Розділ 7

Розділ 7

– Слухай, ти як? Твій телефон там розривається…– офіцер Малкольм подав Варо телефон. – Ти не хочеш відповісти?

– Не дуже, особливо якщо це ВІН! Козел той рогатий! – так, та й не тільки так культурно, вона називала Макса ось вже декілька годин. По дорозі додому Варо з другом накупились вином і не щадячи зараз випивала.

– Я звичайно все розумію, але це вже перебір, – Алекс забрав бокал з рук Варо, – що як твої батьки повернуться?

– Та яка тобі різниця, боїшся, що також влетить? – п'яно усміхнулась дівчина, коп зітхнув.

– Ти казала, що у тебе є ще якась справа, можливо вдасться відволіктися?

– На, – Варо порилася в кишенях і дістала папірчик

– Так Мехмед, 20-ти років, електронка… Це все?

Подруга лише знизала плечима, тягнучись по пакет вина перед собою.

– Знаєш, краще тобі відпочити, – благальним поглядом дивився Алекс, його телефон вже пів години вібрував від повідомлень з роботи. – Я сам цим займусь як буде хвилинка, а зараз мені пора.

– Е, куди? Ти ж не залишиш мене у такому стані саму?

Вона наче протверезіла, її друг зітхнув.

– Не залишу, зараз приїдуть твої подруги, я про все подбав. Френсісу і Лілі я поки нічого не говорив…

– Прошу, тільки не говори батькам! …Хоч вони не так і раділи за мене… – пробурмотіла Варо, закутуючись в плед.

–Тримайся, – Алекс обійняв її на дорогу і попутно відібравши вино, поставив на стіл і вийшов з будинку.

А Варо обійняла коліна та закутавшись ще глибше у плед, засопіла…

– Дін-дон-дон, – голосний дверний дзвінок і гупання розбудили дівчину. У вікна хтось зазирав і також постукував. Варо намагалася подушкою прикрити вуха і заглушити шум, та це мало чим допомагало.

– Та йду я, йду – злісно гаркнула вона і попрямувала до дверей. Та навіть не глянувши хто там, дівчина вже знала.

– Варо! – кинулась їй на шию Ілона. Вся банда, а це я (Алекс себто), Власто, Кілла, Ілона і Джозеф вломилися у дім і зачинили за собою двері.

– Уявляєш, хтось викликав нам таксі до тебе і навіть оплатив його? – Ілона ще не випускала подругу з міцних обіймів.

– Відпусти, а то роздушиш, – намагалась захиститися та.

– І до нас повідомлення надійшли…  Варо, що трапилось? – я помітила, що очі у неї червоні, також несло алкоголем. Ага, на столі стоїть одна пуста і одна почата пачка дешевого вина. – Ти що пила? Хто тобі алкоголь взагалі продав, тобі ж ще двадцяти одного немає? – накинувшись з питаннями, я і не помітила, як Варо сіла на диван і почала ридати.

– Ей, може легше якось, – вклинився недоречно Власто.

– Ну-ну, спокійно, –  до Варо підбіг  Джозеф і злегка похлопав по плечі, підтримуючи.

Кілла все ще розгублено стояла, не розуміючи, що тут відбувається.

– Мала, ти чого рюмсаєш? Напевне через якусь дрібницю? Як була дитиною, так і лишилася, – плюхнулась вона поруч Варо на диван.

– Не дрібницю! Якби тебе зрадив коханий, то я б побачила як поводитимешся!

– Що? – хором викрикнули майже всі.

– Це хто, Макс чи що? – першим почав Власто.

– Ага,  – далі ревла Варо, витираючи шмарклі.

– Ого, в житті б не повірила, – вирячила очі Ілона.

– Чекай, це через ті плітки в телевізорі? Я сьогодні бачила, – відповіла я на німі запитання в очах присутніх. – Варо, та не вір ти їм. Все ще треба перевірити.

– Вже…– схлипнула нещасна дівчина.

– Що, вже перевірила? – перебила Ілона. – І як? – у відповідь почулися ще голосніші ридання і всі повернулись на Ілону.

– Блін, та ж по ній видно як, – розізлився Джозеф, злісно зиркнувши.

– Та я не про це, як ти дізналася? Не на гарячому ж піймала…– як завжди, Ілона не знала, коли зупинитися, тож і зараз продовжувала розпитувати, замість того, щоб підтримати.

Варо не мала як відповісти, тому Ілона, як і всі ми, мусила зачекати поки та заспокоїться. Я тим часом збігала на кухню і принесла склянку води подрузі, довелося додати трішки зілля, щоб пришвидшити процес заспокоєння, а випивши його, вона нам усе розповіла.

– Отже у тебе увесь цей час був друг коп, та ще й хакер, а ти мовчала?

– Ілоно, тебе тільки це турбує? – схопилася я за лоба.

– Це ж в голові не вкладається, як Макс міг так вчинити? – захопилася розповіддю принцеса.

– Дійсно не схоже на нього, – додав Джозеф.

– Невже після всього він тебе не любить? – підлила масла у вогонь Ілона не слухаючи Джозефа.

– Бідолаха, – стиха пробурмотів Власто, – чим ми можемо тобі помогти?

– Не знаю… Я вже нічого не хочу, хіба провалитись…

– Но-но, ти нам ще потрібна! – завела Ілона. – Вставай, не хнюпся, у нас знаєш скільки справ назбиралося? У-у-у… – протягнула вона показуючи поверх голови.