4 глава

Вова мені розлучення не дав, але й не приїжджав більше. Тільки наполегливо дзвонив, але я або не брала слухавку або взагалі відключала телефон. Він викликав таке відторгнення в моїй душі, що я не могла навіть переносити його ім'я на екрані телефону.

Сьогодні я їхала до міста з мамою, вона везе сметану, сир і молоко на базар і я допомагаю їй із сумками. Взагалі не уявляю, як вона раніше тягала все це сама!

Автобус вже стояв на зупинці, ось-ось мав рушити. Ми ледве встигли добігти, двері зачинилися відразу ж, як тільки ми, захекані, опинилися всередині.

Віддихавшись, я ковзнула поглядом по салону, щоб подивитися, хто ще сьогодні їде з нашого села. Пробігши поглядом по обличчях, я раптом зупинилася і несвідомо повернула погляд на кілька облич назад - біля задніх дверей стояв Саша! Наші очі зустрілися. Мабуть, моє серце забилося так сильно, що мозок не відразу зреагував, інакше я не можу пояснити, чому я стояла і не могла відірвати погляд від його очей.

Він теж дивився, рівним поглядом, як на незнайому людину в натовпі. Тільки довго.

Автобус рушив, люди заштовхалися, влаштовуючись зручніше, і я прийшла до тями. Допомогла мамі поставити сумки так, щоб по них ніхто на них не наступив і вхопилася за поручні.

Я з усіх сил намагалася сконцентруватися на дорозі за вікном, думати про щось інше, та почувалася немов на розпеченій печі через те, що Саша теж був у цьому автобусі. Він не звертав на мене увагу, та я все одно дуже гостро відчувала його присутність. 

Він вийшов на півдорозі, в районному центрі, а ми поїхали далі. Але ця зустріч не виходила в мене з голови весь день.