Розділ 14

Розділ 14

План Варо всі розглянули і розбилися на два табори: хтось вважав його геніальним, а хтось безглуздим.

– Але не спробувавши, не дізнаємось! – погодилась Ілона.

– І як нам це зробити? Я не знаю як ділитися своєю силою.

– Джозефе, в цьому немає проблем, я навчу тебе! – несподівано загорівся ініціативою Екхерд. – Єдиний нюанс – це все вирішується за допомогою мого скіпетра.

Скіпетр після пригод трьохрічної давності ми вирішили повернути Екхердові, адже це його реліквія, сімейна, так би мовити. Він дав обіцянку не робити злого (та і ми з Умакрою поруч, якщо що), тож впевнені що він мав право залишити його собі. Екхерд вже проявив себе, допомігши нам в попередніх пригодах, а цього разу, допомагаючи Вілмі, він лише підтвердив, що не даремно ми йому повірили.

Не знаю, що саме вони там шаманили, адже всі, крім Екхерда мали сидіти з заплющеними очима (я так і не зрозуміла чому), але, за якийсь час чаклунства Екхерда над Джозефом, по центру кімнати почав утворюватися якийсь згусток світла. Воно набуло кулеподібної форми і на тому зупинилось.

– Це все, – Екхерд дозволив усім розплющити очі.

– І? Це типу ангел? – зареготала Кілла, тицявши пальцем у світло.

– Кхм, а яким ти хочеш мене бачити? – м’яко полився голос з кулі. – Я можу бути будь-якої форми.

– Навіть єдинорогом? – невдало пожартувала Алекс, та ангел, видно зрозумів все буквально.

– Якщо це так важливо…– і перед нами, мов з казок постав білий кінь з  блондинистою гривою, хвостом і  рівнобарвним рогом. Він був доволі великим, тож місця у нашому просторі різко перестало вистарчати.

Ілона хіхікнула.

– Ей, не посеред кімнати ж! – запізніло запротестував Екхерд, адже все відбувалось у нього вдома. Хтось поруч засміявся, то була Алекс.

– Раз ти МІЙ ангел, то краще послухай мене і стань чимось людино-подібним, – почала я, а єдиноріг питально нахилив голову. Очевидно, що «людиноподібним» він також сприйняв серйозно і зараз роздумував, чим би таким постати перед героями?

Алекс також це зрозуміла і вирішила полегшити ангелові задачу.

– Не заморочуйся і просто прийми людський вигляд, он, як Екхерд зробив, – показала вона в сторону демона.

Єдиноріг фиркнув і скоро перед нами постав вже чоловік один в один як Екхерд. На що сам Екхерд образився, мовляв: «А сам щось придумати?»

–Так, не тямливий він якийсь.  Ти хоча б колір волосся зміни, щоб ми могли відрізнити, – хіхікав собі Власто, регіт Кілли підтримував його.

Я образилася, все-таки – це мій ангел. – Чого смієтеся? Він просто розуміє все буквально, – зло накинулася я на зміїв, на що ангел спинив мене.

– Не хвилюйся, я все розумію, – посміхнувся він і змінив не тільки колір волосся а і очей.

Зараз він більше був схожим на Макса, бо тепер постав темнооким брюнетом, на мою думку, краще б вже залишався Екхердовою копією. Та я промовчала, досить вже мучити ангела перевтіленнями.

–Ей-ей, – встряг і Джозеф собі. – В мене не так і багато сили, тож може ви поспішите і вже випитаєте все у вашого ангела? – мружився він, пітніючи. Було видно, як він втомлюється, напевне витрачаючи доволі багато сили.

– Перше про сни, – не стрималась я.

– Сни? – питально, мов дитина, ангел нахилив голову  набік.

– Ну так, – встряла і Ілона. – Варо, як ми дізнались, це вже давно хвилює. Другу частину творила Вілма, одже першу ти?

– Вілма? – похилив він голову вже в іншу сторону.

– Демонесса Варо! – розізлилася Кілла, яка взагалі задавала собі питання, шо вона тут робить?

– Варо – не демонесса, – насупився ангел, – вона…

– Людина, ми знаємо, – прогарчав Джозеф і показав, що час то іде.

– Взагалі то…– почав знову ангел, але і знову був перебитий.

– Та знаємо, що з магічними здібностями, – і Алекс «вибухнула». – Може краще про спосіб допомоги Вілмі спитаємо?

– Може й так, – я насупилася, адже дізнатись про значення сну також хотілося.

– Ми також бунтуємо, – нарешті розізлився до того спокійний ангел і ми вперше побачили який він у гніві. У нього раптово з’явилися крила, які гордо нависли за плечима.

–І чим же ТОБІ не до вподоби твоє життя? – хмикнув Екхерд, а Вілма, яка до того лиш мовчки стояла поруч, торкнула його за плече.

– У кожного свої причини, – загадково відповів крилатий і ще загадковіше посміхнувся. – Але не мене особисто щось не влаштовує.

– А кого? – Джозеф був на межі.

Ангел встиг показати в сторону Ілони і зник.

Сама Ілона поспішила підтримати Джозефа, адже той вже майже непритомно сповзав на землю, а я тим часом занурилась у роздуми.

– По перше твій ангел дуже дивний, – Алекс непомітно підійшла до мене і зараз майже шептала. – При чому тут Ілона?