Розділ 6

Розділ 6

Усім привіт – це Алекс. Варо там розводить нюні і загалом дуже зайнята, тож ви не проти, якщо далі, зовсім трохи, розповідь вестиму я? Ні? Хоча, кого хвилює? Тож почну.

Ілона зателефонувала мені і у своїй манері (тобто зовсім не зрозуміло тарабанячи) намагалася пояснити, що відбувається. Також попросила забігти у нашу схованку, адже там позалишалося багато магічних предметів, зілль, а основне Умакра – книга поколінь магів.

  Подруга була весела, я б навіть сказала радісна, адже давно чекала чогось подібного. А я ось зовсім ні, мені не подобаються всякі магічні штуки, які звалилися на нас в чотирнадцять років і я, на відміну від колишньої мене самої, яка любила байки з ряду фантастики, з радістю б воліла залишитися в реальності, без всяких ворогів, заклять і змін тіл, що і траплялося в минулому.

Але ж ні, тільки я подумала, що максимум, що мене хвилюватиме, це звичайні життєві проблеми (крім тих, що дівчата мені додають, як у випадку з листом в доповіді Алберто), так вже демони якісь втручаються.

Я вже зібралася виходити, аж тут, кішка, яку я недавно підібрала на вулиці, почала інтенсивно пручатися моєму відходу з дому. Шиплячи і злісно дивлячись у мій бік, вона рвала шпалери, при цьому умудряючись ще й голосно м’явкати. Я  взяла її на руки.

 – Потрібно буде відвести тебе до ветеринара, – я покрутила тваринку в руках  і зачинила у ванні, так менше шкоди натворить. – Я ж навіть не знаю кіт ти чи дійсно кішка…

Прибилось це створіння до мого дому декілька днів тому. Мокра, брудна шерсь звисала сосульками, а після купання воно виявилося красивою білою ангорою, здається так називається порода цих пухнастиків. Мама була не проти, під згоду за ідеальний догляд за ним.

– Зате ти поруч, – гладила я муркотунку. І хоч з нею ми не так давно знайомі і не дуже в ладах, все ж вона залишилась, лише ім’я їй підібрати і все, гарна домашня киця.  – Аж не віриться, що така красива, породиста киця нічия, мабуть загубилась і хазяї її шукають, – думала я собі, закінчуючи розклеювати листівки про знайдену кішку по дорозі до схованки. – Вбиваю двох зайців: і листівки розклею і підготую усе.

Я кинула декілька заготованих в минулому мішечків, скляночок з зіллями (добре, що колись з Ілоною практикувались) і пару книг з розряду магічних, в тому числі і Умакру (типу круту книгу магів), що встигла знайти у нашій схованці, у рюкзак.

Листи Мехмеда від Ілони я нашвидкоруч відправила Алберто з проханням допомоги, поки я ще мало знаю Турецьку, а професору так чи інакше доведеться зачекати з доповіддю.  Я вже на шляху до Ілони.

****

Дякую Алекс Сілвер за допомогу і передаю їй естафету розповіді, адже події далі мені просто психологічно важко розповідати… – ваша Варо.

Алекс Малкольм допоміг знайти готель, в якому, за словами ведучого програми жовтих новин, оселилася парочка коханців, Варо до останнього сподівалася, що це не так. Завдяки відстеженню телефона і інших хакерських здібностей по відкритті програм, друзі стояли перед дверима номеру люкс в готелі на 13-тому поверсі.

– І як далі діяти? Не виламувати ж нам двері…– пробурмотів Алекс.

– А ти можеш? – з надією глянула Варо, через переживання вона не змогла скористуватись телекінезом, та і не перед Алексом, який не знає ще цю її сторону.

– Я то можу, але… – він зупинився, бо у Варо знову накочувалися сльози.

– Добре, я зроблю це. «З колегами копами, якщо що розберуся сам. Подумаєш, ділом більше, ділом менше», – додав він вже сам до себе, гупнувши з усієї сили ногою по замку. Робота далася в знаки, адже двері вдалося виламати з першого разу.

…Перед героями відкривалася така картина: молода темноволоса жінка наспіх закутана у рушник, швидко прошмигнула у ванну, а  Макс, якого застали зненацька, все ще лежав у ліжку, одразу стало зрозуміло – чим тут щойно займалися. Алекс першим увійшов у номер і швидко оцінивши ситуацію, спробував закрити подрузі очі долонями.

– Не треба, я вже все побачила, – відсахнулась вона і плачучи, чимдуж попрямувала з номеру. За нею хтось побіг, але вона і не звернула на це уваги.

– Варо! – викрикнув Максиміліан у слід, але дівчина вже не чула його.

– Ну ти і сволоч, – визвірився Алекс і вже замахнувся на напівголого Макса, який ніби ні краплі не смутився його присутності, але удару так  і не відбулося. На нього щось накинулося і останнє, що він запам'ятав – це темрява…

За деякий час Алекс прокинувся. Голова страшенно тріщала, а тіло ніяк не хотіло слухатися. Жінки в номері, так як і Макса не було, а Варо вже і слід простиг,  зате прибігла адміністрація і разом з охороною намагалася вияснити, що трапилося. Хтось навіть викликав швидку, але, трохи оклигавши, чоловік відмовився.

В цілому, коли вже і поліція прибула, наш коп пояснив колегам, що начебто він зловив на гарячому зраду своєї дівчини, ось і виламав двері, вступив з коханцем у бійку, але програв.

Копи переглянулись, їм слабо вірилося, що хтось такої комплекції як Алекс зміг програти Максиміліану, він порівняно з ним здохлик. Все ж, що їм залишалося робити? В люксі, як і біля нього, камер не було. Номер зареєстрований на Макса і знайшовши його ( він і не ховався, а був вже на зйомках неподалік), допитали. Той підтвердив слова Алекса  і не висував ніяких претензій, Алекс зробив те ж, обійшовшись штрафом і попередженням і вирушив на пошуки Варо.