7. Серафим, гроші і Новий рік.

                          «Міст вавилонські башти
                                   Гонорово підносимо знову, 
                                          А Бог 
                                               Міста на пашу
                                                         Руйнує,
                                                               Мішаючи Слово…»
                                                                                (Володимир Маяковський)

Грудень був сірим і понурим. Хотілося свята. Я згадав стару добру прикмету китайських чиновників, вірність якої я випробовував неодноразово на власному сумному досвіді: «Як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш!» І я вирішив зустріти Новий рік у теплому та мудрому товаристві Серафима – пітерського Сократа, філософа буття, мислителя факту. Крім того, я хотів у ніч свята цікавого і доброго співрозмовника (таких людей іноді наша колоінтелігентська братія називає «цікавники») та й хотілося задати Серафиму кілька запитань, які мене давно мучили – з раннього дитинства. Запрошувати Серафима в гості нині в Пітері вважається моветоном, епатажем, єрессю і мало не крамолою. Але прийдешній Новий рік – Рік Жовтого Собаки, а значить, рік кініків, що пишаються прізвиськом «собака», а значить і Серафима – пітерського Діогена. «Саме цей співрозмовник принесе мені одкровення в Новому році!» - так я вирішив. І намір запросити Серафима став незворотнім.   

Але тут, як то кажуть папуаси, легко сказати, але важко зробити. Знаючи погляди Серафима на оточуючий світ, потрібно було підібрати в домі відповідний інтер’єр, створити потрібну атмосферу, щоб цього філософа не образити. І підібрати відповідне товариство, щоб не пролунав черговий скандал з неминучими і далекими наслідками, суттєвими як для Пітера, так і для його богеми. Та що там говорити, і для Росії загалом! Бо Серафим, крім того, що філософ, любомудр та мислитель, ще й крилатий небожитель та шаман. А мало що він може ненароком для Росії нашаманити!   

У першу чергу – атмосфера. Тобто, інтер’єр. Знаючи, що Серафим не любить, просто терпіти не може нічого германського (ох, ці Germani – люди за рікою!), ніякого германофільства, ялинку я подарував сусідам. Вони хоч і алкоголіки, і нічні дрельники, але ялинку люблять. Ставити і прикрашати напередодні Нового року ялинку – звичай германський, скандинавський навіть. Як втілення Світового Древа Іггдрасіль у домі. Серафим цього не любить і навіть зневажає цей звичай. І що дивно – Серафим то сам у Пітері живе – у місті германофільському. Тут кожний міщанин, який поважає себе, наймає для своїх чад гувернантку-німку. І то конче лютеранського віросповідання. І дітиська у Новорічну ніч співають: «Танненбаум! Танненбаум!» Не тільки під час свята в садочку та в школі, але і вдома, зазираючи під ялинку – що там подарували «фатер та мутер» та «герр Пітер» - покровитель міста, де до мера звертаються не інакше, аніж «майн ґерц», де церкву називають «кірхою», а попа – «пастором». Серафим просто постійно пливе проти течії. І великий поціновувач руської старовини та звичаїв. Я згадав раптом старовинний російський чи то московський звичай прикрашати напередодні Нового року мандаринове дерево. Добре, що в мене в домі вже виріс мандаринчик дай Боже. Прикрасив я його маленькими ліхтариками та дзвониками і посадив під деревом глиняних іграшкових Місячного Зайця та Місячну Жабу, що згідно переказів давніх москалів приносять дітям подарунки – зілля вічної молодості та солодкі рисові колобки. Потім я подарував зібрання творів Йогана Крістофа Фрідріха фон Шиллера школяру Петрику з третього поверху, а портрет Отто фон Бісмарка зняв зі стіни і закинув на горище. На стіні утворилися світла пляма і порожній цвях. Щоб не виникало питань, я позичив у сусідів портрет Чингіз-хана. Все. Традиційна російська атмосфера була створена. Іграшкових діда Мороза та Снігуроньку я просто викинув на смітник. Знаю, що Серафим говорив неодноразово, що в давні часи на Русі Дід Мороз – це було божество зла, демон, символ смерті, що приходив забирати душі людей в страшний потойбічний світ. І ходила з ним поруч сама Смерть, одягнута в біле – Снігова Діва. І мати в домі такі от персонажі Нового року – це накликати біду.   

Потім – питання з гостями. Серафима далеко не всі в Пітері сприймають в якості філософа. Крім того, слід було врахувати релігійні погляди – не хотілося Нового року отримати замість подарунків бійку в квартирі на релігійному ґрунті. Тому я запросив у гості людей з місцевої богеми – поетів-символістів з довгими і давно не митими жирними патлами та поетес-модерністок з хаотичною зачіскою, з волоссям, що фарбоване в зелене та ва інші отруйні кольори, довгими нігтями, що вкриті чорним лаком та з губами в помаді того ж кольору. Ця публіка до Серафима відноситься терпимо. Навіть любить послухати його «нетлінку». Але тут я згадав, що дами та мадмуазель з цієї публіки люблять «припудрити носик». Я тут же уявив собі погляд поетеси Елеонори Безбаштової сповнений здивування і журби: «А є чим носик припудрити?» Я тут же побіг в аптеку Миколи Рюміна «Капсула», що стоїть на Гороховій. Заходжу, а там дідусь біля каси:

- Я ветеран соціалістичної праці, ось посвідчення, мені десять грамів кокаїну по довідці! 
- Дідусю! Немає кокаїну! Закінчився! 

Пішов дідусь засмучений…

- А Вам що, бабусю? Якої припарки?!
- Мені марафєту для онучки! 
- Немає, бабусю, марафєту! Був та загув! Ось, травички краще візьміть – індійський канабіс! Сорт «Маша і Ваня». 
- Не треба, синочку! Мені порошку білого, того, що нюхати…
- Немає, бабусю! На переіндексації кокаїн! 
- А Вам чого, товаришу громадянине? – і тут же пачку гумових виробів «Де Люкс» дістає і криво посміхається. Знаємо, мовляв, для чого прийшов…
- Невже зовсім кокаїну немає? 
- Немає. Ніякого. Ні в порошку, ні в ампулах, ні в розчині. Ніякого! 

Але по очах бачу – бреше. Сховав кокаїн, *** Спекулює. Виходжу з аптеки, а тут до мене якийсь тип неголений підходить: 
- Є і нюхнути, і вколотися…