорився, та знайти його не зміг вже ні Жерар, ні він. Їм дали час щоб створити новий. Та в цей період хтось почав анонімно погрожувати їхній організації і вони просто вбили Фадо і його дружину, тому що дивним чином цей блок опинився у них. Гатто лише встиг побачити його краєм ока, коли він лежав у машині Фадо біля ферми, після чого машина просто вибухнула. Жерар і діти залишилися живі, а прототип блоку дядько Обрі заховав глибоко під землею у лісовому будиночку, там же, де був їхній склад зброї.

Під вечір Обрієтта вийшла на прогулянку. Арда поспішив за нею. Проте біля порогу його за рукав схопив Джан.

- Скажи мені, Арда, ти маєш якісь почуття до Обрієтти чи просто виконуєш своє завдання?

- А тобі що?

- Просто нагадую, що таких як ми вона ніколи не полюбить. Пам’ятай про цей. – відпустивши руку сказав Джан.

Арда наздогнав Обрі, яка йшла ледь не бігши полем.

- Чому так поспішаєш? – посміхнувся він.

- Не поспішаю. Оглядаю околиці. Як довго ти будеш переслідувати мене. – не зупиняючись запитала вона.

- Не знаю. – Він зупинився прямо перед її обличчям й заглянув в очі. – Чому ти така мила?

Обрієтта лише зіжмурила брови й продовжила свій рух обминувши його боком. Хлопець посміхнувшись схопив її за руку й притиснув до себе так, що відчував її дихання.

- Я не маю що сказати тобі, Арда. – піднявши очі відповіла Обрі. – Ми абсолютно чужі люди. У тебе своє життя, у мене своє. Тим більше на тебе чекає, твоя дівчина. Не дивися в мої очі. Відтепер крім ненависті ти в них ти нічого не побачиш.

-  А раніше в них можна було щось побачити крім ненависті? – злегка посміхнувся він, на що дівчина лише фиркнула.

І їй зовсім не приємно було говорити ці слова, проте, це все було правдою. Вони обоє абсолютно чужі люди. Не те що кохання, навіть симпатії між ними не може бути. Хлопець відпустив її, й дівчина не озираючись пішла далі. Хоча серце в неї колотилося як навіжене, вдіяти нічого не могла, так буде краще для всіх. Хлопець не смів йти далі. Коли смеркло Обрі вирішила посидіти в саду на лавці й подивитися на зорі. До неї приєднався Джан.

- Обрієтта. Я не буду тягнути. Я знаю, що блок у тебе. Скажи правду чому ти приховуєш це?

- Знаєш, Джан, дивні у наш час люди пішли – самі брешуть, а від інших правди вимагають. Як ти ставишся до цього? – не відводячи погляду від зірок запитала дівчина.

- Що? Тобто?

- Хм… Гаразд, що ж, блоку в мене немає. Я не брешу зараз. Я не знаю про який блок ти говориш, але якщо про той, що шукав Гатто, то він дійсно не в мене.

- Чому мені вірити тобі?

- А чому не вірити? На відміну від вас двох я не маю що приховувати.

Джан лише видихнув й не відповівши нічого пішов. В Обрі на очі навернулися сльози.

- І ти теж через вигоду. – подумала вона. – У цьому світі крім Бога в мене немає нікого і те я не завжди розумію Його. – жалісно дивлячись на небо мовила сама до себе дівчина.

До неї підійшов Арда. 

- О, ще один. Зараз буде допит. – подумала вона стираючи сльозу з щоки.

- Ти теж любиш сама з собою говорити?

-  Не з собою, з Творцем, лише Він мене може вислухати й зрозуміти, адже я Його творіння.

- Віриш в Бога?

- А ти ні?

-  Не зовсім. Є Він чи нема, яка різниця. Все одно світ повен бід, смертей і воїн.

- Це не Бог зробив. Коли людина згрішила вона сама це вибрала, це лише наслідки одного самостійного вчинку Адама.

- То чому Бог не припинить це?

-  Він врятував вже людину від смерті коли Ісус воскрес і дав можливість людям теж жити після смерті, що ще потрібно? Цей світ диявола! Світ розбрату. Його вже не спасти.

- Обрієтта, ти не така як інші, я знаю, ми ніколи не зможемо бути разом, але я хочу щоб ти знала, що я ніколи не завдам тобі болю.

- Ти прийшов запитати чи блок у мене? Ні. Я не маю його.

- Що? Тоді де він?

- Немає. Його просто немає. Ясно? Залиш мене.

Хлопець піднявся щоб вже піти, проте не наважився й сівши назад оперся на спинку лавки.

- Чому не йдеш?

- Я ще не хочу спати. Обрі глянь на мене.

Дівчина перевела погляд на нього й він довго не чекаючи поклав долоню на її щоку, після чого ніжно поцілував в губи. Та тривало це не довго…

- Що ти робиш? – відштовхнула Арду Обрієтта. – Зовсім здурів? Ти не можеш робити все, що тобі заманеться!

- Я знаю, що ти теж відчуваєш щось до мене. Дозволь хоч на кілька хвилин прожити це, ти знаєш, що ми ніколи не будемо разом, будь ласка хоч мить дай нам побути разом.

- Це неможливо! Ми дві прямі які не пересікаються! Досить вже, я не дозволю тобі виставити мене повією, на тебе чекає вдома кохана! – закричавши пішла Обрієтта.

Арда лише опустив голову. Вона була права, він кохає Лісу, чому він її поцілував сам не знає, мабуть в пориві емоцій це була просто помилка. Та хлопець лише посміхнувся торкаючись пальцями своїх губ.

Зранку Обрієтта не поснідала. Одразу подалася в помістя, де купила пиріжок. Заявки вже були подані. Сьогодні мешканців переведуть в інше місце. Хлопці зачинивши ферму наздогнали Обрі вже біля пекарні, де вона сиділа й наминала пиріжок.

- Чому нас не почекала? – запитав Джан.