Глава 10. Перші кроки нового життя

Ранок після тієї великої новини розпочався інакше — ніби світ прокинувся разом із ними. Сонце прослизало крізь штору м’якими променями, і навіть тиша в кімнаті була теплішою, ніж будь-коли. Вона розплющила очі й побачила його — він сидів на краю ліжка, обережно тримаючи її руку в своїй долоні, так ніби боявся ненароком її потривожити.

— Ти не спав? — усміхнулася вона.
— Трошки, — тихо відповів він. — Просто не хотів відриватися від думки, що ми… батьки. У нас буде дитина.
— Ти щасливий?
— Я… — він видихнув і схилився до її руки. — Я не пам’ятаю, коли востаннє відчував таку справжню, глибоку радість.

Він говорив щиро, без пафосу, без маски — з тією м’якістю, яка з’являється лише тоді, коли серце переповнене любов’ю. Він торкнувся її живота, ще ледь відчутного, і обережно провів пальцями, ніби вітався з маленьким життям, яке зародилося всередині.

Дні після цього наповнилися новими звичками та маленькими хвилюваннями.
Він почав прокидатися раніше, ніж вона, щоби приготувати сніданок. Спершу вона сміялася з того, як невпевнено він стояв біля плити.

— Ти раніше готував? — жартувала вона.
— Ну… інколи, — він удавано серйозно знизував плечима. — Але тепер буду вчитися. Мені треба подбати про двох найважливіших людей у моєму житті.

Він перевіряв, чи вона достатньо відпочиває, чи не переохолоджується, чи їла щось корисне. Її спершу це бентежило, але з кожним днем вона відчувала, як ця турбота наповнює її теплом.

І все ж були й хвилювання. Одного вечора вона сиділа на дивані, тримаючи в руках маленьку коробочку з першим дитячим боді, який вони купили майже жартома. Але раптом її очі стали серйознішими.

— А якщо я не впораюся? — тихо запитала вона.
— Ти впораєшся, — відповів він без роздумів. — І я впораюся. Ми будемо вчитися разом. Будемо помилятися, сміятися, хвилюватися… Але ми будемо робити це разом, чуєш?

Він притягнув її ближче, уклав у свої обійми так легко, ніби знайшов для неї місце, створене саме для цього.
Вона поклала голову йому на груди й відчула його сильне, рівне серцебиття.
— Я люблю тебе, — прошепотіла вона.
— А я люблю вас обох, — м’яко відповів він і знову торкнувся її живота.

Через кілька днів вони вирішили повідомити батькам.

Її мама і батько зустріли їх усмішкою, але в очах було щось уважне, ніби вони відчували щось у повітрі.

— Ви прийшли такі серйозні… Щось сталося?
Вона глянула на нього, і він узяв її за руку — міцно, але тепло.

— Мамо…тату... — почала вона. — У нас для вас  новина.

Коли слова прозвучали, м’які, але сповнені змісту, все ніби на мить зупинилося.

— Ти… вагітна? — тихо сказала мама.
Вона лише кивнула.

Секунда — і мама притисла її до себе так ніжно, так щиро, що в очах у неї защипало.
— Доню… Я така щаслива за тебе… Ви будете чудовими батьками. Потім і батько привітав свою  дорослу доню і пригорнув до себе.

В  очах Романа з’явилося щось нове — повага до цієї сімейної теплоти, яку він давно не відчував. І коли мама обняла і його, він знітився, але усміхнувся — тепер він був частиною всього цього.

Його батько сприйняв новину інакше — спершу мовчки, уважно, навіть трохи суворо.
— Ти впевнений, що готовий? — запитав він сина.
— Так, — спокійно відповів він. — Я готовий зробити все, щоб моїй родині було добре.

І після цих слів батько вперше за довгий час усміхнувся по-справжньому.
— Тоді я пишаюся тобою.Мама також  дуже зраділа такій новині, привітала і обійняла свого сина,потім і її.

Цей момент багато для нього важив — більше, ніж він зізнався б. Але вона бачила, як легко стало його плечам, як відходить давня напруга.

Поки вони їхали додому, її рука лежала на його долоні, і він час від часу погладжував її пальці, ніби не міг повірити, що все відбувається насправді.

— У нас попереду багато всього, — сказав він.
— Знаю.
— І я хочу пройти крізь кожен момент — від першого поштовху до безсонних ночей. Від перших сліз до першої посмішки.
— Разом? — запитала вона, хоч відповідь вже знала.
— Завжди разом.

Вона вперше за довгий час відчула не просто радість — відчула майбутнє. Тепле, світле, повне очікування чуда, яке тепер зростало всередині неї.

Їхні серця вже билися в одному ритмі — ритмі нового життя, яке вони починали вдвох.