20 глава

- Як це – вона не погоджується на операцію? – Саша вдарив долонями по столу, над яким стояв.

Василь Демидович нервово протирав хусткою свої окуляри.

- Вона відмовляється, я тут безсилий! Я відправляв до неї психолога, поговоріть із ним.

Саша натиснув кнопку виклику секретаря на стаціонарному телефоні.

- Викличте до мене нашого психолога. Терміново!

- Якщо я вам більше не потрібен, то я продовжу обхід пацієнтів, - сказав лікар, повільно рухаючись до дверей.

- Так, йдіть. Дякую, Василю Демидовичу.

Коли за чоловіком зачинилися двері, Саша важко опустився в крісло. Дві ночі, які він провів у лікарні, одну біля Аніного ліжка, коли вона була непритомна і другу у своєму кабінеті, коли вона вже прийшла до тями, давалися взнаки. Та він не міг піти додому, боявся, що якщо він залишить її, вона вислизне, зникне назавжди. Йому здавалося, що зможе її утримати, якщо буде поряд.

Він так і сидів, дивлячись в одну точку на своєму столі, коли постукавши, до кабінету зайшла жінка.

- Здрастуйте, Олександре Миколайовичу, викликали?

- Так, - він показав їй на стілець перед своїм столом. - Я хотів запитати вас про пацієнтку Василя Демидовича, Анну Ковальову, вона відмовляється від операції, яка може врятувати їй життя.

- Це її право, - з професійною безпристрастю відповіла жінка.

Саша нахилився вперед, поставивши лікті на стіл, його погляд став твердим.

- Так, але я хочу знати, чому вона зробила саме цей вибір.

- Аня не хоче жити, - лікарка зіщулилася під його поглядом.

- Поясніть.

- У мене склалося враження, що вона зламана, не хоче боротися. І хоче піти.

Він підвівся і підійшов до вікна.

- Я зрозумів, дякую вам.

Він вже не помічав, що не один у кабінеті. А жінка, зрозумівши більше, ніж він сказав, зачинила за собою двері.

Саша переживав за операцію Ані, бо була ймовірність того, що вона не виживе. Але там були шанси і на добрий результат, але з цим, що він може зробити?

Він дивився у вікно, але не бачив нічого за ним. Він бачив Аню в далекому минулому, яскравою дівчиною, що струмувала життям. Неначе в реальності побачив її струнку, мініатюрну фігурку, сяючі радістю очі, довге хвилясте волосся. Йому дуже захотілося до них доторкнутися. Захотілося повернутись назад і поцілувати її тоді, біля воріт її будинку. Не дати піти, не дати його забути..

Хто ж зламав її так? І як змусити її жити?