21 глава

Я лежала у своїй палаті, приєднана до різних апаратів. Верхня частина мого ліжка була піднята в напівсидячому стані так, що я могла бачити з вікна сіре зимове небо і голі самотні дерева. Похмура картина, як моє життя.

Тільки на небі ще засяє сонце і дерева одягнуться у листя, але я вже цього не побачу. Закінчився мій час.

Навіщо жила? Чого досягла? Чи була щаслива? Гіркі думки.

Я не боюся смерті, йду легко в спокій, в забуття.

У палату постукали.

Увійшов Вова і нерішуче зупинився, побачивши мене. Потім узяв себе до рук і підійшов, хотів обійняти, але я зупинила його жестом руки. На зайві слова було сил.

- Вова, я сказала мамі, щоб вона попросила тебе приїхати, тому що в мене є до тебе прохання. Останнє, як ти знаєш.

- Аню, звичайно! Усе що хочеш!

- Підпиши папери на розлучення.

Його погляд здригнувся.

- Я не залишу тебе, буду поруч до кінця.

- Я хочу померти вільною, Вова. Будь ласка, невже я так багато прошу?

Він проковтнув комок у горлі.

- Добре, якщо це саме те, чого ти хочеш. Як ти тут? - озирнувся на всі боки.

За його спиною кашлянула медсестра, даючи знати, що кілька хвилин, на які йому дозволили зайти, закінчилися.

Біля дверей він обернувся.

- Мені здавалося, що я все роблю правильно. Але якщо ти така нещасна, значить я щось робив не так. Пробач мене.

- Все добре, Вова, можливо, тобі просто потрібна була інша жінка, - я посміхнулася до нього. - Будь щасливий.

Він пішов.

Я полегшено зітхнула, відчула легкість і задоволення, наче я могла помацати свою свободу рукою.