3

3

Вісімнадцять років по тому…

- Теодоре, усі ці люди прийшли у наш палац, щоб привітати тебе, синку, з вісімнадцятиріччям. - повідомила Соломія, яка зовнішньо ні скільки не змінилася за цей пройдений час. - Заодно попридивляєшся до молодих красунь, он їх скільки. Тобі ж треба рано чи пізно обрати собі дружину.

- Краще сьогодні. Не треба з цим тягнути. Треба вже визначитися зі своєю долею чи половинкою, яка судилася. - додав своєї думки Аскольд.

- Мамо, тато, може вона ще не народилася. - коротко відповів Теодор.

- Що? - в один голос здивувалися імператори.

- Я помітив, що більшість заможних людей в нашій імперії одружуються та розходяться зі своїми дру кілька разів, а потім знаходять собі набагато молодших та насолоджуються життям з ними. Думаю, я можу ці роки, коли інші витрачають на невдалі спроби, я можу використати на себе, на свої справи, а потім, років через двадцять чи тридцять, одружитися з вісімнадцятирічною, яка завжди, скільки би мені не було, буде мене дивувати своєю молодістю. - пояснив свою позицію Теодор. - Замість того, щоб приглядатися до того, що мені зараз не потрібно, я буду насолоджуватися життям.

- Синку, як ти можеш? - здивувалася мати. - Дурнішого нічого не чула у своєму житті.

- Мамо?...

- Теодоре, тобі вісімнадцять. У тебе є… так би мовити… - імператор запнувся. - Фізіологія… Яку… треба… задовольняти…

Аскольд навіть почервонів після своїх слів, а його дружина з докором подивилась на нього.

- Тато, для цього є коханки, перед якими немає ніяких зобов'язань. Коханок можна постійно змінювати.

- Що? - знову в один голос проявилося здивування імператорів.

- Це ти на нього погано впливаєш! - вже не стрималася імператриця, але замовкла, коли гості обернулися в її сторону, через що Соломія мило їм посміхнулася.

- Люба, в мене ніколи не було коханки. Правда. Мені завжди тебе вистачало. Це все наш розбещений час, який виховує розбещену молодь, як не намагайся в молоду голову вкладати вічну істину про чисте та вірне кохання та обов’язки. - виправдовувався імператор.

- Та годі вже. Набридло це. Я краще потанцюю. У танці дозволено обіймати. Саме у танці ніхто не засуджує, що ти когось занадто близько притиснув до себе. - і Теодор кинувся у натовп, який танцював посередині широкої зали палацу.

Нащадок престолу змінював чарівних напарниць у танці, нахабно притискаючи їх до себе, відчуваючи їх запах та трепіт від занадто тісної близькості до себе.

Так відбувалося кілька годин, поки у залу не увійшла одна красуня, на грудях якої застигла жива троянда, а на руці сидів метелик.

Теодор підійшов і до неї.

Вони закружляли у танці.

На здивування самому собі йому вже не було потрібно інших жінок спробувати на смак в обіймах танцю.

До самого ранку Теодор кружляв лише з цією незнайомкою, яку навіть ще не встиг запитати її ім’я.

Від не відривав очей від цією красуні.

А всі інші, навіть імператори, шепотіли її ім’я:

- Костантина. Це Константина. Дочка старих батьків. Константина - продавчиня троянд.

Настав ранок.

Музика зупинилась.

На очах у всіх Теодор нахилився до Костантини та… спробував її поцілувати.

Костантина відхилилася…

- Ти проти?! - обурився Теодор.

- Спочатку запитай мене хоча б, як мене звуть. А потім, чи хочу я цього. - сміливо відповіла Костантина.

- Ти будеш моєю! І не важливо, чи знаю я твого імені чи ні! - крикнув Теодор.

- Я хочу, щоб мене поважали. Для цього тобі треба було лише спитати моє ім’я. - спокійно пояснила Костантина.

- Ні! Тепер ти точно будеш моєю БЕЗ імені! І ніхто більше не промовить твого імені! - наказав Теодор.

- Я - КОСТАНТИНА. Я сама назову себе по імені! А тобі, нащадку імператорів, треба навчитися поважати інших, щоб потім отримати владу для управління цієї імперією. - гордовито промовила чарівна жінка.

Вона висмикнула руку, якою Теодор міцно все ще тримав її, та повернулася, попрямував до виходу. 

- Що?!! - розгнівався Теодор.

Не встигла Костантина дійти до парадних дверей зали, як все навкруги закружляло.

Люди закричали.

Костантина обернулася.

Вона побачила, як з красеня (того самого сина імператорів) народжується щось інше.

Теодор перетворювався на якесь чудовисько.

На… чорного дракона.

А навкруги нього крутився вихор, який збивав усіх з ніг та все перекидав догори дригом.

Позаду чорного дракона відкрився портал, з якого прилітало щось темне.

Чорна енергія у вигляді чорних потоків повітря та саме чорні дракони вривалися у цей Забутий світ.

- Нарешті двері відкриті! - пролунало з порталу - і ще більше чорного полетіло з нього, створюючи руїну навкруги.

Все кружляло.

Все.

Окрім самої Костантини.

Вона нерухомо та міцно стояла на одному місці.

Метелик на її руці змахував крлами, відштовхуючи хвилі чорної енергії від дівчини, а троянда на грудях розрослась на стільки, що створила каркасну сферу, до якої не могли наближитися жодний з чорних драконів.

А той чорний дракон, в якого перетворився Теодор, також стояв нерухомо, дивуючись своїй силі.