Перед літніми канікулами Вулфі нарешті усвідомила: її почуття до Драко стали справжнім коханням. Декілька днів вона носила це в собі, а потім наважилася відкритися.
На перерві вони, як завжди, розмовляли. Раптом Вулфі замовкла, зібравшись із думками.
— Драко, ти завтра вільний? — тихо спитала вона.
— Так, — відповів він, трохи здивовано. — А що?
— Я хотіла б прогулятися разом.
Він погодився без вагань. Наступного дня, близько другої години, вони зустрілися. Прогулянка була легкою й невимушеною, але в серці Вулфі вирувала буря. Нарешті вона зупинилася й промовила:
— Знаєш, ти мені вже давно подобаєшся. Чи можу я дізнатися, чи це взаємно?
Запала коротка тиша. Драко подивився їй прямо в очі й відповів:
— Думаю, так.
Їхні слова розчинилися у повітрі, і мить потому вони поцілувалися. Для Вулфі це було наче підтвердження того, що її новий світ — справжній, а почуття, які вона знайшла тут, сильніші за будь-які заклинання.