7

Вони вирушили далі в дорогу. Десь під вечір дібралися до міста. Вже почало смеркати. Зупинилися біля кафе щоб перекусити, як ось, по телевізору показали її обличчя з підписом “в розшуку”. Офіціант не роздумуючи набрав у поліцію, проте, ще не договоривши, в кафе увірвалися троє молодиків в чорному й погрожуючи всіх розстріляти вивели звідти Обрі і Арду. Посадивши їх силою в джип, один з них з підступом глянув на дівчину.

- Хто ви такі? – крикнула вона.

Той лише всміхнувся й відводячи погляд хмикнув.

- Ми тебе рятуємо! – гуркнув водій, - Чому так, запитай краще свого хлопця.

Дівчина з подивом глянула на Арду, а він не подаючи вигляду, спокійно сперся на сидіння дивлячись у вікно. Схоже, тут лише Обрієтта була не в курсі того, що насправді відбувається в її житті.

Приблизно о півночі вони заїхали в мотель. Арда все ще нічого не пояснював.

В номері дівчина відчувала себе наче в клітці. Їй хотілося винернути з цієї багнюки й повернутися назад у літо на ферму бабусі й дідуся, де вони так чудово всі проводили час.

- Не спиш? – в кімнату зайшов Арда.

- Намагаюся. – відрізала Обрієтта розвалившись на ліжку.

- Послухай, я знаю, ти гніваєшся на мене, але я не бажаю тобі зла.

- Чомусь всі крім мене знають, як для мене краще. Тобі не здається це часом дивним?

Арда зімкнув руки в кулак присівши на ліжко.

- Ці люди, які нас забрали, працюють на Гатто. Якщо ти запитаєш, чому він рятує тебе, то я й сам толком не зрозумів, проте,у нашій ситуації лише він міг нам допомогти. Що до медіа й телебачення – він також це вирішить. Чому? Тому що, схоже на те, що ми потрапили в пастку його ще одного ворога, а значить, шах і мат.

- Послухай, мені глибоко байдуже, що задумав Гатто, ясно? Байдуже! З тобою чи без я позбудуся і його, і того хто здав мене! – зірвалася Обрі.

Хлопець підняв руку, щоб пригорнути її за спину та вмить передумав і змикаючи її в кулак опустив собі на коліно.

- Не варто мене жаліти! – кинула дівчина,помітивши це, - Навіть якщо я розгублена і налякана – я живу й переживу ці почуття і вихід також знайдеться. – встала вона й відкрила вхідні двері, натякаючи на те, щоб він пішов. Той навіть не глянувши на неї, сціпив зуби й вилетів з кімнати. – І більше не заходь без стуку. – доповнила дівчина вже закриваючи двері.

Арда обернувшись глянув на закриті двері. У нього всередині стрепенулося щось велике, що перестало давати йому нормально дихати. Та він стараючись не звертати на це увагу, попрямував у свою кімнату.

Зранку в мотель навідався зять Гатто Марк. Вони пресіклися з дівчиною біля столової.

- Доброго ранку, леді!

- Що ти тут шукаєш? – зупинившись запитала вона.

- Ем… Швидко ми перейшли на ти. –  хмикнув той, - Мій бос Гатто відправив мене, щоб підписати мирний договір.

-Я не працюю з покидьками. – крикнула Обрі.

- Я б на вашому місці не поспішав з висновками. Думаю, це може вас зацікавити. – відповів чоловік простягаючи документ.

У ньому була написана досить цікава пропозиція: щоб обидві сторони були в плюсі – забути про ворожнечу й співпрацювати разом. Головна ціль – прибрати Х’юго (який її здав).

- Якщо надумаєте підписати я дам вам свою візитку. Скоро побачимось! – посміхнувся той виходячи з залу.

Обрієтта закусила нижню губу дивлячись йому в слід й прижмурюючи очі. За її спиною роздалося чиєсь дихання. Коли вона повернулася то побачила Арду, який буквально заціпенів дивлячись їй в потилицю.

- А! Що ти робиш? Я злякалася! – закричала дівчина.

- Та я просто вирішив перевірити чи тебе не спаралізувало дивлячись в слід тому чоловікові. – хлопець провів її за стіл, - Хто це був? – запитав він вже сівши за стіл.

- Марк. Зять Гатто. Приніс мені оце. – жбурнула документ у нього, - Бачте вигода між двома сторонами.

- Хмм… До чого тут Х’юго?

- Здобич не поділили мабуть.

Вони обоє задумуючись глянули один на одного.

- Що будемо робити?

- Ти бос, тепер ти вирішуй, мої акції і так під твоїм контролем.

- Тут треба подумати, щоб не зробити гірше. – він піднявся з-за столу. – я повернусь через хвилину, візьми щось поїти собі і мені, ок?

- Ок.

Хлопець поспішив геть із залу, по дорозі набираючи Хазара.

- Ало. Щось є? – сказав той.

- Є. тільки що приходив Марк з договором. Вони хочуть об’єднатися і прибрати Х’юго.

- Хмм… Дивно. З чого б це їм здалося прибирати нейтральну особу?

- Не знаю. Що робити будемо?

- Хай підписує. Але приберете ви не Х’юго, а його самого.

- Це як?

- Є в мене одна думка. Трохи пізніше розповім.

- Гаразд, я на зв’язку.

- На зв’язку? – за спиною почувся голос Обрі.

- Обрієтта! Як довго ти тут? – злякався хлопець, ледь не опустивши телефон.

- Тільки що прийшла. Чому ти такий розсіяний? – при підняла брову вона.

- Не очікував тебе побачити.

- Ти не думай, я не підслуховувала, просто прийшла сказати, що їжа холоне. – сказала вона не змінюючи вираз обличчя.

- Тоді ходімо. – він пригорнув її за спину й розвернув в бік їдальні, та дівчина одразу ж відреагувала скаженим поглядом і йому довелося прибирати руку.

Вже під час прийому їжі, хлопець розпочав розмову.

- Ти підпишеш.

- Тобто!?

- Прийшов час покінчити з Гатто. Якщо ти це підпишеш можливо в нас вийде зробити це скоріше.

- Ти поясниш як?

- У мене є план. Залиш це мені.

- Добре. Я вмиваю руки. – злегка посміхнулася вона, при цьому не змінюючи гострого погляду на хлопця.

У відповідь він лише посміхнувся й продовжив їсти. День пройшов спонтанно. Обрієтта заповнила весь свій час спортзалом і тренуваннями під епічну музику. Під вечір вирішила прогулятися й подихати свіжим повітрям, якого, на її думку, почало ставати дедалі менше. Біля басейну за столиком вона побачила, як Арда веселиться зі своїми друзями і їй на хвильку навіть стало заздрісно, тому що насправді в її житті ніколи не було найкращих друзів. Даніель і Реймі, так само, як Берта з часом стали просто знайомими й поступово почали зникати з її життя, а знайти собі хороших друзів не так і легко. Обрі задивилася на них роздумуючи над життям, а через кілька хвилин її привів до нормально стану хлопець якій на великій швидкості її ледь не збив з ніг.