5

- То ти не довіряєш старому другові, а якомусь незнайомцю всі акції віддаси?!? Ти зовсім поїхала?

- Не кричи, будь ласка. Я в праві вирішувати, що і як мені робити.

- Я не підпишу! – крикнув Рік й пулею вилетів з будинку в пориві гніву.

- Підпише. – заспокоїв Обрі Арда, - Куди він дінеться.

- Не варто його недооцінювати все таки він правий, ти мені зовсім чужий.

- Хм… Можливо з часом стану рідним. – посміхнувся хлопець.

Рік йшов по вулиці змітаючи все, на своєму шляху. Роздався дзвінок.

- Ало! Ти правильно зробив, що здав її, вона позбавляє мене акцій, ще до того як це мав зробити Гатто!

- Що? Що ти кажеш?

- Кажу, що програли ми це діло! Якби Гатто забрав мої акції ми б отримали два мільйони компенсації, але мала задрипанка зробила це швидше за нього, до того ж без копійки виплати моральної шкоди. Це кінець!

- Не кип’ятись! Я подзвоню Х’юго.

- До чого тут Х’юго, своє він нам вже дав, хай Гатто тепер бавиться.

- Гаразд. Іди в бібліотеку, ми вирішимо це діло.

Наступного дня. В домі Обрієтти було підписано договір, за яким всі акції переходили під керівництво Арди. Рік не посмів потиснути руку Арді й мовчки вийшов з дому, після церемонії.

- Вітаю, партнер! – серйозним тоном мовила Обрі, подаючи йому руку.

- Дякую, партнер! – підмигнув Арда, потиснувши руку у відповідь.

Дівчина окинула його оком з ніг до голови. Не все так просто. Нікому не можна довіряти. Коли адвокат вийшов, хлопець ще раз перечитав документ, сівши на диван, після чого сказав:

- Гру розпочато! На цьому правління Гатто буде знищене.

- Я не довіряю тобі це діло, проте потім ти передаси акції назад під моє керівництво.

- Я й не заперечую. Спитаю дещо.

- Так.

- Є щось у цій справі, що я повинен про тебе знати. – потер рукою підборіддя він, гострим поглядом ріжучи дівчину.

Погляд Обрієтти сповз вниз додолу. У її очах було стільки болю, роздратування, навіть жаху, що вона й сама не знала, що розповісти.

- Обрі?

- Якщо ти хочеш знати конкретніше мою історію з Гатто, то слухай уважно. Коли мої брат і сестра загинули, він був першим, хто підтримав мене, тоді я ще була дитиною. Мій дядько Жерар добре знався з ним. Вони були партнерами. Проте, коли мій дядько помер, його акції перейшли в моє володіння, а значить ними почала керувала людина Гатто від мого імені, а саме – Рік.

- І? Тоді звідки ненависть до Гатто?

- Він убив мого дядька. Через те, що той спалив його товар. А спалив тому, що Гатто відмовився оплачувати його роботу і роботу найманців, які працювали з ним, бо вони доправили йому не якісний товар. Я не змогла забрати акції, оскільки коли мені виповнилося 18, Гатто почав погрожувати мені, до того ж ніякої освіти у мене не було, а значить керувати я ними не можу, вірніше, не могла доки потайки не поступила на економічний факультет заочного навчання.

- Тобто зараз ти навчаєшся?

- Так. А що до Ріка, він мене ніколи не підводив, завжди був нейтральною людиною мого оточення, проте, я знала, що він, при наймі, не зрадить мене.

- Тоді чому не захотів віддавати акції?

- Він був правий і мав на це право, тому що я передала їх зовсім сторонній людині.

- Хах, ти у це віриш?

- Тобто?

- Я не думаю, що це справжня причина, Рік мав вигоду з акцій, а ще якщо він був людиною Гатто, то навіщо Гатто забирати у нього акції?

- Що ти хочеш цим сказати? Він хотів віддати їх своєму зятеві.

- Копай глибше. Рік по любе залишився б в мінусі, якби він допустив, щоб акції перейшли до когось стороннього, а саме – до мене. Але ось чому він це допустив – це вже питання. Ти недоговорюєш мені щось. Що, я і сам не знаю, сподіваюсь ти розповіси.

Обрієтта відвела від нього погляд заглядаючи у вікно.

- Я заварю чайку, ти будеш? – запитала вона.

- Чайку? Може хоча б голуба?

Вони обоє розсміялися, зрозумівши, що Обрі вже не тямить, що говорить. Дівчина вийшла з вітальні трохи стривоженою, здавалося б, це вже був її звичний стан. На дворі йшов дощ. Хлопець поглядом обстежував дім, придивляючись до кожної деталі. Фото в домі не було, всього декілька старих картин. Нічого зайвого.

- Красивий дім! Такий просторий і затишний. Зовсім не схожий на мій.

- А ти де живеш?

- В Азрі.

- Ого, яким вітром тебе аж сюди занесло? Це ж тисяча кілометрів звідси. – запитала дівчина несучи тацю з чаєм і печивом.

- Рух великого міста не для мене. Бетонні джунглі, як то кажуть.