Час правди

Сергій почав задихатися, а Артем застиг на порозі, і некліпаючи дивився на Настю, стискаючи та розтискаючи кулаки.
Він відчував себе так, наче щось дуже важливе назавжди щезлоз його життя і ніколи не повернеться. Груди стиснув біль. Біль і пустота.
До тями його привів голос Сергія:
— Вона жива! Настя ще жива, вона дихає!
— Що? - заклякла Мілана.
— Це правда? - хриплим голосом спитав Артем.
— Так, вона жива! - повторив Сергій. — Треба викликати лікаря.
Мілана з ненавистю окинула поглядом прибиральницю.
"А я вже зраділа! Не розумію, як вона вижила? Чому вона завжди виживає?"
Артем підхопив Настю на руки.
— Лікар вже їде. Я сам віднесу Настю у номер. - промовив Сергій і забрав дівчину з рук її колишнього, і попрямував геть.
Артем подивився їм у слід. Злість охопила його і він стиснув кулаки, і раптом звернув увагу на щось липке у себе на долонях. Він уважно роздивився незрозумілу субстанцію. Виявилося, що окрім крові Насті, його руки були покриті якоюсь прозорою густою рідиною. Він потер пальці, і на долоні з'явилися пухирі.
"Це шампунь чи гель для душу? Але чому його так багато?"
Подивившись на те місце, де лежала Настя, він помітив цілу калюжу цієї ж рідини.
— Артемчику, може і ми підемо? - заговорила до нього Мілана.
— Почекай, спочатку помию руки. - пробормотав він і підійшов до раковини.
Через декілька хвилин вони пішли, а повернувшись до номеру, Мілана одразу дала коханому халат: 
— Любий, ти весь в крові. Прийми душ, а я дізнаюся як там Настя. - і вийшла з номеру.
Артем пішов до ванної. Закривши за собою двері, він одразу відчув знайомий запах і завмер, боючись признати правду.
"Гель, який був розлитий в душевій, мав такий самий запах. Звідки у нас у ванній може бути гель Насті? Хіба що, він їй не належить... Перед тим, як до нас прибіг Сергій, Мілана була у ванній. Чому її гель був там, де майже не померла моя колишня дружина?"
Артем скляним поглядом подивився на пляшку з гелем на поличці. Вона була прозорою, а рідини в ній було на дні, хоча Мілана брала з собою нову пляшечку.
Побілівши від злості, молодий чоловік відкинув халат і пішов за Міланою.
Лікар оглянув Настю, і порадив Сергію привезти її в лікарню, щоб зробити томографію головного мозку.
Мілана спостерігала за оглядом, тому перша побачила, що Настя отямилася, але в цей момент до номеру заскочив розлючений Артем. Мілана побачивши його, зблідла.
— Артемчику, що трапилося, любий? - одразу кинулася вона до нього.
Він відмахнувся від нареченої як від жебрачки.
— Артем?
— Це ти підлаштувала? Через тебе Настя впала? - крикнув він на Мілану і зціпив зуби. — Не відпирайся! Настя впала, тому що послизнувся через розлитий гель для душу. Він мав такий самий запах, як і твій гель. Вся твоя косметика, виготовлена на замовлення, іншого такого гелю для душу більше не має в світі. Ти взяла з собою нову пляшку, а тепер тут на дні. - і кинув у дівчину пляшку з під геля. — Все говорить, що це ти зробила. Де ділася та мила дівчина, яку я покохав?
Мілана не знала, що сказати в своє виправдання, і єдине що спало на думку, це  почати оборонятися.
— А не треба було їй спати з чужими нареченими! Я знаю, що ти провів ніч з нею, у номері клубу.
— Яка ж ти... - Артем не міг підібрати слова. — Тобі краще зібрати речі і поїхати додому.
— А ти? Ти їдеш зі мною?
— Ні. Немає більше нас!
Мілана у сльозах вибігла з номеру Насті, а вже через годину сіла на потяг до рідного міста.
Коли Мілана пішла, Настя подивилася на Артема.
— Це правда? Там у номері... це був ти?
— Так.

— Я зовсім не пам'ятаю обличчя...

— Скоріш за все, тобі підсипали якусь гидоту в алкоголь.

— Наркотики? - перелякано спитала Настя.

— Скоріш за все.
— І що тепер? - спитав Сергій.
— Я не знаю. - розгубився Артем.
— Проте я знаю! - посміхнувся Сергій. — Крихітко, я залишу вас. І сподіваюся, що ви вирішите свої стосунки до завтра.
— А, що завтра? - спитав Артем.
— Мій день народження. - тихо повідомила Настя, і чоловік застиг.
За чотири роки він навіть не дізнався коли у дружини день народження. Коли він став таким егоїстом?
Наступного дня, вони у трьох повернулися додому, і на Настю вже чекав сюрприз. Кирил повернувся і замовив ресторан, щоб відсвяткувати день народження подруги. Про всі події що трапилися у Буковелі, він вже знав.
На святкування приїхав і хрещений Насті. І все йшло гарно, поки не з'явилася сімейка Ткаченко. Мілана в її татко з матусею.
— Як ти міг покинути мою дочку? - розгнівано накинувся Тимофій на Артема.
— Привіт, Тимошо! - звернувся до Ткаченка, хрещений Насті.
— Андрій? А ти, що тут робиш? - здивувався чоловік.
— Святкую день народження похресниці.
— Що? - здивувався Тимофій, бо окрім його покійної доньки, у Андрія більше не було похресників.
— Настав час дізнатися вам правду. У тій аварії, п'ятнадцять років тому, загинула не Наталка, а дочка Володимира Руденко. Дівчата були дуже схожі, тому я зробив все, щоб Наталка стала його донькою Настею.
— Що? - закричала мати Мілани. — Навіщо ти це зробив? Я не вірю! Ти брешеш, Андрію!
— Ні. Я рятував Наталку.
— Від кого? - зблід Ткаченко.
— А це ви спитайте у своєї доньки, Мілани.
— Мілано? Про що він? - схопила за плечі доньку, Аліна Дмитрівна.
— Бо я ненавиджу її! З самого дитинства, я тільки і чула, Наталка те, Наталка се! Наталка красунечка, Наталка розумничка. Це я перерізала гальма у тій машині, котра повинна була везти нас до школи, а сама прикинулася хворою. Але ж ні, ця гадюка вижила. Вона завжди виходить з води сухою. - кричала Мілана. — Все найкраще діставалося їй, а не мені. І бабусина підвіска, і нареченого їй підібрали найкращого у місті ще в дитинстві. А я? Мені Артем також сподобався! І коли я побачила в Університеті його разом з Настею, я почала шукати інформацію про неї. Так я і дізналася, що вона ніяка не Настя, а моя померла сестра Наталя.
— Ти божевільна! - тихо проговорив Артем, а Сергій вже викликав швидку.
Мілану забрали у психіатричну лікарню, і прогнози були не втішні.