7 ГЛАВА "ПЕРЕХІД ДО СВІТЛА, ФІНАЛ"

-Ти і справді мене бачиш.
-Да, я тебе бачу, проте чому ти ще тут? Тобі потрібно до світла. 
-Я не можу залишити тебе одну. 
-Якраз навпаки, можешь. І навіть повинен. 
-Я не хочу полишати тебе одну! 
  Петро повернувся до тіла. Марічці стало боляче від того, що саме через неї душа Петра не може перейти до світла. Тому вона, насипавши корму, побігла до своєї кімнати і заплакала в подушку. 
Явилось знову світло і від тіль долунався голос матері. 
-Петро, тільки подивись, що наробила твоя пертість. Вона винить себе у всьому цьому. Залиши тіло і йди до світла. 
-Ні, я не можу до світла. 
  Сяйво зникло і Петро не знає що робити. Проте він вирішив залишити часточку своєї душі в цуценятові. Марічка всеж таки зібралася зусиллям й вишла до нього. 
-Марічко, пробач мене за біль. 
За те, що насипав на рану сіль. 
-Дурнику,  ти мій. Йди до світла скоріше. 
І тоді на душі моїй стане краще. 
-Дай клятву ти мені, не забудеш мене ніколи. Що будеш щасливою завжди, навіть коли смуток оточить з усіх сторін. 
-Я даю, а ти? Ти будеш з відутіль мене берегти? Будеш ти моїм ангелом хранителем? -Обіцяю! Що ж, час прощатися не думав я, що рано закінчу своє життя! Проживи довго і щасливо. Найди своє кохання. Бережи себе! Війна скоро скінчиться. 
-Передавай мамі привіт! 
-Передам! 
  Світло з'явилося і Петро пішов в нього. На душі Марічки стало спокійніше. І зі сльозами радості, вона пішла вигулювати цуценя. Через місяць Марічка стала успішною людиною. Змогла найти своє кохання, побудувала свій бізнес. Петро переродится і буде сином для Марічки. Вона ж в свою чергу на 3 неділі вагітності. 
  Мир настане раніше ніж ми приставляємо. Ось побачите, не успінете й очима моргнути, як закінчиться війна. Все буде, Україно!