26 глава

Саша йшов до Ані додому. Так, вона відштовхнула його не раз, весь час визначає між ними чітку межу, але він зрозумів, що вона до нього не байдужа і це тягне його до неї, наче магніт. Жодна жінка не була така важлива йому своєю душею і жодна не приваблювала його настільки фізично.

На подвір'ї була її мати.

- Здрастуйте, Олено Кирилівно, як ви?

- Сашенька, синочку! Як добре, що ти прийшов, я ж тобі так і не подякувала, що ти Аню мою врятував. Якби не ти… – вона запнулася, витираючи сльози куточком хустки.

- Головне, що тепер уже все гаразд, - заспокоїв він жінку. - Я хотів побачити Аню, вона вдома?

- Вона в березовому гаю. Хоч ти їй скажи, сидить там годинами, а раптом застудиться? Їй же зараз не можна хворіти.

- Я поговорю з нею, не хвилюйтеся, - промовив, вже йдучи з подвір'я

.

Він знову дивився на Аню з дороги, що йшла вздовж гаю, як тоді, після їхньої зустрічі в магазині. Тільки зараз її поза не виражала ні страждання, ні смутку, вона виглядала умиротвореною.

Вона дуже здивувалася, коли він підійшов до неї.

- Саша!..

Він побачив як радість спалахнула в її очах, та перейшла в щасливу посмішку. Присів перед нею навпочіпки, спершись руками на підлокітники її стільця. Вона зніяковіла від такого інтимного жесту, розгублено і запитливо подивилася на нього.

А він дивився і не міг надивитись. Щось у ній змінилося, зараз на нього дивилася та дівчина, яку він знав колись давно.

Ще слабенька після операції. Це було видно по її тонких руках, що стягували ковдру на грудях, по тендітних плечах, вразливій позі. Його кохана! Нікому її не віддасть, ніколи не відпустить, буде носити на руках все життя. Якщо вона дозволить.

- Я прийшов дізнатися як ти, - сказав хрипким голосом.

Вона глянула на нього довгим поглядом.

- Я жива Саша. Стала живою. Завдяки тобі.

У цих словах, між рядками було сказано набагато більше. І він це зрозумів. Подався ближче, перемістивши руки з підлокітників на її плечі і зупинився, чекаючи, що вона відштовхне його.

Але вона не відштовхнула, просто не змогла. Натомість сказала:

– Тебе вже можна привітати? Шкода, що я не була на твоєму весіллі. Не так багато в мене лишилося близьких людей.

Він стиснув її плечі.

- Дурненька, я все життя кохав тільки тебе! - Усміхнувшись, додав: - І якщо ти і цього разу відкинеш мене, доведеться мені померти неодруженим.

Очі Ані сповнилися сльозами, які нестримно покотилися по її щоках.

- Я теж кохала тебе все життя, - прошепотіла. – Але пізно це зрозуміла.

Він став на одне коліно, щоб її обійняти.

- Я відчуваю, що не заслуговую на тебе, - схлипувала вона в його плече. – Але не можу від тебе відмовитися!

Він притиснув її до себе, свій скарб, не вірячи, що вона тепер справді його.

Раптом Аня відібрала обличчя від його плеча і схвильовано глянула на нього.

- Я чула, що у тебе проблеми через мене?

- Все закінчилося, мене поновили на посаді.

Вона полегшено видихнула.

- Я мало не зламала тобі життя.

- Ти моє життя. Поки ти є в мене, я впораюся з усім.

Вона відпустила ковдру і з ніжністю погладила його обличча.

- Аня.. – його голос перервався, коли її пальці торкнулися його губ.

Він затримав подих. Дивлячись в її очі, почав повільно наближатися. Коли її губ торкнувся його подих, вона заплющила очі.

Поцілунок, який так і не трапився двадцять років тому, знайшов свій час та місце.

Любі читачі! Якщо вам сподобалася ця книга, натисніть зірочку). Запрошую вас до моїх відстежувачів.

А наступна книга вже чекає на вас на моїй сторінці!)