2

Панорама міста. Обрієтта зайшла до старої бібліотеки.

- О це ти! Що спонукало тебе прийти до мене?- вигукнув старий зазираючи з драбини.

- Я хотіла запитати тебе, про дещо, підійди ближче. – хитро мовила вона.

- Зараз хвилинку. – чоловік потрохи зліз додолу. – Що тебе цікавить?

- Вчора сюди приходив один підозрілий чоловік, ти дав йому моє фото загорнуте всередині книги, навіщо і хто це був такий?

- Ааа… Яяя… Я дав це фото… Тому що це був дядько одного хлопця який тебе вподобав.

- Що ти мелеш? – скорчила гримасу та. - Зараз повно соцмереж. Хіба він моє фото не бачив?

- Ну ти ж не виставляєш вже деякий час.

- Можна подумати фото,яке ти йому дав було новіше!

- Емм…

- Не говори нічого. Зараз скажу я, мій дядько довіряв тобі, та я ніколи. І якщо ти надумаєш мене здати комусь, ти знаєш, що тоді потонеш і ти. Це все. Не заставляй мене більше сюди приходити.

Дівчина поспіхом покинула бібліотеку.

- Ало, це ти Х’юго? Вона бачила нас вчора. Так, здається підозрює щось. Я не подав вигляду. Гаразд, все зробимо спокійно.

- Що ти провертаєш? – за спиною старого показалася чоловіча постать.

- Не твоє діло. – гаркнув він.

- Ти захотів позбутися її, чи не так?

- Не лізь не в своє діло, Рік.

- Тоді наслідки пеняй на себе. – вийшов хлопець голосно хрюкнувши дверима.

- Я всього лише хочу щоб моя онука жила… - жалісно відповів він, дивлячись у слід синові.

Було вже близько полудня. Сонце проривалося промінням поміж хмари. Обрієтта проходила вулицею повз улюблене кафе, та її увагу привернула тінь, яка явно помітивши її погляд, зникла за домом.

- За мною хвіст. – зауважила вона прискоривши крок.

За ці всі роки вона вже звикла до постійних переслідувань, тому добре знала, що в таких випадках ні в якому разі не вартує продовжувати свій звичний шлях. Прискоривши трохи крок, дівчина дочекавшись моменту зайшла в магазин.

- Вибачте, де у вас чорний вихід?

- Для чого це вам? – запитав консультант. Він був молодим, ще “зеленим” хлопцем  й видно недосвідченим у роботі, Обрієтта одразу це помітила й вирішила цим скористатися.

- Мене переслідує мій колишній чоловік, таким чином я зможу не помітно відірватися.

- Можливо викликати поліцію?

- Ні, дякую, я надалі вже сама розберусь. Думаю ви не відмовите безпорадній дівчині, адже ви такий мужній чоловік.

- Що ви! Гаразд, тоді пройдть зі мною.

- Дякую, ви дуже люб’язний.

Консультант провів дівчину до виходу, проте щойно вона відкрила двері перед її обличчям немов з туману показалося обличчя переслідувача, з широко вишкіреними зубами й безглуздим, чорним капелюхом.

- Привіт, Обрі! – посміхнувся той, хапаючи дівчину рукою, - Давно не бачилися. Ходімо зі мною, дехто хоче тебе бачити.