Розділ 15

Розділ 15

Алекс почала ранок з дзвінка подругам, щоб покликати їх до себе.

– Наполегливо прошу не брати з собою зміїв, адже з них зараз немає ніякої користі.

Це була єдина умова Алекс, яка нажаль не була прийнята нами.

– Ми б з радістю, – почала Ілона і зам’ялася.

– Нам немає на кого їх залишити, – зізналась я, на що Ілона вдячно глянула на мене.

–Батьки мене вб’ють, якщо застануть їх самих у нас вдома, та ще й біди якої наробити можуть, – мені вона заздалегідь пояснила це, настала черга і для Алекс.

– Цілком згодна, – підтримала я, на що Алекс могла лише погодитись.

– Добре, – зітхнула вона, – але якщо Кілла ще щось ляпатиме, то вилетить від мене і без порталу! – завершила дівчина, грізно махнувши кулаком.

Останнім часом я багацько разів відкривала портали, туди-сюди-назад, тож умовою від мене було таксі, досить вже мучити себе.

Побурчавши і з незадоволеними пичками зиркавши у телефони, дівчата і Власто із ними сіли у таксі і направилися до Алекс, по дорозі прихопивши і мене.

– Що ж такого цікавого вона вирішила сказати, що не можна було по телефону? – Ілона сонно потягнулась, штурхаючи пасажирів у міцно набитому таксі.

– Не знаю…– я дивилась у вікно, намагаючись не дихати. З однієї сторони від мене була Ілона, Власто сидів по іншу сторону, я ж посередині, не зважаючи на те, що підсіла в таксі останньою. Але, так як Власто то і діло крутився, роздивляючись всі краєвиди одразу, то і зручно вмоститися мені не вдавалося.

 Кілла ж, як і повинно було принцесі, сиділа сама на передньому сидінні, прямо біля водія, постійно докучаючи йому то питаннями, то довгими безвідривними поглядами.

Першим ділом, після прибуття до оселі подруги ми попросили води, бо жара змушувала випаровуватися нас разом із вологою, а змії, які звикли до темних, сирих приміщень, робили вигляд помираючих, то і діло облизуючи губи сухими, як наждак язиками.

– Ну, розказуй вже, – не витримала я, перед цим вдосталь напившись води.

– Я краще покажу, – Алекс простягнула руку перед собою так, щоб всім було видно те, що вона в ній тримала.

– Ну, перо і що?

– Не звичайне, – посміхнулась Алекс. – Ви бачите?

– Бачимо що? – Власто озирнувся по кімнаті. Нічого і нікого нового ніхто не бачив.

– Зараз, – буркнула Сілвер вибігши з кімнати. Назад вона вже пленталась, тягнучи високе дзеркало, Власто кинувся допомагати.

– Сюди, – показала дівчина і принц поставив дзеркало точнісінько навпроти вікна у вітальні.

– Ну як, бачите її? – з іскрами в очах Алекс поглядала на друзів.

– Це ти нас типу налякати хочеш? – почала охоча до страшних фільмів Ілона.

– Дідько, невже нікому не видно?

Ми лише потисли плечима і переглянулись.

– А кого ми мали б побачити? – вирішила дізнатись я.

– Дівчину позаду мене.

– А ти її бачиш? – Власто намагався розгледіти щось і у кімнаті і у дзеркалі, та невдовзі кинув це заняття.

Алекс також розглядала щось у відображенні вікна.

– Дивно, тут не показує, – засмутилась вона, стискаючи в  руці блакитне перо.

– Стоп, розкажи спочатку що то за дівчина, – все ще намагалась я розібратись, а Ілона додала:

– Де ти її взагалі бачила?

– В відображені вікна у спальні і то, лише тоді, коли тримала перо.

– А ну дай, – вирвала пір’їнку Кілла і зосереджено зиркнула в дзеркало. – Нічого тут немає, – вона передала пір’я Власто і далі по колу, та ніхто, як і сама Алекс нічого не побачив.

– Може приснилось тобі, он як і Варо раніше?

– Це був не сон, Ілоно.

– Може тоді спробуєш у спальні ? Що, як воно тільки у тому ж місці працює? –висунула я гіпотезу, а Алекс, очі якої знову заблищали, швидко побігла у спальну.

– Працює! – радісно крикнула вона і ми потупцювали на її голос.

– Он в відображенні, – тицяла Алекс пальцем, – Власто, тягни дзеркало, зараз ви всі побачите.

– Та чому в саме вікно не глянути?

– Тому, що ви затулите її собою, стаючи біля мене чи позаду. Знову мені не повірите, – буркнула тихше дівчина, гнівно дивлячись в сторону Власто.

Принц змій насупив брови і зробив якнайнещасніший вигляд, але під поглядами вже чотирьох дівчат зітхнув і здався, поволікши ноги в сторону залишеного раніше дзеркала. Так само приволік він його у спальню Алекс і поставив навпроти вказаного вікна.

Всі зацікавлено розглядували відображення у дзеркалі. Довговолоса блондинка помахала нам звідти білою, як порцеляна ручкою. Синхронно ми відсахнулися від дзеркала.

– Це хто?

– Твій ангел?

Навперебій вигукнули спочатку Власто, потім Ілона.