Відпустити ситуацію

Зима тільки-но почалася, а на вулиці вже стояв нестерпний холод. Таких морозів давно вже не було. Анастасія Руденко лежала на дивані і дивилася на стелю. З першого поверху будинку, доносилися крики її свекрухи, Євгенії Павлівни.
— Настю! - розорялася жінка. — Мало того, що ти не можеш виносити дитину, так ти ще й готувати розвчилася? Ти не виконуєш своїх обов'язків! Їжа повинна бути на столі вчасно! Ти вирішила заморити нас с Тимурчиком голодом?
Настя вийшла заміж за Артема Загорського заміж, чотири роки тому. І весь цей час, свекруха називала її пустоцвітом, тому що у них не було дітей.
І чомусь ніхто не задумувався, що для цього потрібна участь чоловіка. А Артем з моменту їхнього весілля, її жодного разу навіть пальцем не торкнувся.
— Хутко спускайся, - поквапив її Тимур. — І допоможи мені зібрати рюкзак до школи. Ради всього святого, я й так запізнююся!
Тимур був підлітком, молодшим братом Артема. І вів себе як останній гімнюк. Коли Настя увійшла в їх родину, Тимур постарався, щоб кожний її день перетворився на пекло. Дружина брата, стала для нього легкою мішенню: слабка та беззахисна.
Настя спустилася вниз, та пройшла на кухню. Вона приготувала їжу та зібрала рюкзак Тимура, не забувши покласти контейнери з обідом. Її рухи були механічними, а очі порожніми.
— Мамо, сніданок готовий! - повідомила вона.
Байдужий погляд Насті, розлютив свекруху. Євгенія Павлівна гепнула кулаком по столу.
— Ти! - розлючено промовила вона. — Ти живеш на гроші мого сина і маєш наглість викаблучуватися в нашому домі? Що за зневажливі погляди? Вважаєш тобі це так зійде з рук? Я зараз же зателефоную Артему, і вмовлю його розлучитися з тобою!
У Насті затремтіли руки від страху. Вона ледве не впустила тарілку. Глибоко вдихнувши і заспокоюючись, дівчина видавила посмішку.
— Мамо, я не ставлюся до вас зі зневагою. - сказала вона.
Свекруха на це не купилася.
— Вважаєш, якщо тебе підтримує стара, то тебе не викинуть з родини Загорських? А, Настю? - із зловтіхою промовила Євгенія Павлівна. — Сама поміркуй, де ти і де Мілана. Ти навіть нігтя її не варта.
Настя зблідла, почувши це ім'я. Тимур спостерігав за набираючим оберти скандалом, тому збентеження Насті від слів матері, його розвеселило.
— О, то ти не знала? - посміхнувся він. — Мілану скоро випишуть з лікарні. Артем збирається забрати її до нас. Вона буде жити з нами, поки повністю не одужає.
Настя на мить завмерла. Тарілки, які вона намагалася прибрати до шафки, тихо бряцнули одна об одну, видаючи її нервовість. Свекруха не прониклася до неї співчуттям, бо вважала, що дівчина розігрує виставу, щоб її пожаліли. Жінка зневажливо фиркнула.
— Досить тут стояти! - крикнула вона, махнувши на Настю рукою. — Твоя кисла пика, порте мені апетит. Зникни!
Насті і самій не хотілося залишатися з ними в одній кімнаті, тому вона піднялася на другий поверх і знову сіла на диван.
Ввечорі, до будинку під'їхало Ауді. Почувши скрип колес, Настя підскочила з дивану і виглянула з балкону.
З автівки вийшов підтягнутий молодий чоловік, у стильному  діловому костюмі. Він був винятковим красунчиком. Настільки, що його могли сплутати з кінозіркою Голівуду. Чоловік, наче відчув погляд Насті, подивився на балкон. Вигляд його обличчя залишився холодним та беземоційним. А от Настя, давно привикша до байдужості, ледь помітно посміхнулася. Коли чоловік піднявся до кімнати, вона вже набирала для нього ванну. Це для неї вже стало звичкою.
— Любий, вдень телефонувала бабуся. Повідомила, що невдовзі повертається з Тайланду. Вона там проживає у якомусь монастирі, і сказала, що молиться за тебе.
— Мені потрібно тобі дещо розповісти. - перебив дружину Артем.
Настя кинула на нього погляд, дістаючи чистий рушник із шафи. Чоловік дивився на неї темними очима, і у погляді не було а ні натяку на теплоту. Артем завжди залишався байдужим до неї. Вони були чужими один одному.
— Мілана повертається. - проговорив він низьким голосом. — Завтра ти покинеш цей будинок.
Настя відчула, як її сердце стискає смертельний холод. Тимур не збрехав їй, Мілана переїде жити в цей будинок.
— А якщо я відмовлюся поїхати? -  спитала вона, тихим та безбарвним голосом.
Почувши її слова, Артем став похмурим. Для нього це стало новиною, раніше дружина завжди йому підкорялася.
— Невже ти забула, при яких обставинах ми з тобою одружилися чотири роки тому? - холодно спитав він.
Хіба таке можливо забути? Мілана тоді потрапила у аварію, а Настя врятувала їй життя, викликавши швидку та ставши донором, маючи рідкісну групу крові. Вона робила переливання і після цього. Артем був вдячний їй, і пообіцяв виконати будь яку її забаганку. Настя попросила його одружитися з нею, бо на той час, це було її єдиною мрією.
Настя кохала Артема з тих пір, як вони вперше зустрілися в Університеті.
Артем погодився одружитися з нею, лише тому, що Мілану вважали безнадійною пацієнткою. Лікарі говорили, що дівчина більше ніколи не отямиться. Він завжди був байдужим до Насті, бо кохав Мілану.
Настя підняла голову і подивилася на чоловіка.
— Я твоя дружина! - твердим голосом промовила вона. — Чому я повинна поїхати? Через її переїзд в цей будинок?
Чоловік обернувся. Його погляд став важчим, а обличчя ще похмурішим. В очах Артема з'явився лякаючий вогник, перший признак наростаючої грози.
— Ти ще запитуєш чому? - крижаним тоном спитав він. — З нетерпінням чекаю, коли Бог покарає тебе за те, що ти зробила з Міланою!
Така безжальна жорстокість вразила Настю.
Вони провели разом чотири роки подружнього життя, і весь цей час, вона надіялася, що зможе розтопити кригу в його серці. Марно.
Серце Артема залишилося неприступним.
— Я цого не робила! - гордо повторила Настя.
Артем подивився на неї, але в його погляді не було ні тепла, ні співчуття.
— На дурепу ти не схожа. - сказав він. — Сама знаєш, що робити.
І він пішов, залишивши після себе пустоту та важке відчуття самотності.
Настя подивилася на себе у дзеркало. У ньому відображалася бліда та стомлена дівчина. Вона сама себе не впізнавала.
Раніше вона була гордою та сильною, але за роки шлюбу, просто зів'яла, перетворившись в жалюгідне щось, самої себе. У посміховисько.
Їй знадобився деякий час, щоб прийти до тями. Нарешті Настя зітхнула з полегшенням.
Прийшов час відпустити ситуацію!