Розділ 5

Розділ 5

Я довго не могла зв'язатись з Алексом, тож з нічев'я почала набирати номер

Максиміліана, дуууууууже за ним сумую.

– Абонент не може прийняти ваш дзвінок…  – монотонно повторював оператор на мої спроби зв'язатися з Максом. Я спробувала ще раз: – "Абонент знаходиться поза зоною…"

– Дідько, вже декілька днів ми не розмовляли, а тепер ще й не можу додзвонитися. Таке враження, ніби мене почали ігнорувати! Може з ним щось трапилося? – почала я себе накручувати.

– Головне не панікувати. О, може набрати Гіла? – з'явилася ідея, чому б і ні?

Макс з Гілом і Екхердом полюбляють інколи збиратися всі разом на різні авантюри типу акцій по привабленню інвесторів і т.д; може і зараз вони разом?

Я спробувала додзвонитися, але і тут мене чекала невдача, адже почувся голос автовідповідача, Гіл мабуть зайнятий.

– Пі-і-іп, – дав сигнал початку запису автовідповідач.

– Привіт Гіле, це Варо. Макс не з вами? Чомусь не можу додзвонитися до нього, набери як зможеш, – на одному диханні випалила я і почула сигнал про те, що повідомлення записано.

– Фух, та що це зі мною, не можу місця собі знайти! – чомусь на хвилину згадалися мої дивні, не зрозумілі сни і я ще сильніше затурбувалася (думалося – куди б далі?).

– Па-рам, – до мене на пошту прийшло сповіщення від університету, в який я подавала заявку, а не так давно і мою роботу базовану на листі Мехмеда.

"Вашу заявку відхилено. Якщо у вас виникли запитання чи ви бажаєте спробувати знову, то просимо вас підійти до нашого університету до кінця літа, вас чекатиме професор  Дж. Абрамс в 201-й аудиторії щодня з 11-ї до 15-ї години".

– Та вони знущаються! – не встигла вигукнути я, як почувся звук мобільного. Дзвонив Алекс.

– Привіт, бачу пропущені від тебе, – почав він, але я перебила його.

– Привіт, потрібна твоя допомога одразу у декількох справах.

– Стоп-стоп, я ще на роботі, тут, як знаєш… – натякав він на лишні вуха. –Загалом, якщо ти просиш зараз про те, про що я подумав, то давай краще зустрінемось опісля?

– Коли ти зможеш якомога швидше?

– Якщо щось не дуже серйозне, то думаю близько п'ятої.

– Це серйозно! Серйозно! – вигукнула я.

– Ти вдома? – втомлено зітхнув друг, який зовсім не тримав мого натиску.

– Так.

– За пів години буду в тебе, – Алекс завершив розмову, а я прийнялась чекати його і як фон увімкнула телевізор.

Саме йшла передача про недавно дебютуючих акторів і "жовті" подробиці з їх життя. Майже не дивлячись в екран ящика (в голові бо крутилися думки про Макса), я постаралась переключитись і обдумати  чому не можу знайти інформацію про Мехмеда і паралельно, чому моя робота була відхилена в університеті.

Тим часом телефон задзвонив знову і я стишила звук щойно увімкнутого телевізора.  На цей раз по ту сторону дзвінка вже була Ілона, яка, швидко тараторячи, розповідала про те, що щойно і раніше у неї там відбулося.

– Я на прослуховування пішла, там поки не ясно. Потім Джозеф невидимий, потім Власто з Кіллою з'явились. Демони…

– Демони також з'явились?

– Не з'явились, принаймні перед нами… А перед Кіллою з Власто і в них же забрали сили, але вони живі здорові, ті, кого вони шукають десь у місті.

Мій погляд ковзнув по екрану телевізора, саме показували шури-мури різних актрисок з режисерами, промайнуло лице Макса, поруч якого чомусь красувалася симпатична жінка в червоному платті. Я вже майже не слухала як тараторить Ілона і намагалася зрозуміти, що відбувалося на екрані. Зі слів ведучого було зрозуміло, що «багато акторів крутять романи один з одним, очевидно в їхні лави увійшов і популярний актор Максим Іліан. Недавно його було помічено з дебютуючою актрисою…»

–  Варо, ти слухаєш?

– А, так… – пробурмотіла я, – сили, демони якісь… в когось…

– Я ж розповідаю, що в Кілли і Власто, Алекс вже знає…

– Зупинись,  я так нічого не зрозумію, – за вікном почувся звук автомобіля, я виглянула і побачила Алекса, який вже виходив з класної чорної тачки, а саме Range Rover-a. Побачивши мене за вікном, він помахав і попрямував в будинок.

– Все, Ілоно, я краще тобі пізніше перетелефоную, – я скинула виклик, намагаючись зловити останні слова ведучого, про те, що «біля готелей папараці часто ловлять багатьох зіркових коханців» – твердили слова, а я вже побігла відчиняти двері моєму другові.

– Нарешті ти тут, – вже майже плачучи промимрила я. –  Я з Максом зв'язатись не можу, а він по баба-а-ах, – тицнюла я в сторону телевізора, куди і Алекс спрямував погляд, та розревілася.

– Ну, тихо-тихо, – обійняв він мене, – зайдемо в дім, не на порозі ж розмовляти.

За що я люблю Алекса, так це за те, що він без зайвих запитань спішить на допомогу, такий собі Чіп і Дейл в одній особі. А ще, він дуже талановитий в хакерстві і я вважаю його своїм другим майстром в цій справі, звісно ж, що після тата.