2

2

- Дивись, Саво, тут цієї квіти не було. Я точно таку не саджала біля нашого будинку. - повідомила молода гарна жінка із зібраним волоссям на голові під широченним капелюхом.

Чоловік поклав дівчинку на ковдру під яблунею, яка створювала глибоку тінь, та й підійшов до жінки.

- Це ж троянда. Звідки вона ж тут? Така гарна та ще й встигла так швидко вирости, що ми її навіть не помітили. Нехай росте, Ладо, ти ж знаєш, які троянди коштовні, їм зараз ціни немає. Якщо продати цю троянду, можна збудувати новий будинок. - припустив Сава.

- Хай росте. Виросте у великий кущ, яким наша донечка Костантина сама розпорядиться, як захоче.

- Це, якщо хтось не викопає його раніше.

- Сподіваюся, що не викопає. Мені страшно до троянди доторкатися, щоб не зашкодити їй. Хай залишається тут у садку.

- Як знаєш. Дивись: ця троянда росте прямо на очах. Не дивно, що ми не помітили, як вона проросла та виросла у нас під вікном.

Троянда збільшувалася у розмірах, виростаючи у великий кущ з помаранчевими, ніби червоне золото, квітками, з рожемими смужками на кінці кожної пелюстки.

Чоловік та жінка не помітили, як маленька дівчинка доповзла на своїх чотирьох кінцівках до куща троянди, який ніжно своїми гілками підняла дитину на самий верх.

- Дивись… оце диво… - прошепотів Сава.

- Ця рослина чарівна… - прокоментувала Лада.

Костантина продовжувала лежати на гілках троянди зі шипами, які, на диво, не кололи дівчинку, а лише ніжно її обійняли.

- І ти хочеш забрати у нашої дівчинки рослину, яка до неї така добра, та продати її заради нового будинку? - запитала Лада.

- У старій хатинці проживемо. Якось у ній прожили двадцять років, то й ще проживемо. Дивись! - Сава показав рукою на ще одне диво.

Над трояндою закружляв метелик та сів Костантині на руку.

- Цей метелик буде захисником цієї троянди та нашої дівчинки. - з посмішкою промовила жінка. - Та я жартую. Це лише жарт.

Але насправді вона передбачила дійсність, в яку сама ще не вірила.