Школа, куди потрапила Вулфі, була незвичайною. Тут учнів навчали так званій «зміїній» мові — саме нею у цьому світі писали книги заклинань, і кожен, хто прагнув оволодіти магією, мусив її знати.
Але для Вулфі ця школа стала місцем відчуження. Усі зневажали її, бо вважали: якщо принцеса, то неодмінно степова, горда й чужа. Чутки розросталися, мов бур’яни, і через них ніхто навіть не намагався дізнатися, яка вона насправді. Дружба залишалася для неї недосяжною мрією.
Коли сили терпіти знущання вичерпалися, Вулфі не стрималася й ударила нападника з усієї сили. Це стало переломним моментом: за цю витівку її виключили зі школи. Вона не розповіла про це батькам — як і більшість дітей її віку, приховала правду, щоб не засмучувати.
Залишившись без школи, Вулфі вирішила вчитися самостійно. Вона відкривала книги, тренувалася у магії та вправлялася у «зміїній» мові на самоті. І хоча шлях був важким, саме тоді вона почала розуміти: справжня сила народжується не лише з уроків учителів, а й з власної волі й наполегливості.