6

Пауза. Обрієтта помітила, що їхні погляди заклякли один на одному. Без іскор, вогню чи метеликів. У них обох в очах була порожнеча, така знайома і близька їм обом. За дверима почувся голос.

- Відкрийте двері! Це поліція!

Вони ще раз переглянулися.

- Може тепер ти вже розкажеш, що ти приховуєш?

- Тікай! – мовила тривожним, розгубленим голосом. Таця з солодким впала додолу. - Через задній вихід. Біжи, що є духу. – додала вона.

- Ти йдеш зі мною! – крикнув  він, хапаючи її за руку.

Вони залишили дім й чкурнули вниз по вулиці попри густі кущі. У слід лише чули звуки гуркотіння, криків і пострілів. Дощ зупинився, але холодно було неймовірно. Ніч була темною й безжальною. Крізь хмари ледь пробивався місяць і те,лише на кілька секунд. Пробігши метрів зо 200, Обрієтта звернула за провулок і зупинилася віддихуючись, чекаючи Арду.

- Швидко ти бігаєш. – зауважив захекавшись він.

- Десь тут має бути машина прикрита чорно-зеленою палаткою. Нею доберемося в Сан Дерісто. Мабуть мій готель вже взяли.

Обкрутившись довкола Арда побачив машину. Вмить зняв з неї палатку, дівчина поспішила за ним. Застрибнули в машину.

- Тисни на газ!

- Натисну, але потім ти мені розповіси, що це було. – відрізав хлопець, довго не зволікаючи.

Заїхали в густий, чорний ліс. Дерева здавалися нічними монстрами. Навколо ні душі. Біля старого, покинутого будинку горить прожектор. Там і зупинилися.

- Заверни сюди.

Хлопець викрутив руль й різко пригальмував.

- Я не можу так. Що поліція робить в тебе вдома і куди ти мене зараз ведеш.

- Цей будиночок буде нашим домом на цю ніч. Зайдемо я розповім все.

Обрі здавалося, що вона от-от заплаче, та це було для неї не можливо. Не з тих вона людей, які легко показують свої емоції іншим. За ці роки навчилася не те, що думки, а й почуття опановувати.

- Рік і його дід, здали мене.

- В якому сенсі?

- В тому, що брудні справи які кинув дядько на мою голову, повинна була закінчити я і документи, які про це свідчать, знаходяться у них. Принаймі, знаходилися до сьогоднішнього дня.

- Які справи? Ти вбила когось?

- Ні. Але допомогла вбити.

Її обличчя зблідло. Далі вона не могла продовжувати.

- Я здурію з тобою! – відповів Арда, - Чому не кажеш все як є з самого початку? Якщо ми вже вийшли у цей шлях разом, я повинен знати все до найменшої деталі! Це тобі не жарти! Я допомагаю тобі знищити твого заклятого ворога, а не нас з тобою, - помітивши, що з її очей почали котитися сльози, хлопець зрозумів, що все набагато гірше й складніше, ніж він думав.

***

Три роки тому, на похорон дядька завітала машина з 5 людьми у чорних смокінгах. Одним із них був Х’юго, партнер Жерара і Гатто. Після похорону, він підійшов до Обрієтти й сказав, що дядько має перед ним неоплачений борг й запросив дівчину на вечерю, щоб розповісти, що їй тепер робити і як оплатити борг. Проте коли вона прийшла у ресторан, він був заброньований лише для неї. Вона сіла за стіл й тільки-но їй принесли їжу як офіціант вже лежав убитим біля її стола. Обрі в розпачі намагалася вибігти з ресторану, проте біля дверей вже стояв чоловік у чорній масці. Її оточили з усіх сторін. Один з чоловіків намагався схопити її, та вона викрутилася й ривком вибила пістолет з його руки. Що, що, а битися вона вміла. Вистріливши в ногу одному з людей , що стояв перед дверима, вона швидко вибігла звідти, та на дорозі її перестріла машина.

- Застрибуй! – сказав водій.

Вона не роздумуючи сіла. За ними був хвіст. Вони обстрілювали машину з усіх боків. Потім під’їхала ще одна. Намагаючись втекти водій звернув за ріг, та марно, тому що там на них чекали ще 5 таких машин. Їх затиснули з усіх боків. Чоловік вийшов з машини з піднятими руками й махнув головою до Обрі, щоб і та вийшла.

- Це кінець, Бочо. – сказав один з людей у масках.

- Ні, що ви, це лише початок. – він засвистів із дахів будинків почали вистрибувати його люди, - Якщо кінець – то лише для вас!

Почалася безжальна перестрілка. Обрі намагалася сховатися, втекти, але її наздоганяли. Вистріл. Вона обернулась. Бочо підстрелили. Дівчина не могла залишити його там, адже він їй допоміг. Та підійшовши до нього, за її спиною роздався регіт.

- Обрієтта. Ти племінниця Жерара. Я впевнений, що ти знаєш, де знаходиться його сховище. Він вкрав моє золото, а ти його віддаси! – ще більше розсміявся той.

Обрі не знала, про яке золото чи сховище йде мова. Це був не голос Х’юго. Один з його людей? Наврядче. Що ж тут відбувається? – подумалось їй.

- Чого замовкла?

Дівчина повільно обернулася. На неї було направлене дуло пістолета.

- Ти думаєш, я боюся померти? – відповіла вона.

- Що ж, тоді помре твій друг!

Він вже бува хотів вистрелити, та Обрієтта вдарила його ногою в живіт, а потім ліктем біля шиї. Пістолет вилетів у нього з руки, дівчина його підібрала, всі знали що буде далі, та вона не вистрілила, а просто кинула зброю тремтячими руками в бік Бочо, після чого він не роздумуючи його застрелив.

***

Обрієтта боялася розповісти це Арді, бо сама не знала, чому тоді так відбулося. Проте, було зрозуміло, що після років переховувань Бочо знайшли і врешті, він її здав як спільницю. А старий дід допоміг поліції виявити її місце перебування.

- Арда… Я… Я не можу розповісти тобі те, чого сама не знаю. Поліція мене шукає через те, що я спільниця у вбивстві одного з бариг. Вбивця переховувався довгий час, а коли його взяли, то і мене виявив. – відмахнулася Обрі незворушним, голосочком.

- Капець! – потягнув Арда, - Тоді я в цій війні один.

- Ні. Просто треба почекати. До того ж акції і так вже на тобі.

- Ти перелякана, маленька дитина, яка загубилася в цьому світі й не знає, що робити їй далі.

- Зараз, так, я перелякалася, проте, вихід завжди є. – вздихнула дівчина.

- Є, якщо ти розповіси правду. – відповів він.