5 ГЛАВА "МРЕЦЬ В ПУХНАСТИКУ"

  Проходять дні та ночі, як Петро воює. Марічка не спить ночами, переживає за нього. Йому дали пару днів відпочинку від війни, він нічого їй не повідомляв, аби зробити їй сюрприз. Приїхав до будинку, де їх приютили. Марічка лежала в себе в комнаті звільнення сльозами. Петро загляну до неї в кімнату. Вона подивилась в двері і побачила там свого брата. Побігла до нього, міцно обійняла його та заплакала від щастя. 
-Ти повернувся, мій рідний козаче. 
-Так, я повернувся. Сестро, мені дали лише 5 днів побути поруч, а потім знову йти на фронт. 
- Зараз тебе нагодую. 
  Швидко приготувала "червоний рай з білою хмаринкою", вареники з картоплею та солодкі дируни.
- Смакуй рідною їжею, насолоджуйся нею. 
-Дякую тобі, дуже смачно. 
  У Петрика, від смачної їжі, покотились сльози. Вони поївши, пішли погуляли по парку. Цілий день гуляли, повернулися вони додому з важкими пакетами. Лягли спати. 
  Наступного ранку вони разом готували їжу бездомним тваринам. І цілий день ходили по притулку. 
  На третій день гуляли по набережній. Четвертий день по трохи готувалися до від'їзду Петра. 
Пятий останній день, де Петрик може відпочити. І заодно вони добре підготувались до від'їзду Петра. І ось настав день, коли Петро довжен поїхати захищати Україну. 
- Повертайся ти скоріше я буду чекати на тебе, брате. 
- Я повернусь скоріше ніж ти думаешь. 
  Марічка в останнє обіймала його в цей день. Коли він зайшов до потягу, вона неначе побачила янгола смерті, проте не подала цьому виду. Потяг рушив, а Марічка зажурилася, за ревіла на місці. У неї, наче в серці відірвали частинку життя, вона відчувала, що вже його не побачить, не приласкає. Так і сталося. Ворог поцілив на колії. Потяг з'їхав з колії загинули усі хто був в середині потяга. Петрові дісталося найтяжче. Спочатку робите скло попало на обличчя, після йому на голову впав тяжка валіза та й від сусіда на нього полетів ніж і ранив прямо в серце. Ніхто не залишився живим. 
  Про цю жахливу новину дізналося село, яке було поблизу цієї трагедії. Репортаж розпочав знімати місце трагедії. Марічка дізналася про це раніше, ніж вийшов репортаж. Вона побачила силуети загиблих і не змогла задержати сліз. 
Минуло пару годин і вийшов репортаж. Повідомили, що загинули 3000 людей серед них 500 дітей. 
  Зробили списки загиблих і серед них був Петро Небольник. Марічка подивилась на цей список і остаточно вбилася сльозами. Проходили години, як вона просто благала, щоб це був лише страшний сон. Дух Петра бачив, як їй було боляче, тому він вирішив переродитись в мале цуценя. Він підбіг до Марічки, проте вона сиділа в церкві зі сльозами й не замічала песика. 
-Петрику, ну за що ти мене покинув? Залишив мене зовсім одну. Як мені боляче на душі, ти навіть не уявляєш. Ну а ти, ще й Богом називаєшся. Я же благала захистити його від смерті, я робила благодійні фонди, я робила все, щоб ти гордився. І що я отримала в замін? Смерть мого єдиного брата. Мало тобі того, що ми були сиротами, так ти вирішив забрати в мене все, що оставалось. Чому ти не забереш мене? Чому? 
  Священник провів її до будинку. Там її підхопили сусіди, а священник повернувся до церкви. Минув день. Під дверми хати Марічки лежало цуценя. Наче чекало поки Марічка вийде до нього. Вона приютила його. 
-Назву тебе Рексом. 

  Взяла цуценя на руки і занесла до будинку. Нагодувала песика, зробила йому спа салон і вони разом лягли спати.