1 ГЛАВА "ПОЧАТОК"

   Місто Київ, яке ж воно прекрасне на світанку. Люди прокидаються й поспішають на роботу. Потім повертаються по домівках після тяжкого дня, у вільний час можуть прогулятись. Ввечері вечеряють, приймають теплу заспокійливу ванну і лягають спати. Й так кожного разу. І сім'я Небольники не виключення. Сім'я складається лише з двох персон. Старший брат Петрик і молодша сестра Марічка. Їхня мати загинула в авіакатастрофі, а батько ще до катастрофи покинув родину заради іншої. Діти хоч і залишилися сиротами, но їм було достатньо років, аби жити самостійно. Між ними було лише рік різниці. Петрику 19 років, а Марічці - 18. Вони, як і інші ходили на роботу. Брат працював шефом невеличкої кав'ярні, будував великі плани, що до закладу. Марічка ще навчалася на медичному, проходила вже 2 курс. Так ось одного ранку:
- Марічко прокидайся вже запізнюєшся на сесію, та і я на зустріч. 
- Та встаю я , встаю - сонно промовила вона. 
- Я же казав лягай раніше, а то загралась, чи що ти там робила в телефоні до часу ночі. 
- Я подрузі одногрупниці допомагала розв'язати складну задачу. 
- Так годі балачок пора їхати. 
- Ну добре, а після сесій підемо в парк погуляти? 
- Це як час покаже. 
І тоді вони сіли в машину і поїхали до медичного коледжу. 
-Все, Марічко, будь уважна до деталей, тормозок в першому карманчику там де напіток. 
-Добре, брате, успіхів тобі. 
  Марічка пішла до кабінету травматології, а Петрик поїхав на зустріч. Приїхавши на місце призначення, він помітив, що до входу до закладу простелена червона доріжка. Петрик зрозумів, що ця зустріч може кардинально змінити йому життя. Він увійшов до закладу і чекав поки підійде організатор цієї зустрічі. До нього виходить кремезний чоловік, в білосніжній вишиванці з золотими наручним годинником. Виглядає років, як на 25-26. Присівши поряд с Петриком промовив. 
-Офіціант принеси нам будь-ласка по чашечці кави. Доброго ранку, юначе, мене звати Олег Кенгурин. Можешь називати просто Олег. 
- Доброго ранку, пане Олег, мене звати Петрик Небольник. Ви мене викликали, по вашим словам у вас є важливе питання для мене. 
-Так вірно. Питання полягає в тому, чому б тобі не продати кав'ярню і не перейти до мене працювати бренд шефом? 
-Це дуже складне питання... 
-Не має куди квапитись, в тебе є час це обдумати до завтрашнього вечора. Ввечері я прийду до кав'ярні і буду чекати відповідь. 
-Дякую велике за таку змогу, а документи якісь потрібні? 
-Поки що ні, але коли продасиш кав'ярню то при тобі довжен бути паспорт, медична книга і диплом де ти навчався. 
-Тоді до зустрічі? 
-Так, тільки ти підеш коли вип'єш каву. 
 Тим часом в коледжі. 
- ... І так можна залікувати внутрішні кровотечі. 
- Господи чому так скучно? - Марічка бубонить під носом. 
-Так на задньому ряді тишину будь-ласка! -сердито промовив вчитель, дивлячись прямо їй у віці. 
  Не минуло і дві хвилини, як Марічка вже говорить з подругою. 
- Марічка, да подивись ти на неї, ні стида, ні совісті. Скільки можна бубоніти на уроці? 
-Професоре це просто невеличке непорозуміння, я намагалася об'яснити, щоб вони трішки притихли. 
-Не знаю, що ти там робила, но я знаю одне, що ти зірвала урок. Раз ти така розумна підійди до дошки і покажи, як саме зупинити внутрішню кровотечу на руках. 
-Я... Єм... Вибачте. 
-Значить так Марія, ще раз почую від тебе звук, автоматом за двері. 
-Но Професор Могилевич... 
- Тихо, а то я братові по звоню і буду жалуватись. Тому зараз же сідай і слухай мовчки. 
-Добре... 
  Марічка до кінця уроку так і сиділа с похмурим лицем. Петрик, допивши каву, приїхав до кав'ярні став працювати і думає що до про позиції Олега. «Може мені погодитися? Я же саме про це і мріяв. Проте покидати кав'ярню якій скоро буде рік... Важко буде її покинути. Думаю краще обсудити цю тему з сестрою, коли вона прийде з навчання. »