Заклинання відкрило двері у нову реальність, і Вулфі опинилася серед величних стін Гоґвортсу. Її зустрів Чарівний капелюх, який довго вагався, але зрештою вирішив: Слизерин. Він відчув її здатність розмовляти зі зміями — рідкісний дар, що поєднував її з цим факультетом.
Вулфі приховувала свою справжню сутність — принцесу, яка тепер жила серед учнів магічної школи. Її секрет був небезпечним, але водночас додавав їй впевненості.
Несподівано до неї підійшов Драко Мелфой. Його холодний погляд і гордовита постава не відлякали Вулфі. Навпаки, вона відчула щось особливе. Вони швидко знайшли спільну мову, і між ними зародилася дружба, що поступово переросла у щось більше.
Вулфі бачила, як інші учні ставляться до Драко — з недовірою, навіть зневагою. Але вона відчувала, що за його різким характером ховається щось інше. Вперше хтось наважився запитати його прямо: чому він такий?
Драко довго мовчав, а потім відкрився їй. Він розповів про тиск батьків, які вимагали від нього бути найкращим у всьому. Йому доводилося будувати репутацію жорсткого й неприступного, аби відповідати їхнім очікуванням.
Слухаючи його, Вулфі відчула співчуття. Вона зрозуміла, що за маскою гордості й зверхності ховається хлопець, який прагне свободи від чужих вимог. І саме вона стала тією, хто вперше побачив його справжнім.